Сутність і становлення глобального громадянського суспільства

Громадянське суспільство— це публічна сфера активності гро­мадян, інституціональна сцена, що характеризується відкритістю комунікації, публічним використанням раціонального критичного мислення, концентрацією на публічному благу, а не на приватних комп­ромісах³. На глобальному рівні громадянське суспільство, з огляду на властиве йому розмаїття учасників, проблематики й форм діяльності, є уособленням соціально-культурного різноманіття світового співтова­риства й потужним чинником заохочення багатобічної парадигми дій.

³ Habermas J. Der philosophische Diskurs der Moderne. — Frankfurt: Suhrkamp. 1985.

Ідея глобального громадянського суспільства закорінена в кон­цепціях світового громадянства, міжнародного співтовариства, сві­тового суспільства. Ще І. Кант припускав виникнення права світового громадянства (jus cosmopoliticum), що з'єднує громадян і держави у вищу республіканську співдружність держав. Цей союз філософ називав універсальним громадянським суспільством.

Під впливом глобалізації масштаби громадянського суспільства стають глобальними. На рівні світу постає громадянське суспільство з ряду транснаціональних співтовариств, транснаціональних неурядових організацій, колективних глобальних рухів, мережних груп інтересів, міжнародних наукових і професійних асоціацій, через які індивіди дося­гають соціальних і політичних домовленостей на рівні всього світу. Ці значущі глобальні актори взаємодіють із державними й міжнародними організаціями, можуть відігравати провідну роль у формуванні май­бутнього світового суспільства й бути атрибутом демократичного гло­бального управління, формуючи інтернаціональний публічний простір зі спільними цінностями людства.

Глобальне громадянське суспільство будується за мережним прин­ципом. Мережа — антипод ієрархії, у межах якої взаємодіють тради­ційні державні та міжнародні актори. Сили глобального громадянського суспільства розбудовує горизонталь, що самоорганізується, на противагу впорядкованій вертикалі. Мережна форма організації дозволяє їй швидко адаптуватися до зміни зовнішніх умов, тому мережа значно прискорює будь-який розвиток. Саме мережі розбу­довують нову соціальну морфологію суспільства, а розповсюдження «мережної» логіки значною мірою впливає на хід та результати про­цесів, пов'язаних із виробництвом, повсякденним життям, культурою та владою. Належність до тієї чи іншої мережі або відсутність такої поряд з динамікою одних мереж відносно Інших виступає найваж­ливішим джерелом влади та змін. Але з цим пов'язано й те, що сус­пільство мережних структур має особливу ознаку — домінування соціальної морфології над соціальними діями.

Домінуючі функції організуються в мережні структури у просторі потоків, що єднає 'їх по всьому світу, і одночасно розділяє другорядні функції та людей в Іншому просторі, який складається із локалій, дедалі більше відірваних одна від іншої. Соціальні розбудови нових форм про­стору і часу ведуть до розвитку метамережі, яка відключає другорядні функції, підкорює соціальні групи та призводить до знецінення цілих територій. У цьому процесі утворюється дистанція між метамережею та більшістю окремих індивідів, видів діяльності і локалій по всьому світу. При цьому ні люди, ні види діяльності, ні окремі локалії не зникають — зникає їхнє структурне значення, яке переходить до невідомої раніше логіки метамережі, де формуються цінності, створюються культурні коди і кодекси, приймаються рішення, пов'язані з владою. Суспільство мережних структур, яке виступає в якості нового соціального порядку, більшістю людей уявляється як метасоціальне безладдя, як автома­тизована, довільна послідовність подій, що додержується непідкон-трольної логіки ринку, технологій, геополітичних чинників або біоло­гічної детермінанти.

Структури в мережному світі є мінливими, вони не живуть довго. Змінюються завдання — розпадаються вчорашні союзи і створюються нові. У таких умовах неймовірно зростає здатність енергійної особис­тості впливати не тільки на свою долю, але й на життя цілих кра'ін — і все завдяки мережній організації. Саме мережі є найуспішнішими та найконкурентоспроможнішими проектами в економіці, фінансах, культурі, військовому середовищі. Вони є доволі дієвими для руй­нації старої системи та проникнення нового у старий світ. Але мережні системи самі по собі є абсолютно безпорадними щодо закріплення завойованих позицій. Вони не можуть перетворити нове на панівний устрій, однак це можливо, якщо мережа доповнюється ієрархією.

За визначенням М.А. Мунтяна, «глобальне громадянське суспіль­ство — сфера ідей, цінностей, Інститутів, організацій, мереж і громадян, розташована між родиною, державою й ринком, що діє поза національними суспільствами, політиками і економіками». Влада глобального громадянського суспільства носить неявно виражений характер. Він полягає, наприклад, у тому, що воно може дискутувати, вносити пропозиції, експериментувати, викривати або бути при­кладом. Ця влада не передбачає прийняття рішень, її легітимність фор­мується у сфері суспільних дебатів і вимагає постійного відновлення й пожвавлення.

Визначення глобального громадянського суспільства включає такі аспекти:

— суспільна сфера захищена від урядового втручання, громадянське суспільство має певну частку автономії від держави;

— існує спільність основних цінностей і певний ступінь ідентич­ності;

— формування міждержавних груп і їхня мережна взаємодія;

— індивіди визнано суб'єктами не тільки національного права, але й космополітичних норм, втілених у життя транснаціональними інсти­тутами.

Глобальне громадянське суспільство є результатом процесу глоба­лізації і одночасно підживлює цей процес. З одного боку, глобалізація створює основу глобального громадянського суспільства, сконцен­тровану в Північно-Західній Європі, особливо в Скандинавії, країнах Бенілюксу, Австрії, Швейцари й Великобританії, Північній, Центральній і Латинській Америці, Австралії. З іншого боку, глобальне громадянське суспільство є реакцією на глобалізацію, особливо на наслідки експансії глобального капіталізму в його неоліберальній моделі.

На величезних географічних відстанях, незважаючи на бар'єри в часі, всі актори глобального громадянського суспільства свідомо само-організуються й проводять свою трансграничну діяльність поза уря­довими структурами з мінімумом насильства й максимальною повагою принципу цивілізованого розподілу ресурсів між різними життєвими стилями. Водночас глобальне громадянське суспільство обмежене в просторі. Існують регіони, наприклад, більшість країн Африки, Афга­ністан, Бірма тощо, де громадянське суспільство відсутнє або тільки починає розвиватися. Як це не парадоксально, домінуюча позиція Півночі у глобальному громадянському суспільстві може зміцнюватися за рахунок обмежень, введених урядами деяких країн, що розвива­ються, щодо їхнього національного громадянського сектору.

Значним стимулом у становленні глобального суспільства є те, шо внаслідок зростання взаємодії людей у світі дедалі глобальнішою мовою стає англійська. Передусім вона поширюється у чистому вигляді як перша іноземна мова, котру вивчають у більшості європейських та світових навчальних закладів. Але з неї робляться і найбільші запози­чення різноманітної термінології практично до всіх інших мов світу. Ця англомовна термінологія заміщує або витісняє з національних мов та діалектів корінні слова чи вислови і часто призводить до нових лінгвіс­тичних сполучень, які з часом узаконюються.

Переламним етапом на шляху становлення глобального громадян­ського суспільства стало останнє десятиліття XX ст. Саме 90-ті рр. характеризувалися підйомом, викликаним глобальними конферен­ціями Організації Об'єднаних Націй. У ході глобальних конференцій 90-х років цивільні організації виступали з новими ідеями й пропо­зиціями, відстоювали в суперечках і на переговорах свої принципи, протестували й робили політичний тиск, сприяючи формуванню уні­кального «суспільного простору». Поступово були розроблені міжна­родні норми і стандарти й створені розпорядницькі установи і меха­нізми. За останні два десятиліття величезний прогрес досягнуто у визнанні основних загальних прав і запобіганні глобальних загроз. Цей невпинний процес формування космополітичного права є великим кроком до створення світового порядку, заснованого не на незаперечній волі суверенних держав, а на загальноприйнятих прин­ципах і нормах.

Звичайно, елементи наднаціональної неурядової сфери існували й раніше. Новими у 90-ті роки XX ст. стали кількість і масштаби діяль­ності міжнародних і наднаціональних інститутів і організацій, індиві­дуальна й групова спрямованість до вирішення проблем і питань без участі або посередництва держав.

Чимало західних політиків розглядають глобальне громадянське суспільство як поширення чогось такого, що вже існує на Заході, осо­бливо в США. У підтримці громадянського суспільства вбачається якийсь політичний еквівалент неолібералізму в економіці. Глобальне громадянське суспільство розглядається як обмежувач держави в її повноваженнях і альтернативний виконавець частини її функцій. Самі активісти громадянського суспільства, навпаки, вважають його покли­каним не обмежувати роль держави, а робити політичні інститути від-повідальнішими. На глобальному рівні це веде до потреби впливати на глобальні інститути.

Становлення глобального громадянського суспільства було наслідком в основному двох причин:

— характер глобальних проблем (наприклад, охорона навколиш­нього середовища) призводить до появи суспільних акторів, що вима­гають міжнародного колективного управління цими проблемами й не лише силами національних урядів;

— зростає необхідність створення міжнародних систем прийняття рішень, пов'язаних із глобальними проблемами, що створює для націо­нальних суспільств перспективу втрати контролю над внутрішньодер­жавними політичними процесами.

Через саму глобальну природу багатьох проблем держави вирі­шують 'їх на міжнародній арені, а не шляхом прийняття внутрішньо­політичних рішень. Інтернаціоналізація проблем, які були до цього внутрішньополітичними, підриває здатність національного громадян­ського суспільства до політичної участі. Перенесення процесу прий­няття деяких політичних рішень із внутрішньополітичної сфери на міжнародний рівень робить держави більш автономними від своїх суспільств, оскільки переговори відбуваються на міжнародному рівні, а внутрішньополітичні актори можуть впливати на цей процес набагато менше, ніж на прийняття внутрішньополітичних рішень. Такі пере­говори дозволяють державам проводити спільну політику, яка не завжди схвалюється суспільством.

Вихід — участь громадянського суспільства будь-якої держави без­посередньо в міжнародному політичному процесі, здійснення ним «сві­тової громадянської політики». При цьому деякі держави вважають, що безпосередня участь представників громадянського суспільства в процесі прийняття рішень може завдати шкоди міжурядовому процесу.

Поява глобального громадянського суспільства стає головним чин­ником забезпечення демократичного представництва громадянського суспільства й створює механізми його участі в політичних процесах на наднаціональному рівні. Населення сучасного світу дедалі більше від­чуває потребу в участі в подіях, які впливають на його життя. Розвитку глобальної участі людей сприяють:

— нові можливості забезпечення безпеки особистості, суспільства й держави;

— нові моделі сталого розвитку, що дозволяють кардинально збільшити інвестування в людський потенціал і в створення соціального середовища і, таким чином, постійно відкривати людські здібності;

— нові форми партнерства між державою й глобальними ринками;

— нові принципи й схеми національного й глобального управління, що уможливлюють задоволення зростаючих потреб людей при скоро­ченні участі в цьому держави.

Важливою ознакою глобального громадянського суспільства стає індивідуація. Вона фактично означає перехід людства до унікальної історичної ситуації, у якій воно ще ніколи не було. Це можливість для цілого ряду людей діяти поза авторитарними — і соціальними, ідео­логічними — структурами. Зараз з'являється не просто вільно діюча особистість або група особистостей, але й нові організації, утворені на цьому тлі, які володіють доступом до фінансових, економічних, тех­нологічних, культурних, кадрових ресурсів в масштабі всієї планети. Звідси можливість надзвичайно сильних конструктивних проявів та пірогідність надзвичайно сильних деструктивних акцій. Сама формула «Бен Ладен проти цивілізації», безвідносно до її реального наповнення, иисловлює протиставлення людини глобальній спільноті. Вона стала емблемою століття, оскільки демонструє змінений малюнок соціальних зв'язків, нове окреслення політичних конструкцій та траєкторій.

На відміну від епохи індустріалізму, сьогодні у світі існує безліч суб'єктів історичної дії, що зіштовхуються, конкурують та взаємодіють між собою. Світ уявляється мозаїчним та строкатим; існує не один світ, іі багато світів. Більше того, інколи ці світи належать до паралельних реальностей. Різні гравці існують у різних всесвітах, у них — різний час, різний погляд на історичні процеси. Саму історію вони також сприй­мають неоднаково, виходячи з реальності, в якій цей суб'єкт існує.

Сьогодні приватні користувачі комп'ютерами мають більше мож­ливостей, ніж НАСА мали у 1960 році при запуску перших літальних нітратів на Місяць. Тенденція до зростання можливостей, швидкості, доступності та мобільності буде мати величезні політичні наслідки. Величезна кількість приватних осіб та їхніх угруповань, більшість з яких раніше не мали такої влади, будуть не тільки встановлювати кон­такти один з одним, але й планувати, запускати та закінчувати справи, н потенціалі сягаючи більшого успіху та результативності, ніж може забезпечити держава.

Зростання пов'язаності комп'ютерних систем буде також супрово­джуватися розповсюдженням транснаціональних віртуальних спільнот за інтересами — це тенденція, яка може не тільки ускладнити спромож­ність державних і глобальних інститутів досягати згоди всередині країни й провадити в життя рішення, але й загрожувати як авторитету, так і законності останніх. Іноді члени групи, поєднані спільністю релігійних, культурних, етнічних та інших інтересів, можуть розриватися між прита­манним їм національним менталітетом та іншими видами ідентичності. У таких груп є величезний потенціал для «просування» на національному або навіть глобальному рівні потрібних рішень за широким спектром питань, що зазвичай перебувають у компетенції державних структур.