W із а Р tr Р

пах g о 2

Якщо кількість домогосподарств у конкретній територіальній одиниці більша за встановлений поріг або дорівнює йому, то во­на неодмінно потрапляє у вибірку як саморепрезентативна тери­торіальна одиниця. Якщо кількість домогосподарств у територіа­льній одиниці менша від порогу саморепрезентативності, то ця територіальна одиниця може ввійти у вибірку з імовірністю, про­порційною до її розміру (чисельності населення). В Україні під час формування вибірки для обстеження умов життя домогоспо­дарств граничне значення визначене в 118,1 тис. осіб. Це означає, що міста з чисельністю населення, не меншою за граничне зна­чення, неодмінно включаються до територіальної вибірки.

Усі інші територіальні одиниці, чисельність населення в яких не досягає встановленого порога, належать до несаморепрезента-тивних і беруть участь у відборі на умовах об'єднання їх у групи з чисельністю населення, яка дорівнює порогу саморепрезентатив­ності. Відбір несаморепрезентативних одиниць здійснюється окре­мо за кожним шаром генеральної сукупності.

Механізм відбору територіальних несаморепрезентативних оди­ниць у міській і сільській місцевості однаковий. Реалізується він у міській і сільській місцевості окремо в такий спосіб:

• укладається ранжований у порядку зменшення чисельності
населення перелік несаморепрезентативних територіальних оди­
ниць у межах кожної області (окремо за несаморепрезентативни-
ми міськими населеними пунктами і за сільськими районами);

• визначається кількість міст (сільських районів), яку необхід­
но відібрати в кожній області, розподілом загальної чисельності
домогосподарств відповідної групи за порогом саморепрезента­
тивності;

• визначається крок відбору, який дорівнює результату розпо­
ділу загальної чисельності населення відповідної групи на кіль­
кість міст (сільських районів), які мають бути відібрані в даній

області;

• здійснюється відбір першої одиниці територіальної вибірки,
тобто першого міста або сільського району в кожній області. Для
цього використовується генератор випадкових чисел.

Знайдене за допомогою генератора випадкове число в межах від 0 до 1 множиться на крок відбору. Порівнюючи здобуте зна­чення з кумулятивними чисельностями населення в переліку міст (сільських районів), знаходять першу одиницю територіальної вибірки; далі відшукують решту одиниць територіальної вибірки. Для цього до значення, здобутого в результаті множення кроку відбору на випадкове число, послідовно додається розмір кроку

відбору і сума порівнюється з кумулятивною чисельністю насе­лення в переліку територіальних одиниць.

Оскільки щорічно відбувається ротація домашніх господарств, відібраних для обстеження, мінімальний розмір територіальної одиниці відбору має містити таку кількість домогосподарств, що забезпечувала б повне завантаження інтерв'юера протягом усьо­го терміну експлуатації вибірки. Якщо визначений термін екс­плуатації вибірки становить t років, а навантаження інтерв'юера становить т домогосподарств, то розмір несаморепрезентативної одиниці и, має бути не меншим за п, = mt домогосподарств. У разі, коли відібрані територіальні одиниці вибірки мають чисельність населення, меншу за n_tm_f {m_f— середній розмір домогосподарс-

тва), то навантаження на інтерв'юера пропорційно зменшується.

Метою четвертого кроку є формування та відбір первинних територіальних одиниць вибірки (ПТОВ), зі складу яких на останньому етапі будуть відібрані конкретні домогосподарства.

Основою для формування первинних територіальних одиниць вибірки в міській місцевості є виборчі дільниці, у сільській міс­цевості — сільські Ради. Формуючи ПТОВ, об'єднують певну кількість виборчих дільниць (у містах) або сільських Радах (у сіль­ській місцевості) із таким розрахунком, щоб чисельність вибор­ців або домашніх господарств не перевищувала граничної кіль­кості. В Україні граничні кількості такі: 1100 виборців і 750 до­могосподарств. Об'єднання відбувається за принципом найближ­чого розміщення на території.

Під час формування ПТОВ слід ураховувати деякі особли­вості:

• якщо до складу міськради входять інші міські населені пун­
кти і чисельність виборців у них більша за граничну кількість, то
в кожному з таких пунктів формується власна ПТОВ;

♦ якщо до складу міськради входять сільські населені пункти і
кількість домогосподарств у них більша за граничне число домо­
господарств, то в кожному з таких населених пунктів формується
ПТОВ, а якщо така кількість менша за граничну кількість, то за­
значені села об'єднуються з виборчими дільницями міста і вклю­
чаються до єдиної ПТОВ;

* якщо кількість домашніх господарств сільради перевищує гра­
ничну, то на її території створюються дві або більше ПТОВ, із
точним позначенням меж кожної з них;

• якщо остання сільрада в області має кількість домогосподар­
ств, меншу за граничну кількість, то вона приєднується до най­
ближчої за розміщенням ПТОВ.

Після формування ПТОВ із їх загальної кількості відбирають потрібну кількість ПТОВ, з яких далі відбиратимуться домашні господарства. Принцип відбору необхідної кількості ПТОВ прак­тично аналогічний принципу відбору міст і сільських районів, за винятком способу впорядкування, яке і в міський і в сільській місцевості здійснюється за принципом географічної близькості або «географічного серпантину», а не за зменшенням чисельності населення, як це робилося в першому випадку. Крок відбору ви­значається так: для міських ПТОВ — як відношення загальної чисельності виборців у відібраних містах і СМТ даної області до числа ПТОВ, які потрібно відібрати; для сільської місцевості — як відношення загальної кількості домогосподарств до числа ПТОВ, що їх необхідно відібрати.

Використання різних принципів упорядкування дозволяє вклю­чити до вибірки домогосподарства з різних за розмірами населе­них пунктів і тим самим врахувати при обстеженні особливості досліджуваних явищ в одиницях різного розміру. Проте впоряд­кування за принципом географічної близькості задовольняє ви­могу рівномірного з географічного погляду зору розміщення за територією одиниць вибірки, що забезпечує зменшення витрат, коли потрібно обстежувати кілька територіальних одиниць одно­му інтерв'юеру.

Завершальним кроком є відбір домогосподарств, які братимуть участь в обстеженні. Відбір домогосподарств за кожною первин­ною територіальною одиницею вибірки, яка потрапила до оста-ньої, здійснюється за повним списком домогосподарств із вико­ристанням методів систематичного відбору.

Процедура формування вибіркової сукупності домашніх госпо­дарств складається з трьох етапів: 1) упорядкування списків адрес до­могосподарств у кожній ПТОВ, яка потрапила до вибірки; 2) обчис­лення кроку відбору і номера першого домогосподарства; 3) від­бір домогосподарств за списками адрес і кроком відбору.

Упорядкування списків адрес домогосподарств здійснюється так: у міській місцевості — за даними виборчих комісій; житло­во-експлуатаційних контор; квартирних відділів підприємств, організацій і установ; управлінь кооперативів і домовласників; у сільській місцевості — на підставі господарського обліку, доку­менти якого зберігаються у відповідних сільрадах.

Для визначення кроку відбору домашніх господарств застосо­вують формулу:

де Рз — імовірність потрапити у вибірку для кожного домогос­подарства в конкретній ПТОВ;

k_s — коефіцієнт врахування змін кількості домогосподарств у конкретній ПТОВ через ротацію протягом терміну експлуатації вибірки.

Під час проведення першого відбору k_s = 1. Надалі значення k_s визначається за формулою:

де M_s — число домогосподарств у конкретній ПТОВ на початок обстеження;

М/^т — кількість домогосподарств, що вже зайняті в поточ­ному обстеженні і не можуть бути включені в обстеження наступ­ного року;

М/"" — кількість домогосподарств, які раніше вже брали участь в обстеженні, але після певної часової перерви вони знову можуть бути включені до обстеження.

Конкретне значення ймовірності (Рз) потрапити у вибірку для кожного домогосподарства визначається, з такого співвідношення:

де Р]— ймовірність потрапити до вибірки для конкретного міста (селища міського типу) або сільського району;

Р₂ — ймовірність потрапити до вибірки для конкретної ПТОВ;

кгг — очікуваний коефіцієнт відповідей під час обстеження;

/ — частка домогосподарств, відібраних у вибірку, у складі генеральної сукупності.

Звідси Р_х = /:(/> Р₂ к_п), а отже, h = (k, к„ Р_х Д):/.

Оскільки значення Р\,Ргта/протягом всього терміну дії вибі­рки залишаються незмінними, формулу для розрахунку кроку ви­бірки можна спростити, ввівши до неї замість зазначених параме­трів константу t-{P_x P₂)'f. Тоді h = k_s k_n t.

Для визначення конкретних значень Р\ і Р₂ застосовується та­ка методична схема.

® Для великих (саморепрезентативних) містР] завжди дорівнює 1;

• Для малих міст (несаморепрезентативних) і сільських райо­нів значення Р] обчислюється за формулою:

де а — кількість відібраних малих міст у регіоні; М_а — чисель-

ність населення міста, для якого розраховується значення ймові­рності потрапити у вибірку; £М, — загальна чисельність насе­лення в малих містах у /-му регіоні. Значення Р\ беруть однако­вим для всіх ПТОВ даної території.

• Аналогічна формула застосовується для розрахунку Рг> із ті­
єю лише різницею, що в цьому разі а, М_а і £М_; позначають
відповідно кількість ПТОВ, відібраних у конкретному місті або
сільському районі; чисельність виборців (для міст) або домогос-
подарств (для сільської місцевості) у ПТОВ, для якої розрахову­
ється ймовірність, і загальна кількість виборців у місті або домо-
господарств у сільському районі.

• У разі, якщо під час обчислення Р\ або Рг для деякої терито­
ріальної одиниці вибірки їх значення більше за одиницю, то зна­
чення ймовірності для цієї одиниці береться таким, що дорівнює 1,
а значення а і £М, для розрахунку Р\ або Рг територіальних
одиниць, які залишилися, зменшують, відповідно на число таких
одиниць (з імовірністю, що дорівнює 1) і на чисельність населен­
ня, виборців або домогосподарств у них.

Значення очікуваного коефіцієнта відповідей к_п визначається для кожного конкретного обстеження і типу населеного пункту (великі міста, малі міста і села) на підставі даних попередніх об­стежень або експертних оцінок.

Номер першого відібраного домогосподарства визначається множенням значення кроку відбору на випадкове число, яке діс­тають за допомогою генератора випадкових чисел.

Переписи населення, вибіркові обстеження і статистична звіт­ність дають основний масив інформації про соціальні процеси в суспільстві. Проте під час вивчення соціального життя суспі­льства часто постає потреба використовувати спеціально орга­нізовані види статистичного спостереження — соціологічні дос­лідження як особливу форму одержання соціальної інформації. До цих видів статистичного спостереження вдаються тоді, ко­ли потрібно дістати інформацію про ті сторони соціальних процесів у суспільстві, які недостатньо або взагалі не характе­ризуються статистичною інформацією, яку дістають зі статис­тичної звітності і за допомогою інших видів спостережень. Наприклад, кількісні і якісні характеристики ставлення насе­лення до реформ, здійснюваних у країні, і до соціальної полі­тики держави, ступеня його довіри різним гілкам влади, полі­тичним партіям і їх лідерам, а також оцінки населенням умов, рівня і якості свого життя та інших соціальних процесів можна

дістати лише з використанням спеціальних методів збору ін­формації та її опрацювання.

Такого роду інформацію можна відшукати за допомогою спе­ціальних вибіркових обстежень. При цьому не можна обмежить­ся єдиною на всі випадки системою збору даних. З деяких питань проводяться великі комплексні обстеження (наприклад, референ­дум), які коштують доволі дорого, а тому реалізуються досить рідко. З окремих питань потрібна експрес-інформація, яка забез­печує знання поточного стану суспільної думки з актуальних на даний період часу запитань. У такому разі обстеження проводять­ся періодично, за стислою програмою з метою швидко дістати зведені результати та висновки.

Основним методом отримання соціологічної інформації є опи­тування. Розрізняють такі види опитувань:

а) за ступенем охоплення генеральної сукупності — суцільне і
вибіркове опитування;

б) за типом респондента — індивідуальне, групове, експертне,
масове опитування;

в) за засобами спілкування між респондентом і дослідником —
інтерв'ю, анкетне, поштове, телефонне опитування;

г) за типом суспільної думки — політичне, економічне, соціа­
льне, маркетингове, культурологічне, релігійне опитування;

д) за ступенем формалізації — вільне опитування і формалі­
зоване;

є) за змістом інформації — про факти і події, про поведінку людей, про внутрішній світ людей.

В результаті проведення опитувань дістають три види інфор­мації: масову, компетентну й експертну.

Масова інформація, або суспільна думка, репрезентує думки та оцінки людей різних соціально-демографічних груп і регіонів.

Компетентна інформація — це думки й оцінки фахівців з тих питань і проблем, які вони досліджують професійно і про які мо­жуть судити завдяки своїм глибоким знанням і досвіду роботи.

Експертна інформація — це вид компетентної інформації, здобутої від незалежних спеціалістів, тобто не зацікавлених в то­му чи іншому перекручуванні справжнього стану справ.

Інформація, що збирається в результаті опитувань суспільної думки, найчастіше є якісною і потребує застосування особливих методів оброблення та аналізу.

Необхідність постійного спостереження за швидкоплинними процесами в соціальній сфері зумовила впровадження у практику спеціальної форми — моніторингу соціальних процесів.

Моніторинг — це система поточного спостереження, оціню­вання, аналізу та прогнозування основних процесів у суспільстві з метою оперативної діагностики стану цих процесів і їх розвитку в динаміці.

У Програмі реформування державної статистики України до 2002 року визначені такі основні напрямки проведення моніто­рингу соціально-економічної сфери: екологічний стан навколиш­нього природного середовища, рівень життя населення, соціаль­но-трудові відносини, соціально-економічне становище сільських населених пунктів, ділова активність підприємств.

Основна мета моніторингу полягає не стільки у знаходженні характеристик досліджуваного процесу, скільки у виявленні на під­ставі отриманих оперативних даних негативних тенденцій його розвитку і чинників, що зумовлюють ці негативні тенденції. Ре­зультати моніторингів, крім того, дозволяють оцінювати ефекти­вність здійснюваної соціальної політики і сприяють прийняттю обґрунтованих рішень щодо управління соціальними процесами.

2.2. СИСТЕМА ПОКАЗНИКІВ У СОЦІАЛЬНІЙ СТАТИСТИЦІ

Статистичні показники в соціальній статистиці відігра­ють найважливішу роль у пізнанні й оцінюванні розвитку соці­альних процесів у суспільстві.

Соціальні показники — це статистичні показники, що грун­туються на спостереженнях і мають, як правило, кількісний характер; вони передають певну інформацію про досліджувані сторони громадського життя або зміни, що відбуваються в ній.

Соціальний показник є вельми змістовним і широко застосо­вуваним поняттям. Воно наповнюється конкретним змістом під час вивчення процесів і явищ громадського життя, їх властивос­тей і форм виявлення.

Соціальні показники безпосередньо відбивають кількісні сто­рони соціальних процесів, що тісно пов'язані з їх якісним станом. Отже, соціальні показники — це кількісно-якісні поняття. На­приклад, показник сукупних грошових доходів домашнього гос­подарства характеризує не лише їх розмір, але і якісну сторону рівня життя, дозволяє віднести це домогосподарство до розряду бідних, середнього добробуту або багатих.

Соціальна статистика вивчає соціальні процеси в умовах кон­кретного місця і часу їх виявлення. Тому кожний соціальний по­казник крім кількісно-якісної містить і просторово-часову визна-

ченість. Наприклад, у І кварталі 2000 року у великих містах України частка населення віком 22 роки і старшого з повною ви­щою освітою становила 23,4 %'. Тут якісною визначеністю соці­ального процесу — освіти населення — є населення віком 22 ро­ки і старше з повною вищою освітою; кількісна визначеність -23,4 %; просторова визначеність — великі міста України; часова визначеність — І квартал 2000 року.

Соціальне життя суспільства характеризується розмаїттям про­цесів і явищ, в яких беруть участь різні об'єкти. Ці процеси та об'єкти мають різні ознаки, властивості та якості, а тому для їх характеристики доводиться залучати численні конкретні соціаль­ні показники.

Соціальні показники, що характеризують певні процеси та яви­ща громадського життя, можуть стосуватися однієї людини, певної групі людей або суспільства в цілому. Відповідно до цього розріз­няють показники індивідуальні та зведені (групові та загальні).

Показники, що характеризують соціальне життя суспільства на частині території країни, називаються регіональними, або те­риторіальними, по країні в цілому — сукупними. Регіональні і зведені соціальні показники визначаються в результаті обробки (узагальнення) великих обсягів інформації про конкретний про­цес або явище, яку дістають у результаті статистичного спосте­реження. Ці показники дозволяють виявляти закономірності та тенденції, що притаманні соціальним процесам.

У кожному розділі соціальної статистики використовуються свої показники, які характеризують соціальні процеси, що їх до­сліджує цей розділ, наприклад рівень життя населення. Проте знаходження численних розрізнених показників ще не вирішує завдання комплексного вивчення соціального життя суспільства. Оскільки соціальні процеси в суспільстві взаємозалежні, більш того — значною мірою зумовлені станом економіки і системою розподілу матеріальних благ і послуг, цілісна картина соціально­го життя може бути відтворена лише за умови, що й соціальні показники відбивають ці зв'язки, тобто утворюють цілісну, взає­мозалежну й логічну систему показників.

Ця система складається з окремих підсистем показників, які характеризують різні сторони соціального життя суспільства, на­приклад економічну активність і зайнятість населення, освіту і розподіл доходів, споживання матеріальних благ і послуг, проце-

¹ Див.: Основні соціально-демографічні характеристики домогосподарств України у 2000 році.: Стат. бюлетень / Держкомстат України."— К., 2000. — С. 42.

си здобуття освіти та охорони здоров'я, політичну і громадянську активність населення і т. ін. Наполегливо ведуться роботи з ме­тою побудувати інтегральні показники, що дозволяли б діставати узагальнену характеристику соціального життя суспільства і да­вали змогу порівнювати соціальний розвиток різноманітних країн і регіонів між собою. Прикладом побудови такого показника є «ін­декс людського розвитку», застосовуваний у світі для порівняння рівня життя в різних країнах.

Управлінням соціальної статистики Держкомстату України для визначення рейтингу регіонів за рівнем життя населення за інтег­ральній показник беруть «загальний композиційний індекс»¹.

Розробка соціальних показників є доволі складним і відпові­дальним процесом, який передбачає збір вихідних статистичних даних із багатьох джерел їх надходження, обробку цих даних і подання їх у вигляді, зручному для використання.

Під час розробки та використання соціальних показників завжди слід пам'ятати про те, що статистична інформація за певних умов може приховувати в собі небезпеку, оскільки її можна використову­вати як для правильного, так і для викривленого відбиття реальної дійсності. Лише ті показники, які знайдено в результаті методоло­гічно обґрунтованих досліджень, можуть нести в собі об'єктивну інформацію і використовуватися для характеристики соціального життя суспільства. При цьому вони повинні мати такі властивості:

• достовірність — будуватися на підставі критеріїв, які під­
даються чіткому визначенню і можуть реально виконувати свою
функцію вимірювання намічених параметрів і об'єктивно відби­
вати соціальну реальність;

• надійність — забезпечувати знаходження реальних харак­
теристик соціальних процесів і задовольняти потреби різних ко­
ристувачів;

• послідовність вимірів у реальному масштабі часу — бути
придатними для виявлення закономірностей і тенденцій розвитку
соціальних процесів, а також для оцінювання реалізації програм
соціальної політики та рівня соціального розвитку суспільства;

• здатність до дезагрегації — давати змогу відшукувати ін­
формацію про соціальне життя не лише всього суспільства в ці­
лому, а й окремих соціальних груп та індивідів;

• політичну і соціальну актуальність — розширювати уявлення
про проблеми, які існують у суспільстві і на вирішення котрих

Див.: Соціальні індикатори рівня життя населення: Стат. збірник / Держкомстат України. —К., 2000.

необхідно прямо або посередньо впливати за допомогою полі­тичних заходів;

* незалежність — бути вільними від впливу на них будь-яких інтересів, здатних привести до перекручування справжнього ста­ну справ.

Для знаходження соціальних показників у соціальній статис­тиці застосовують усі відомі статистичні методи збору, групу­вання й обробки статистичної інформації. Найширше застосову­ються типологічні групування, методи аналізу структур, фактор­ний аналіз, індексний метод, методи вимірювання та оцінювання зв'язків між соціальними явищами та методи дослідження дина­міки соціальних процесів. Особливості застосування конкретних статистичних методів під час вивчення соціального життя суспі­льства розглядаються в наступних розділах підручника.

Соціальні показники використовуються з різною метою. Вони дають можливість конкретними кількісними значеннями схарак­теризувати досліджуваний стан соціального життя суспільства і зміни, що відбуваються в ньому. Такі показники допомагають зрозуміти, чому спостерігається саме такий стан соціального життя або чому в ньому відбулися певні зміни. І, нарешті, вони використовуються для оцінювання результатів та ефективності здійснюваної в суспільстві соціальної політики.

Соціальні показники та інша аналітична інформація, що сто­сується суспільства, застосовуються під час вирішення будь-якого соціально-економічного або політичного питання. З ураху­ванням даних соціальної статистики приймаються рішення з ва­жливих питань економіки та державної політики. Це пояснюється тим, що із соціальними процесами стикаються і взаємодіють всі інші процеси, що відбуваються у суспільстві. Ці зв'язки різні за змістом, інтенсивністю, сталістю, засобами реалізації тощо. Звід­си випливає: соціальна статистика має забезпечувати суспільство достовірною, об'єктивною, точною і своєчасною інформацією про соціальні процеси.

Матеріали соціальної статистики застосовуються на різних рів­нях: по країні в цілому, за адміністративно-територіальними утво­реннями (регіонами, областями, районами), окремими населени­ми пунктами, галузями соціальної сфери, господарськими об'єд­наннями та окремими підприємствами. На різних рівнях управ­ління висуваються різні вимоги до соціальної інформації. З пере­ходом до більш значних територіальних одиниць ускладнюється коло завдань із прогнозування соціальних процесів та розробки довгострокових комплексних програм розвитку, вивчення меха-

і 1-344

І

ня різних завдань. Наприклад, у разі побудови класифікації щодо населення за фасети можна брати стать, національність, рідну мову, громадянство, сімейний стан і т. ін. Місткість таких класи­фікацій визначається кількістю фасетів та кількістю значень ознак у кожному фасеті.

Завдяки розробленню та застосуванню стандартних класифі­кацій забезпечуються адекватний опис економіки й соціальної сфери, а також інформаційна сумісність статистичних даних на національному, регіональному і міжнародному рівнях. Застосо­вуючи класифікації, статистичну інформацію у процесі її збору й обробки упорядковують й уніфікують за певними напрямками згідно з межами класифікаційних угруповань.

Нині існує понад 60 міжнародних статистичних класифікацій (див. дод.1).

Методологічні принципи міжнародних стандартних класифі­кацій беруть за основу, розробляючи аналогічні національні кла­сифікації з урахуванням відповідних особливостей економічного та соціального розвитку.

Структури конкретних класифікацій розглядаються в окремих розділах підручника на прикладах їх використання для аналізу соціального життя суспільства. Зазначені класифікації дають змогу діставати не лише загальні показники соціального життя, а й док­ладніші його характеристики, які відшукують спираючись на структурні, динамічні та структурно-динамічні угруповання, утво­рені за однією або кількома класифікаційними ознаками. Класи­фікаційні ознаки та їх градації, що застосовуються під час опра­цювання матеріалів вибіркових обстежень, наведені в дод. 2.

Контрольні запитання