Переваги та недоліки продуктових організаційних структур управління

Ïðè використанні регіонального типу ор­гані­за­ційної структури передбачається, що відповідаль­ність за всю діяльність компанії на внутрішньому і зовнішньому ринкàõ розподіляється між самостій­ни­ми регіональними підрозділами. Ці підрозділи за змістом і характером діяльності можуть бути як виробничі відділення і бути центрами прибутку, а можуть організовуватися в формі дочірніх компаній і бути центрами прибутку та центрами відповідальності.

В обох випадках регіональні підрозділи здійснюють координацію діяльності дочірніх збутових і виробничих компаній у своєму регіоні з всіх видів про­дук­ції міжнародної фірми. Очолює такий регіональний підрозділ віце-президент, який підпорядковується безпосередньо вищій адміністрації компанії і здійснює свою діяльність у тісному контакті з усіма центральними службами. У деяких компаніях регіональні керівники мають у своєму підпорядкуванні управлінців по окремих країнах як проміжну ланку між регіональним підрозділом та міс­це­вою дочірньою компанією. Регіональні підрозділи здійснюють фінансовий кон­троль за діяльністю кожної дочірньої компанії, а також контролюють складання поточного бюджету і знають питання планування, дотримуючись вказівок вищого керівництва компанії та центральних служб. Для більш тісного вза­ємо­зв’язку виробничої діяльності підконтрольних компаній деколи призна­ча­ють­ся координатори продукту або спеціальні функціональні служби, які відають питаннями виробництва окремих видів продуктів.

Регіональна структура управління використовується компаніями, які вироб­ляють продукцію обмеженої номенклатури та орієнтовані на широкі ринки збуту і конкретного споживача (рис. 8.5 і табл. 8.7).

Регіональна структура управління діяльністю компаній в цілому зустрі­ча­єть­ся рідко, хоча регіональний принцип управління закордонною діяльністю разом з управлінням продукту досить поширений.

Таблиця 8.7