Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Візантійський художній стиль




Візантійське мистецтво — стиль в образотворчому мистецтві й архітектурі, що зародився в 4-5 століттях у Візантії (столиці Східної Римської імперії) і поширився в Італії, через Балкани, в Київській Русі, де він існував впродовж багатьох століть. Візантійський стиль характеризується важкою стилізацією, надзвичайною виразністю ліній, використанням сталих художніх стереотипів і багатих кольорів, зокрема, золота. Візантійські художники відзначилися у мозаїчних роботах і в ілюструванні книг. В 330 році через міжусобиці й смуту, що охопили величезну Римську імперію, імператор Костянтин I Великий переніс свою столицю в місто Візантій (з I століття н. е., що входив до складу Римської імперії) і перейменував його на Константинополь. У середньовіччі Візантія називалася Романією, самі византийці називали себе ромеями, а свою культуру — ромейською. Імператор — «Басилевс ромеев» — оголосив себе також і верховним жерцем. Це знайшло відбиття в офіційному мистецтві Константинополя, який виражав ідеї культу «басилевса ромеев» як пантократора (від грец. Παντοκράτορος— «вседержитель»). З тих пір вона була центром цивільного й духовного життя греко-римського миру. Візантійська імперія породила особливу культуру, названу в науці візантизмом. Перші сторіччя існування Візантійської держави можна розглядати як найважливіший етап у формуванні світогляду візантійського суспільства, що спирався на традиції язичницького еллінізму й принципи християнства. Формування християнства як філолофсько-релігійної системи було складним і тривалим процесом. Воно вбрало в себе багато з філософських та релігійних вчень того часу. Християнська догматика склалась під сильним впливом близькосхідних релігійних вчень: іудаїзму, манихейства. Воно було синтетичною філолофсько-релігійною системою, важливим компонентом якої була антична філософія. На зміну непримиренності християнства з усім, що несло клеймо язичництва приходить компроміс між християнським і античним світоглядом. Найбільш далекоглядні християнські богослови зрозуміли необхідність оволодіння всім арсеналом язичницької культури для використання її в створенні філософських концепцій. Такі мислителі, як Василь Кесарійський, Григорій Ніський і Григорій Назіанзін, закладають фундамент візантійської філософії, яка сягала коріннями давньогрецького мислення. У центрі їх філософії перебуває розуміння буття як досконалості. Народжується нова естетика, нова система духовних і моральних цінностей, змінюється й сама людина тієї епохи, її бачення світу й відношення до всесвіту, природи, суспільства. Періоди візантійського мистецтва 1.ранньохристиянський період (так званої передвізантійської культури, 1—3 століття), 2. ранньовізантійський період, «золоте століття» імператора Юстиніана I — до цього періоду належить архітектура храму Святої Софії в Константинополі й равеннські мозаїки (6—7 століття), 3. іконоборський період (8-початок 9 століття). Імператор Лев III Ісавр (717—741), засновник Ісаврійської династії, видав едикт про заборону ікон. Цей період одержав назву «темний час» — багато в чому за аналогією з подібним етапом розвитку Західної Європи, 4.період Македонського Відродження (867—1056). Прийнято вважати класичним періодом візантійського мистецтва. 11 століття стало вищою крапкою розквіту. Відомості про світ черпалися з Біблії й з добутків прадавніх авторів. Гармонія мистецтва досягалася за рахунок суворої регламентації. 1.період консервантизма за імператорської династії Комнінів (1081—1185) 2. період Палеологівського Ренесансу, відродження елліністичних традицій (1261—1453).Іконопис Іконопис Візантійської імперії був найбільшим художнім явищем у східно-християнському світі. Візантійська художня культура не тільки стала родоначальницею деяких національних культур (наприклад, lавньоруської), але й впродовж усього свого існування впливала на іконопис інших православних країн: Сербії, Болгарії, Київської Русі, Грузії, Сирії, Палестини, Єгипту. Так само під впливом Візантії перебувала культура Італії, особливо Венеції. Найважливіше значення для цих країн мала візантійська іконографія та виникаючі у Візантії нові стилістичні плини. Скульптура Для релігійних цілей ліплення із самого початку вживалося помірковано, тому що східна церква завжди неприхильно дивилася на статуї, вважаючи їх до певної міри ідолопоклонством, і якщо до 8 століття круглі фігури ще були терпимі у візантійських храмах, то постановою Нікейского собору 787 року вони були зовсім усунуті. Таким чином, головне поприще діяльності для скульптури було закрито, і їй залишалося виконувати тільки саркофаги, орнаментальні рельєфи, невеликі диптихи, які дарувались імператорами сановникам і церковним ієрархам, плетіння для книг, посудини. Матеріалом для дрібних виробів такого роду служила в більшості випадків слонова кістка, різьблення якої досягло у Візантії значної досконалості. Поряд із різьбленою справою квітнула обробка металів, з яких виконувалися вибивні або литі вироби помірного рельєфу. Візантійські художники дійшли нарешті до того, що стали обходитися зовсім без рельєфу, як, наприклад, у бронзових дверях церков, роблячи на мідній поверхні лише злегка поглиблений контур і викладаючи його іншим металом, сріблом або золотом. До цього розряду робіт, називаному agemina, належали чудові двері у соборах Амальфі й Салерно біля Неаполя. Крім дверей таким же способом виготовлялися напрестольні образи, дошки для стінок престолів, оклади для Євангелій, ковчеги для мощей тощо. У всіх подібних виробах візантійське мистецтво намагалося уникати опуклості, заміняючи рельєф або агемінальною роботою або емаллю, і опікуючись, перш за все, про розкіш і якомога частіше використання дорогоцінних каменів. Особливо митецькими були візантійські майстри в емальних виробах, які можна розділити на два сорти: просту емаль (émail champlevé) і перегородкову емаль (émail cloisoné). У першій на поверхні металу робилися за допомогою різця поглиблення відповідно малюнку, і в ці поглиблення насипався порошок кольорової склоподібної речовини, яка потім сплавлялася на вогні й приставало міцно до металу; у другій — малюнок на металі позначався приклеєним до нього дротом, а простір між перегородками, що в такий спосіб утворювались, заповнювся склоподібною речовиною, яка потім набувала гладкої поверхні і прикріплювалася до металу разом із дротом за допомогою плавлення. Розкішний зразок візантійської емалеробної справи представляє знаменита Pala d'оrо (золотий вівтар) — рід маленького іконостасу з мініатюрами в техніці перегородчатої емалі, головний вівтар, що прикрашає собою венеціанський Собор Святого Марка.

 


Поделиться:

Дата добавления: 2015-01-05; просмотров: 120; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.008 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты