Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Які підходи пізнання світу склалися у філософії у Новий час

Читайте также:
  1. А. Шопенгауер як засновник ірраціональної некласичної філософії
  2. Більш повну практику ціноутворення в сучасних умовах у розвинутих країнах світу допоможе з’ясувати короткий виклад розвитку теорії ціни.
  3. В чому полягає внесок античної філософії в розвиток філософського знання
  4. В чому полягає внесок філософії Середньовіччя в духовний розвиток суспільства
  5. Видатки бюджету на загальну освіту
  6. Визначте предмет філософії як особливої галузі гуманітрного знання
  7. Визначте Провідні риси філософії доби Відродження
  8. Вимикач реверсивний комбайновий ВРК2.
  9. Виробництво найважливішої продукції хімічної промисловості по ведучим країнам світу [ ].
  10. Вільнодумство давнього світу

Характерною ознакою розвитку філософії Нового часу було те, що саме в цей час складаються два неначе протилежні, але взаємообумовлені напрями в теорії пізнання — емпіризм і раціоналізм.

Емпіризм(грец. empeiria — досвід) — це такий філософський напрям, який визнає чуттєвий досвід основним і єдиним джере­лом і змістом знання. Емпіризм XVII—XVIII ст. сформувався як матеріалістичний емпіризм, тобто такий, який стверджує, що чуттєвий досвід об'єктивно відображає навколишній світ. Пізні­ше з'являється суб'єктивно-ідеалістичний емпіризм, тобто такий, що визнає єдиною реальністю суб'єктивний досвід (Берклі, Юм).

Раціоналізм (лат. rationalis — розум) — філософський напрям, який визнає розум основою пізнання і поведінки людей. Раціона­лізм протистоїть як ірраціоналізму (наприклад, інтуїтивізму), так і емпіризму. Принцип раціоналізму поділяють (чи підтримують) як матеріалісти (Спіноза), так і ідеалісти (Лейбніц). Основополо­жником раціоналізму є дуаліст Декарт.

Характеристика діяльності основних філософів цієї епохи.

Далі слід детально ознайомитись з поглядами видатних філософів цього часу.

Ф. Бекон (1561—1626 рр.) — родоначальник нової форми анг­лійського матеріалізму і всієї тогочасної експериментальної на­уки. Саме він сформулював поняття матерії як вираз природи і нескінченної сукупності речей. Матерія, за Беконом, перебуває у русі, під яким він розумів активну внутрішню силу, «напругу» матерії і назвав 19 видів руху. Рух і спокій Бекон вважав рівно­правними властивостями матерії, що ставило його та інших філо­софів перед важко вирішуваною проблемою: як, яким чином аб­солютний спокій перетворюється на рух, і навпаки? Ф. Бекон обґрунтував у теорії пізнання принцип емпіризму. З цьо­го принципу він виводить пріоритетність індуктивного методу і фак­тично стає його фундатором. Він глибоко дослідив характер індуктив­ного методу наукового пізнання: отримання загальних положень, за­гального знання про світ шляхом вивчення різноманітних індивіду­альних речей та їх властивостей. Бекон визначив також систему «ідо­лів», тобто видимих і невидимих перешкод у процесі пізнання істини (ідоли роду, печери, театру та ринкової площі).У його творах можна побачити новий підхід до питання про мету пізнання. Його знаменитий афоризм «Знання — сила» ви­ражав ідею високої ролі експериментальної науки, яка дає люди­ні практичну користь.Бекон не заперечував існування Бога. Він визнавав, що Бог створив світ, але згодом перестав втручатися у його справи. От­же, він визнавав існування двох істин: божественної і земної. У поясненні природи суспільства Бекон був ідеалістом і виступав прибічником абсолютної монархії, багато писав про розвиток торгово-промислових прошарків суспільства того часу. Го­ловною працею Ф. Бекона є «Новий Органон» (1620 р.) (написа­ної ніби на противагу основної праці Аристотеля «Органон»).



Р. Декарт (1596—1650рр.) — видатний французький філо­соф, фізик, математик, засновник раціоналізму. Основні праці Декарта — «Роздуми про метод», «Метафізичні роздуми», «Начала філософії» та ін. В історії Нової філософії Декарт посідає особливе місце як творець дуалістичного філософського вчення. Він побудував свою філософську систему на основі визнання одночасного самостійного існування свідомості і матерії, душі і тіла. «Світ, — стверджував Декарт, — складається з двох незалежних субстан­ції — духовної і матеріальної». Атрибутом духовної субстанції : зажав мислення, а матеріальної— протяжність. Людина, за Декартом, це механічне поєднання цих двох субстанцій.



Цей дуалізм субстанцій не давав змоги вирішити проблему пізнання світу. І справді, хіба можливе пізнання, якщо обидві субстанції незалежні одна від одної Тому Декарт був вимушений ввести в свою теорію пізнання третю субстанцію — Бога, який символізував їхню єдність.

Єдино правильним методом пізнання Декарт вважав раціоналізм і дедукцію, тобто виявлення конкретних істин із загальних посилань-принципів, які вічно і апріорно існують у розумі.

Концепція раціоналізму включає в себе два елементи. Перший — це уявлення про розум як найвищий спосіб досягнення істини (розум всемогутній і непогрішимий, вважав Декарт). Дру­гий — правильно розуміючи якісну відмінність раціонального пі­знання від чуттєвого, Декарт перебільшував можливості раціонального пізнання, відривав його від емпіричного ступеня як єдиного джерела інформації про світ і цим штовхав раціоналізм до ідеалізму, визначаючи існування особливого, чисто раціо­нального джерела знань.

Б. Спіноза (1632—1667 pp.). З точки зору Спінози, світ — це нескінченна природа, матеріальна субстанція (від лат. — сутність, основа), яку він також називає Богом. Поняття Бог Спіноза вживає не буквально, воно є своєрідним теологічним прикриттям матеріалізму. Субстанція, тобто матерія, є причиною самої себе і має безліч властивостей. Вона вічна і незмінна, їй властива ідея збереження. Субстанція — це те, що не потребує для свого існу­вання чогось іншого — Бога, духу і т. п. Поняття субстанції Спі­нози є дуже цінним у його філософії, воно відігравало велику роль у подальшому розвитку наукової філософії.Велике значення для подальшого розвитку філософії мало вчення пантеїзму Спінози. Згідно з ним, Бог не існує окремо від природи, а розчиняється в ній. З цього логічно випливала атеїс­тична думка про те, що пізнання світу йде не через пізнання Бога, а через пізнання самої природи. Тобто Спіноза закликав не до бо­гослов'я, а до наукового пізнання світу.

Д. Локк (1632—1704 pp.). Вклад Локка в розвиток матеріалізму пов'язаний перш за все з подальшою розробкою і обґрунту­ванням принципу сенсуалізму, згідно з яким всі людські знання мають чуттєве походження. Локк заперечував думку Декарта про «вроджені ідеї» і доводив, що людський розум від народження є «tabula rasa», тобто чиста дошка. Все, що ми знаємо, це резуль­тат впливу зовнішнього світу, це результат виховання і освіти.

Визнаючи досвід як джерело знань, Локк цей досвід поділяв на внутрішній і зовнішній: внутрішній — це джерело знань про внутрішній світ людини; зовнішній — це джерело постачання інформації про об'єктивний світ.

Г. Лейбніц (1646—1716 pp.), великого ма­тематика і логіка. Якщо Ф. Бекон розробляв вчення про «одномірність» субста­нції, Декарт — про «двомірність» (матеріальну і духовну), то Лейбніц відстоював множинність субстанцій, які складаються з сукупності животворних атомів-монад. Всі монади рухомі і взамопов'язані, підлягають Богом встановленій гармонії. Як і багато інших філософів, він обстоював раціональне пояснення світу, ві­рив в існування вроджених ідей. Його нездійсненною мрією було намагання створити всезагальну людську логіку, яка могла б зві­льнити світ від конфліктів та небажаних протиріч.

Слід зазначити, що матеріалістичні ідеї XVIII ст. зустрічали великий опір з боку ідеалізму та релігії. У цей період починає розвиватись і посилюватись суб'єктивний ідеалізм. Найбільш ві­домими виразниками суб'єктивного ідеалізму цього часу були два англійські мислителі — Берклі та Юм. Дж. Берклі (1684—1753 рр.) виступив з обґрунтуванням суб'єктивного ідеалізму. Він категорично відкидав існування мате­рії і стверджував, що речі існують остільки, оскільки вони сприймаються відчуттями. Весь світ, згідно з Берклі, це комплекс відчуттів, які вкладені в нас Богом. Цю ж суб'єктивно-ідеалістичну концепцію розвивав і Д. Юм (1711—1776рр.), але іншим шляхом. Він стверджував, що люди­на не може вийти за межі своїх відчуттів і не може встановити, що лежить в основі речей — дух чи матерія, не може довести, що між предметами і явищами існує причинно-наслідковий зв'язок. Пізнання у Юма групується на основі пристосовництва до потоку явищ, до набуття певних звичок та інстинктів. Таким чином, фі­лософія Юма є не тільки суб'єктивно-ідеалістичною, а й агностичною.


Дата добавления: 2015-01-01; просмотров: 39; Нарушение авторских прав


<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Визначте Провідні риси філософії доби Відродження | В чому полягає протилежність матеріалізму та ідеалізму. Види ідеалізму
lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2017 год. (0.04 сек.) Главная страница Случайная страница Контакты