Система демографічних наук та її структура

Используя матрицу Ансоффа важно помнить о нецелесообразности статичного использования выбранной для роста стратегии, какой бы удачной она ни казалась владельцам компании. Выбор стратегии – творческий процесс. Он не может завершиться каким-либо немедленным действием. Обычно он заканчивается установлением общих направлений, продвижение по которым обеспечивает рост и укрепление позиций фирмы.

Сформулированная стратегия должна быть использована для разработки стратегических проектов методом поиска и необходимость в ней отпадает, как только реальный ход событий выведет компанию на желаемый уровень развития. В ходе формулирования стратегий нельзя предвидеть все возможности, которые откроются при составлении проекта конкретных мероприятий. Поэтому надо иметь ввиду, что имеющаяся информация часто бывает достаточно обобщенной, неполной и неточной. Поэтому появление более точной информации – это веский аргумент для сомнений в правильности и обоснованности выбранной стратегии и повод поменять ее.

24. Корпоративные стратегии предприятия

Корпоративная стратегия - это общий план управления компанией (фирмой), который направлен на нахождение способов и методов утверждения диверсифицированной компанией своих деловых принципов в различных отраслях,[1] а также действий и подходов, способствующих улучшению деятельности групп предприятий, в которые диверсифицировалась компания.

Разработка корпоративной стратегии определяется следующими действиями:

·действия по достижению диверсификации;

·шаги по оптимизации общих показателей работы в тех отраслях, где уже действует фирма;

·нахождение путей получения синергетического эффекта среди родственных хозяйственных подразделений и превращение его в конкурентное преимущество;

·создание инвестиционных приоритетов и мобилизация ресурсов корпораций в наиболее перспективные области.

Корпоративная стратегия создается руководителями высшего звена - топ-менеджерами. При этом они несут основную ответственность за анализ сообщений и рекомендаций, поступающих от руководителей более низкого звена менеджмента. Руководители ключевых производств также могут принимать участие в разработке стратегии компании, особенно если это касается возглавляемого ими производства.

25. Функциональные стратегии предприятия

Стратегия деятельности предприятия разрабатывается и реализуется как единым целым субъектом рыночной экономики. Однако каждое предприятие является сложной многофункциональной системой, поэтому стратегию деятельности предприятия, которую иначе можно назвать генеральной стратегией, детализируют с помощью функциональных стратегий, которые отражают конкретные пути достижения специфических целей предприятия, стоящих перед его отдельными подразделениями и службами. Иначе эти стратегии можно назвать рабочими стратегиями. Каждая функциональная стратегия имеет определенный объект, на который она направлена. В этой связи могут разрабатываться следующие функциональные стратегии:

·стратегия маркетинга;

·финансовая стратегия;

·стратегия инноваций;

·стратегия производства;

·стратегия организационных изменений и др.

Набор функциональных стратегий на том или ином конкретном предприятии определяется составом специфических целей, которые ставит перед собой руководство предприятия.

Рассмотрим кратко основные функциональные стратегии предприятия.

Стратегия маркетинга - это способ действия на рынке, руководствуясь которым предприятие выбирает цели и определяет наиболее эффективные пути их достижения. Цель устанавливает границы и сферы рыночной деятельности (конкурентные преимущества, овладение новым рынком и др.). Пути достижения поставленных целей формируются с помощью выбора стратегических направлений развития и стратегических зон хозяйствования. Соответственно разрабатывается и комплекс маркетинговых средств (товар, цена, реклама и др.). Разработка стратегии маркетинга опирается на прогнозы относительно долгосрочных перспектив развития рынка и потенциальных возможностей предприятия.

Финансовая стратегия представляет собой общее направление и способ использования средств для достижения поставленных целей управления финансами предприятия. Этому способу соответствует определенный набор правил и ограничений для принятия решений. Стратегия позволяет сконцентрировать усилия на вариантах решения, не противоречащих принятой стратегии, отбросив другие варианты.

Основой разработки финансовой стратегии служат анализ факторов эффективного использования финансовых ресурсов в долгосрочной перспективе и поставленные цели. Целями в данном случае могут быть: максимизация прибыли при минимизации расходов, оптимизация структуры активов предприятия, обеспечение финансовой стабильности предприятия в обозримом будущем.

Инновационную стратегию можно определить как взаимосвязанный комплекс технических, технологических и организационных действий, направленных на обеспечение конкурентоспособности предприятия и устойчивое его развитие.

Основу выработки инновационной стратегии составляют теория жизненного цикла продукта, рыночная позиция фирмы и проводимая ею научно-техническая политика1.

Стратегия производства представляет собой комплекс взаимосвязанных мер по выбору продукции (услуг), технологии и организации производства, позволяющих обеспечить устойчивое эффективное развитие предприятия. Для того, чтобы реализовать цели предприятия, обеспечить конкурентоспособность продукции (услуг) и тем самым добиться успеха, необходимо организовать высокоэффективное производство.

Стратегия организационного развития - это многоуровневая система преобразований, нацеленных на средне- и долгосрочную перспективу и предусматривающих изменение организационной структуры управления, методов работы, организационной культуры. В основе данной стратегии лежит видение будущего, т.е. идеальный образ предприятия, к которому необходимо стремиться.

Система демографічних наук та її структура

Центральне місце в системі знань про народонаселення займає демографія. Як свідчать літературні джерела, вперше цей термін застосував французький вчений А. Гійяр, який у книзі «Елементи людської статистики або порівняльної демографії» (1855 р.) писав, що демографія — це природна та соціальна історія людського роду, математичне пізнання людських популяцій, їх загального руху, їх фізичного, громадського, інтелектуального та морального стану.

Проте як галузь наукового знання демографія існує понад 300 років. Її засновником вважають англійського статистика й демографа кінця ХVІІ ст. Джона Граунта. Вже тоді вчений наголошував на важливому практичному значенні демографічних знань для управління державою.

Як і кожна самостійна наука демографія має свій предмет дослідження, навколо якого протягом усієї історії розвитку цієї науки точилися дискусії. Нині більшість дослідників предметом демографії вважають відтворення населення в його суспільно-історичній обумовленості. В енциклопедичному словнику записано, що демографія вивчає «закономірності та соціальну обумовленість народжуваності, смертності, шлюбності й припинення шлюбу, відтворення подружніх пар та сімей, відтворення населення як єдності цих процесів.

Отже, демографія притаманними їй методами досліджує:

• динаміку кількості населення;

• зміни віково-статевої, шлюбної та сімейної структур населення;

• взаємозв'язок демографічних процесів і структур;

• вплив умов життя й суспільних відносин на демографічні процеси та структури;

• закономірності перебігу демографічних процесів з урахуванням конкретних умов місця і часу.

Демографія розробляє методи, за допомогою яких здійснюється аналіз та прогноз демографічних процесів і структур.

Одиницею спостереження в демографії є людина, більшість характеристик якої (фізіологічні особливості, місце проживання, сімейний стан, рід занять, кваліфікація, освіта та ін.) протягом життя змінюються. Зміни характеристик окремих людей обумовлюють зміни в населенні загалом.

Певний час демографія існувала як єдина наука. Але з розвитком суспільства життя вимагало від демографів відповідей на щораз нові запитання, які постійно ускладнювалися.

Зокрема на такі:

• яка демографічна ситуація у країні;

• чим обумовлена демографічна ситуація;

• які наслідки слід очікувати від конкретних демографічних процесів;

• як змінюватиметься в майбутньому сімейна, вікова, статева, освітня, професійна структура населення;

• як усі ці процеси впливатимуть на розвиток економіки країни, окремих її регіонів, суспільства в цілому.

Потреба в таких знаннях зумовила необхідність спеціалізації демографів, зосередження уваги певної частини з них на дослідженні конкретного напрямку. Наприклад, одні демографи вивчали загальнотеоретичні питання, удосконалювали методи демографічного аналізу; інші займались аналізом процесів, які відбувалися в населенні світу, регіону, міста, села; а ще інші шукали відповіді на питання, які ставила економіка. Оскільки економіка розглядає населення як фактор свого розвитку і як його кінцевий результат, то ця група демографів займалася дослідженням демографічних аспектів капіталовкладень, зайнятості, продуктивності праці; четверта група демографів займалась удосконаленням методології традиційних прогнозів чисельності населення і спеціалізованим соціально-демографічним прогнозуванням (прогнози міграції, зайнятості, здоров'я й освіти населення); п'ята — розробляла математичні моделі відтворення населення та кількісні показники для характеристики руху населення.

Загалом можна сказати, що розвиток демографії відбувався в напрямку відходу від кількісного, суто статистичного вимірювання населення, до розгляду якісних сторін демографічних явищ.

Варто також наголосити, що поглиблення й накопичення знань про окремі демографічні процеси для логічної їх ув'язки та конкретної оцінки потребувало інтеграції знань про народонаселення. Тобто спеціалізація передбачає інтеграцію, але водночас, поглиблене вивчення об'єкта може бути забезпечене лише за умови спеціалізації.