Ранні форми релігії

Походження релігійних уявлень — одне з найскладніших питань історії стародавнього людства, оскільки, науковці висувають тільки гіпотези. Ніхто не може сказати, що було саме так, а не інакше. До перших вірувань відносять: фетишизм, анімізм, тотемізм, магія, шаманізм—тобто політеїстичне вірування наших предків. Нібито монотеїзм розвинувся із політеїзму, насправді ж навпаки. Звернувшись до релігій минулого, ми зможемо впевнитись, що вони містять в собі не тільки історичну цікавість, але в них є щось вічне, актуальне в будь-яку епоху. Згідно із Джоном Лоббоком першою стадією на шляху до релігії був фетишизм, а наступними - тотемізм, шаманізм, ідолопоклонство, політеїзм, монотеїзм. Тайлор Едвард Барнетт виводив релігію з анімізму, що згодом перероджувався у манізм; подальші етапи розвитку - це: фетишизм, політеїзм, монотеїзм. Герберт Спенсер бачив витоки релігії у манізмі, який через ідолопоклонство, фетишизм і натуризм приводив до політеїзму. У цих гіпотезах важливими є передусім перші перехідні форми від безрелігійного стану до релігійного. До таких належать: фетишизм, анімізм, манізм. За вченням еволюціоністів первісні вірування зародилися до 40 тис. років тому — в останній період неандертальської доби. За іншими твердженнями, це сталося значно пізніше — у кроманьйонську добу. Згідно з твердженнями австрійського етнографа, лінгвіста, богослова Вільгельма Шмідта (1868—1954) усі релігії закорінені у так званий первісний монотеїзм, якому були властиві уявлення про єдиного Бога, втілені у фетишизмі, тотемізмі. Виникнення релігійних уявлень зумовлене, з одного боку, способом життя ранньої людини (формування родового суспільства, слабка обізнаність із навколишнім світом, обмежені можливості пізнання його та впливу на нього завдяки виробничій діяльності), а з другого боку, розвитком пізнавальних, мисленнєвих її можливостей, яким уже були властиві, крім спостереження, примітивні абстрагування, фантазія, здатність витворювати образи. Первісна людина ще не відділяла себе від природи, вірила, що в ній існують таємничі сили, від яких залежать її життя, повсякденні справи, і що на ці сили можна впливати, вдаючись до магічних дій. Саме на цьому ґрунтувалися ранні вірування — своєрідні проторелігії: магія, фетишизм, тотемізм, анімалізм, зоолатрія, анімізм, аніматизм, землеробський культ, шаманство. Тотемізм (мовою індіанців-оджибве (журавля) тотем означає — його рід) є віра у надприродну спорідне­ність людських колективів з певними видами тварин. Тотемами називають тварин, яких первісні люди вважали своїми надприродними родичами. У тотемах люди вбачали покровителів роду і племені, захисників і заступників, помічників у розв'язанні всіх конф­ліктів. Усі вважалися братами й сестрами людей, і то­му свої родові колективи первісні мисливці називали їх іменами. Наприклад, північноамериканські індіанці з племені оджибве у XVII ст. мали п'ять родових ко­лективів, які носили назву: журавля, сома, гагари, ведмедя тощо. А в Австралії наприкінці XVIII — по­чатку ХГХ ст. європейців дуже дивувало, що на запи­тання: "Хто ти такий?" абориген відповідав: "Я — кенгуру", або "Я — личинка комахи". А тим часом цими відповідями австралійці підтримували свій кров­ний зв'язок з даними тотемами. Фетишизм (від португ. fetico — зачарована річ) — це віра в існування у матеріальних об'єктів надпри­родних властивостей. Фетишами називають мате­ріальні предмети, що їм віруючі приписують надпри­родні властивості. Порівняно з магією фетишизм є більш складною формою релігії. Якщо магія "подвоювала" шляхи впливу на природу, то фетишизм "подвоїв" ще й вла­стивості матеріальних об'єктів. Магія (від грецьк. maheia — чаклунство) — віра в існування надприродних засобів впливу на природу. Приміром, деякі з північноамериканських індіанців ще у XIX ст. перед початком полювання на бізонів виконували особливий мисливський танець: танцю­вальним рухам вони приписували надприродні вла­стивості заманювати бізонів до стійбищ і забезпечува­ти вдале полювання. Магія подвоювала (в уяві людей) шляхи впливу на природу: вважали, що людина могла вплинути на природу не лише своєю працею (при­родний рух), а й особливими символічними діями — обрядами (надприродний шлях). Анімізм (лат. апіта —душа, дух) — віра в існування в тілі людини її двійника — душі, від якої залежать її життя, фізіологічний і психологічний стан. Шаманізм не належить до числа найранніших форм релігії. У народів середньої ступіні дикості він перебуває як би в стадії зародження. Отже, формування шаманських вірувань і обрядів відбувалося при наявності вже цілком сформованих у свідомості людини уявлень про надприродне.