Особливості розвитку української кульутри ХVІІ -ХІХ ст.

Розкриваючи тему, слід звернути увагу на умови, в яких розвивалась культура України того часу. Обмеження, а потім і ліквідація взагалі української автономії негативно позначилась на культурних процесах. Внаслідок посилення в Україні русифікації українська культура втрачала свою самобутність. Цей процес набрав сили після паідпорядкування української православної церкви Московському патріархату (1686). Українська православна церква поступово ставала одним із за собів поширення російської культури. Кращі інтелектуальні сили українського народу в кінці XVII і у XVIII ст. заохочували і залучали до праці в Росії; багато діячів української культури очолили російські церковні і освітні установи, серед них Феофан Прокопович, Стефан Яворський, Дмитро Туптало та ін. Та все ж друга половина XVII і особливо XVIII ст. були періодом дальшого піднесення української культури. Про це свідчила, насамперед, вища освіта, основним осередком якої була Києво-Могилянська академія. Ще до присвоєння в 1701 р. звання академії, цей навчальний заклад не поступався своїм освітнім рівнем європейським університетам. Опікуном і меценатом академії став гетьман Мазепа, який збудував для неї новий будинок, новий Братський собор, часто відвідував академію, бував на диспутах і виставах. Підкреслимо, що академія була безстановим навчальним закладом, тут навчалися юнаки з усіх частин України та інших слов'янських країн. В академії було 8 класів, строк навчання не регламентувався, учні могли залишатися кілька років в одному класі або після закінчення старших класів переходити в молодші для закріплення знань. Чільне місце в навчальному процесі займали філософія, математика, історія, географія, риторика, вивчення мов. Академія була визначним центром розвитку образотворчого, музичного і театрального мистецтва. Тут працювали кращі викладачі, відомі діячі культури того часу І. Гізель, І. Галятовський, І. Кононович-Горбацький, Й. Кроковськнй та ін. Тяжкі часи настали для академії після 1709 р.: розправа над її покровителем Мазепою одразу ж відбилася і на ставленні до його дітища. В академії заборонили навчатися іноземцям, кількість учнів зменшилась більш ніж у 10 разів. В часи Данила Апостола і Кирила Розумовського почалось часткове відновлення минулої слави, але досягти рівня, на якому була академія на початку XVIII ст., вже не вдалося. Європейський освітній рівень з середини XVIII ст. був для неї недосяжний. В той час, як на Заході в освіті посилився науковий раціоналізм, в академії продовжували надавати перевагу схоластиці і богослов’ю. Тому-то гетьман Розумовський хотів заснувати в Батурині університет, який відповідав би тогочасним вимогам. У XVIII ст. в Україні поширюється система початкової освіти, яка складалася з цифірних, полкових та гарнізонних шкіл. Певна роль у поширенні освіти належала мандрівним дякам, які працювали домашніми вчителями у заможних сім'ях. Дітей панівної верхівки, як правило, навчали вихованці Києво-Могилянської академії. За зразком академії були відкриті колегії в Чернігові, Переяславі, Харкові. Серед українських вчених посилюється увага до природознавства, що було у XVII ст. велінням часу. Ф.Прокопович у своїй промові "Про заслуги й користь фізики", яку він виголосив перед студентами й професорами Киево-Могилянської академії, закликав до наукового пізнання світу. В академії існувала могутня математична школа, яку репрезентували вчені Ф. Прокопович, С.Яворський, С.Кулябка, Я.Маркович. Ф.Прокопович активно пропагував вчення Декарта, Локка, Бекона, Коперніка і Галілея. Видатним українським філософом і просвітителем був письменник Григорій Сковорода. Вивчивши 5 мов та філософські теорії минулих і сучасних йому мислителів, Сковорода зіткнувся з нерозумінням і ворожістю до його нетрадиційних поглядів і був змушений вести життя мандрівного філософа. Основні філософські твори він написав у період мандрування: "Діалог, или Разглагол о древнем мире", "Наркісс. Разговор о том: узнай себя". Сковорода розробив філософську концепцію трьох світів: безконечного всесвіту - макрокосму, мікрокосму - людини і "символічного" світу Біблії. Сковорода виступив з критикою офіційного християнства як догматичного і схоластичного вчення. Водночас він не заперечував релігії, а намагався відшукати в ній невидиме духовне начало. Сковорода вважав, що людина досягає щастя в житті тільки тоді, коли піднімається вище матеріальних інтересів. Самопізнання і праця, яка відповідає природним нахилам людини, на його думку, є шляхом до щасливого життя. Сковорода став одним з найвидатніших філософів XVIII ст. в Європі. В Україні кінця XVII-XVIII ст. поглиблюється увага до історії. В цей час з являється цілий ряд козацьких літописів: Самійла Величка, Григорія Грабянки, Самовидця. Основна їхня тема - події визвольної війни українського народу. Автори літописів вперше намагалися перейти від хронологічного переліку подій до їх осмислення, використовували різноманітні документи. Перший систематизований підручник з історії під назвою "Синопсис, або Стислий опис від різних літописців про початок слов'яно-руського народу вийшов у 1674 р. з друкарні Києво-Печерської лаври. Розвиткові науки і освіти сприяли книговидавничі центри в Києві, Чернігові і Новгород-Сіверському. Тут видавалися книги й підручники С.Полоцького, М.Скотрицького, Л.Магніцького, Д.Янковича, М.Ломоносова та ін. В українському мистецтві XVIII ст. все виразніша відчувається відхід і старих, середньовічних канонів. У монументально-декоративному мистецтві, розписах церков, храмів відчуваються народні мотиви, яскраво проступають побутові деталі. В архітектурі кінця XVII - початку XVIII ст. поширюється стиль українського барокко. В період гетьманування І.Мазепи збудовано 12 храмів, відреставровано близько 20 церков. Найбільш визначними з мазепинських будов були церква Іоанна Предтечі в Борисоглібському монастирі (Чернігів), церква Всіх Святих над Окономською брамою Лаври в Києві, церква Вознесіння в Переяславі та ін. В середині XVIII ст. українська архітектура була збагачена такі чудовими пам'ятками, як Андріївська церква у Києві (архітектори Растреллі - Мічурін), ансамбль церкви Святого Юра у Львові (архітектор Меретин), собор Різдва Богородиці в Козельці (архітектори А.Квасов, І. Григорович-Барський) та рядом інших. В Україні зароджується театр, осередком якого стає Києво-Могилянська академія. Вистави частіше за все ставили студенти, які знайомили глядачів з творами Ф.Прокоповича, М.Довгалевського, Г.Кониського. Велика увага в академії приділялась також музичній освіті. Була організована музично-хорова школа. Значним музичним центром в Україні була гетьманська столиця Глухів. Розумовський запросив до себе відомого капельмейстера Андрія Рачинського зі школи якого вийшли видатні композитори Артем Ведель, Максим Березовський. Отже, українська культура в другій половині XVII - у XVIII ст. дедалі більше відходить від середньовічних канонів, збагачується ідеями гуманізму і просвітництва. Разом з тим її розпиток гальмується феодально-кріпосницькою системою, національним гнітом, що знову посилився на українських землях. У кінці XVIII століття територія України була розділена між Австрійською (увійшло 20 % площі) і Російською (80 %) імперіями. До цього часу завершилася ліквідація української державності. В обох імперіях розгалужений бюрократичний апарат повністю контролював всі сторони життя суспільства. У Росії у XIX столітті особливу роль починає відігравати поліція, 3-є відділення Власної Його Імператорської Величності канцелярії, жандармерія. Широкими правами наділяється цензура. Вживання української мови зберігається виключно у народному середовищі. Тобто на рубежі XVIII—XIX століть у розвитку української культури склалася кризова, критична ситуація. Власне стояло питання про саме її існування. Тут можлива історична аналогія зі станом української культури у XVI столітті, коли значна частина найбільш освічених вищих феодальних шарів українського суспільства відмовилася від національної культури, православ'я, ополячилася. В тих умовах роль духовного лідера українського суспільства взяло на себе козацтво. Однак до кінця XVIII століття козацька старшина стала частиною російського дворянства і втратила колишню роль. У XIX столітті в Україні поступово складається новий соціальний шар суспільства — національна інтелігенція. Поява в її особі культурної еліти і збереження національних культурних традицій в народному середовищі зробили реальним українське культурне відродження.