ДОДАТОК Д. Внесок вчених російської школи кінця XIX - початку XX ст

Внесок вчених російської школи кінця XIX - початку XX ст. у розвиток теорії калькуляції

Вчений Внесок у розвиток теорії калькуляції

О.П. Запропонував термін „собівартість” замість раніше існуючих:

Рудановський „своя вартість”, „загальна вартість”, „власна вартість”, (1863-1934) „вартість виробництва”, „фабрична вартість” тощо. Вважав, що необхідно визначити дві собівартості: одну – за фактичними витратами, іншу – нормативну. Пропонував включати до собівартості тільки прямі витрати, відмічаючи, що непрямі витрати відшкодовуються за рахунок доданої вартості продукту і, відповідно, повинні списуватись на дебет рахунку „Прибутки і збитки”. Написав „Руководящие начала (принципы) фабричного счетоведения, вытекающие из понятия о себестоимости» (1925). М.О. Блатов Зазначав, що виробнича калькуляція забезпечує: 1) вивчення (1875-1942) всіх фактів, які формують фактичну собівартість продукції; 2) систематичний контроль за виконанням планових завдань щодо зниження собівартості; 3) одержання всіх необхідних даних для планування завдань щодо собівартості; 4) одержання всіх даних для встановлення відпускних цін; 5) визначення результатів госпрозрахункових бригад, цехів і підприємств в цілому; 6) виявлення і ліквідація „вузьких місць” в управлінні підприємством і організації виробничого процесу”. Написав працю, присвячену питанням калькуляції, – «Основы промышленного учета и калькуляции» (1939). Р.Я. Вейцман Розвивав теорію калькуляції. Відстоював думку про те, що (1870-1936) калькуляція як бухгалтерська категорія має два значення: 1) обчислення в єдиному грошовому вимірнику результатів будь-якого процесу (широке розуміння); 2) обчислення собівартості одиниці готової продукції або одноразово наданої послуги (вузьке розуміння). Першим визначив історичну обумовленість калькуляції виробничими відносинами. Написав праці „Фабрично-заводское счетоводство в связи с калькуляцией и коммерческой организацией фабрик и заводов» (1912), „Курс учета” (1936).

124 Продовж. додатка Д

Вчений Внесок у розвиток теорії калькуляції

Е. Е. Критикував розповсюджені в ті часи методи розподілу

Фельдгаузен загальних витрат пропорційно до ваги готових виробів чи їх
(... - ...) вартості, або вартості матеріалів, або заробітної плати.

Вважав ці методи недостатніми, оскільки не враховують
сукупних зусиль всіх факторів виробництва. Пропонував на
всі затрати заздалегідь визначати норми раз на десять років і
затверджувати їх особливою радою або комісією експертів.
Рекомендував реєструвати в обліку відхилення від цих норм і
показувати їх як прибутки і збитки, а загальний розрахунок
виконувати раз на місяць. Написав роботу „Нормальная
заводская отчетность» (1888).
О.І. Гуляєв Включав до складу собівартості: матеріали, заробітну плату,
(... - ...) витрати механічної й електричної сили, амортизацію,

причому два останніх види витрат відносив до собівартості,
якщо вони беруть участь у створенні певного виду продукції.
Рекомендував розподіляти накладні витрати пропорційно
заробітної плати. Пропонував застосовувати рахунок
„Випуск готової продукції”, а також вести аналітичний облік
за заздалегідь встановленими обліковими цінами, а різницю
між фактичною і кошторисною собівартістю відображати на
рахунку „Збитки і прибутки”. Захистив кандидатську
дисертацію на тему: „Вопросы учета и калькуляции
обработки металлов» (1940). Написав працю, присвячену
калькуляції, - «Фабрично-заводское счетоводство» (1914).
А.З. Попов Досліджував ідеї попередільної, напівфабрикатної
(... - ...) калькуляції. Пропонував розподіляти накладні витрати

пропорційно до заробітної плати. Виступав проти застосування нормативів в обліку, висуваючи наступні аргументи: 1) будь-який результат виробництва є наслідком спільного впливу декількох факторів (витрат), звідси - не можна заздалегідь встановити нормативи витрат; 2) калькуляція в цьому випадку повинна використовувати нормативні ціни, а це призводить до викривлення реальних результатів господарської діяльності; 3) норму заробітної плати встановлювати взагалі неможливо; 4) велика і змінна номенклатура матеріалів і цін на них робить неможливим нормування їх вартісних витрат; 5) нормативні ціни не сприяють контролю за збереженням цінностей; 6) нормативні витрати не дозволяють аналізувати результати господарської діяльності; 7) купівельна сила грошей підтверджена коливанням, а це позбавляє нормативи будь-якого сенсу. Написав працю „ Счетное искусство” (1909).

125 Продовж. додатка Д

Вчений Внесок у розвиток теорії калькуляції

В.І. Стоцький Створив загальну теорію калькулювання. Виділив сучасні

(1894 - 1941) види класифікації калькуляції і виробничих витрат. Поділив

витрати на прямі та непрямі, на основні та накладні.

Застосовував індексний метод для аналізу структури

собівартості. Вказав на залежність методики складання

калькуляції від цільового призначення. Показав, що

нормативний метод не доповнює традиційні методи, а є

принципово новим для вирішення ідей, пов’язаних з обліком

витрат і обчисленням собівартості. Написав в 1931 р. праці:

„Теория и практика калькулирования», «Калькуляция в

условиях хозрасчета», «Основы калькуляции и

экономического анализа себестоимости».

І.М. Досліджував питання собівартості сільськогосподарської

Прокоф’єв продукції. Написав кандидатську дисертацію „Методика

(1896 - ....) исчисления себестоимости сельскохозяйственной продукции

в совхозах» (1939). М.Х. Жебрак Досліджував нормативний метод обліку витрат і калькуляції (1889-1962) собівартості. Показав, що адміністрація, аналізуючи витрати, повинна співвідносити їх не з виробами, а з особами, відповідальними за випуск продукції. Пропонував розділити рахунок виробництва на три рахунки: планових витрат на виробництво, відхилень від планових норм і змін норм та розцінок. Написав роботи «Методика калькулирования себестоимости в условиях изменения норм», „Основы планово-нормативного учета» ; Корреспонденция счетов при нормативном учете (1934), „Нормативный учет производства” (1943), „Основы нормативного метода калькуляции” (1948).

126