Трудовая теория стоимости и теория предельной полезности.

Згідно зі ст. 199 Римського договору ЄС повинен мати спільний бюджет, оскільки це — головна фінансова база інтеграційних заходів. Бюджет ЄС є централізованим фондом грошових коштів країн-членів та водночас фінансовим планом формування та використання фінансових ресурсів Європейського СоюзуБюджет ЄС базується на дотриманні таких принципів:

— принцип єдності та принцип бюджетної точності означають, що доходи й видатки ЄС мають бути зведені в єдиному

— принцип щорічності передбачає розроблення бюджету строком на один рік, а також те, що операції за зобов'язаннями та платежами бюджету мають бути завершені упродовж поточного року;

— принцип рівноваги вимагає, щоб доходи відповідали видаткам бюджету. Тобто не допускається дефіцитність бюджету

— принцип єдиної одиниці обліку— євро;

— принцип універсальності

— забезпечення високих темпів економічного зростання;

— вирівнювання рівнів соціального й культурного розвитку різних регіонів;

— підтримка валютної стабільності;

— стимулювання розробки та впровадження нових технологій.

Видатки бюджету ЄС об'єднуються у шість груп, які відображені у відповідних розділах цього фінансового плану.

1.для Європейського Союзу є сприяння економічному зростанню, підтримці конкурентоспроможності та зайнятості, що вплинуло і на бюджетні показники. До найважливіших складових цієї групи видатків належать:

— видатки на економічну підтримку найменш розвинутих регіонів Союзу;

— видатки на розвиток підприємництва та інновацій у різних регіонах Європи;

— видатки на підтримку наукових досліджень та їх впровадження у практику (програми навчання студентів, допомоги).

2. Програми Євросоюзу, спрямовані на охорону та управління природними ресурсами, покликані забезпечити чистоту навколишнього природного середовища, якісну та екологічно чисту їжу для населення Європи.

3. Ще однією складовою бюджету ЄС є видатки за розділом "Громадянство, свобода, безпека та правосуддя.Ці видатки пов'язані з фінансуванням програм гарантування громадянських свобод, захисту прав споживачів, підтримки демократії та свободи слова, контролю за кордонами ЄС і міграційними процесами загалом.

5. Адміністративні витрати становлять у бюджеті 2007 р. близько 6 % бюджету. Видатки на утримання адміністративного апарату ЄС є порівняно високими. Крім основних видатків, вони містять витрати на виплату пенсій.

6. Останнім розділом бюджету Євросоюзу є зрівняльні платежі, які будуть спрямовані у вигляді допомоги новим країнам — членам ЄС.

бюджет ЄС формувався із внесків країн-членів, але на початку 1970-х років була створена система власних доходів бюджету ЄС. Сьогодні власні ресурси бюджету ЄС об'єднуються у три основні групи:

1) традиційно до власних коштів належать мито (на товари, імпортовані у ЄС з держав, які не є членами Союзу); сільськогосподарські збори; податки на виробництво і зберігання цукру та глюкозо місткої продукції, що справляються з метою регулювання ринку цукру в ЄС. Ця група доходів забезпечує у бюджеті 2007 р. 15 % надходжень;

2) країни-члени відраховують до бюджету ЄС певний відсоток від бази оподаткування податком на додану вартість

3) найважливішу роль серед власних ресурсів бюджету ЄС відіграють відрахування певної частки валового національного доходу

Бюджетний рік у Європейському Союзі починається 1 січня і закінчується 81 грудня, тобто збігається із календарним роком. Безпосереднім виконанням бюджету займається Європейська Комісія. Контрольна функція Європейської Комісії проявляється в тому, що вона аналізує стан справ у ЄС, для чого збирає інформацію та проводить перевірки, у тому числі перевірки виконання бюджету, її огляди й доповіді, систематизовані у звіті про виконання бюджету, направляються до Європейського Парламенту, Ради міністрів ЄС, інших інститутів ЄС і урядів держав — членів ЄС.

Європейський Парламент контролює і розглядає проблеми, що виникають у процесі виконання бюджету. За його дорученням цим займається Комітет з контролю за бюджетом, а в окремих випадках й інші комітети. Зовнішні ревізії використання ресурсів бюджету ЄС проводяться Палатою аудиторів і Європейським Парламентом. Палата аудиторів перевіряє дотримання порядку одержання бюджетних ресурсів і їхнього використання, дає висновки про стан управління фінансовими ресурсами. Європейський Парламент контролює реалізацію політики ЄС Європейською Комісією

Трудовая теория стоимости и теория предельной полезности.

Теория предельной полезностии — концепция в политэкономии, возникшая в последней трети XIX века, является противовесом теории трудовой стоимости К. Маркса. Теория разрабатывалась представителями австрийской школы: К. Менгером, Э. Бём-Баверком, Ф. Ф. Визером, Й. Шумпетером, а также Л. Вальрасом (Лозаннская школа), У. С. Джевонсом и А. Маршаллом.

Основные положения теории предельной полезности были сформулированы ещё Г. Г. Госсеном в надолго всеми забытой работе 1844 года, а начало массированного проникновения маржиналистских идей в экономическую литературу следует отнести только к середине 1880-х годов. Сам термин «предельная полезность» (нем. Grenznutzen) впервые использовал Ф. Ф. Визер.

Согласно теории предельной полезности, ценность товаров определяется их предельной полезностью на базе субъективных оценок человеческих потребностей. Предельная полезность какого-либо блага обозначает ту пользу, которую приносит последняя единица этого блага, причём последнее благо должно удовлетворять самые маловажные нужды. При этом редкость товара объявляется фактором стоимости. Субъективная стоимость — это личная оценка товара потребителем и продавцом; объективная же ценность — это меновые пропорции, цены, которые формируются в ходе конкуренции на рынке. По мере постепенного насыщения потребностей субъекта полезность вещи падает. Теория предельной полезности пытается дать совет, как наилучшим образом распределить средства для удовлетворения потребностей при ограниченности ресурсов.

Современные экономисты используют теорию предельной полезности, акцентируя внимание на изучении закономерностей потребительского спроса, анализе предложения, исследовании рынков и ценообразования на микроэкономическом уровне.

Трудовая теория стоимости — экономическая теория, в соответствии с которой товары обмениваются между собой в таких количествах, чтобы обеспечить равенство затрат труда (количества рабочего времени), общественно необходимого для их производства в данных социально-экономических условиях. Эти пропорции обмена обусловливают стоимость товаров.

Логичным следствием трудовой теории стоимости является признание труда единственным источником богатства.

Различные варианты трудовой теории стоимости выдвигались основателями классической политической экономии, такими как Уильям Петти, Адам Смит и Давид Рикардо. Наибольшее развитие эта теория получила в трудах Карла Маркса. Сейчас она обычно ассоциируется именно с марксизмом.

Сопоставление трудовой теории стоимости и теории предельной полезности позволяет сделать следующие выводы:

А. Эти теории нельзя считать универсальными. Они не дают теоретического анализа всех сторон товарно-рыночного хозяйства.

Б. Каждая из рассмотренных концепций является асимметричной. Она объясняет экономические процессы в "своей" сфере:

трудовая теория стоимости характеризует поведение производителей товаров;

теория предельной полезности охватывает область поведения потребителя полезных благ.

В. Обе концепции существенно обогатили экономическую теорию в целом тем, что исследовали разные типы законов товарно-рыночного хозяйства: объективные законы товарного производства и законы экономической психологии (законы поведения людей на рынке и в сфере потребления).

Г. Трудовая и нетрудовая теории стоимости имеют одну характерную черту: они углубленно анализируют эндогенные процессы, скрытые от непосредственного наблюдения. Поэтому нельзя, скажем, увидеть, осязать и каким-то прямым способом измерить стоимость товара.

5. Факторы производства, их совершенствование под влиянием научно-технического прогресса. Производительность общественного труда.

Два основных условия необходимы, что бы любая экономика (на любом этапе своего развития) могла функционировать:

I. Общественные потребности – они безграничны.

Это желание потребителей приобрести и использовать товары и услуги, которые доставляют им полезность. Все материальные блага подразделяются на:

./ предметы первой необходимости.

./ Предметы роскоши.

II. Экономические ресурсы.

Под экономическими ресурсами понимаются все природные, людские и производственные человеческие ресурсы, которые он (человек) применяет в хозяйственной деятельности.

Экономические ресурсы можно представить как факторы производства:

1. Земля.

2. Капитал.

3. Труд.

4. Предпринимательские способности.

Любое производство обязательно требует сочетания всех четырех факторов.

Экономические ресурсы ограничены, либо редки, либо невоспроизводимы, т.е. они ограничены.

Необходимо при использовании экономических ресурсов обеспечивать их максимально эффективное использование.

Оптимальный вариант использования экономических ресурсов – предполагает, что каждая дополнительно произведенная единица продукции требует где-то сокращения производства на единицу продукции.

Каждое общество должно стремиться к оптимальному использованию экономических ресурсов. Их оптимальное использование должно приводить к минимальным затратам и максимальной продуктивности. Экономические ресурсы при их использовании в разных отраслях хозяйства дают разную отдачу. Это объясняет действие объективного экономического закона относительного возрастания затрат. Действие этого закона осуществляется параллельно с научно – техническим прогрессом, который позволяет при тех же затратах получать больше готовой продукции.

Каждое общество располагает определенным количеством экономических ресурсов. Перед любым обществом стояла, стоит и будет стоять задача наиболее рационального использования, что бы добиться максимального удовлетворения потребностей людей.

Производительность труда –это количество (объем) экономического продукта изведенного за единицу времени (час, день, неделя и тд.).

Производительность общественного труда– это объем всех видов экономического продукта произведенных страной за год.

На ее рост влияет несколько факторов:

1. Личная заинтересованность работника.

2. Квалификация работника.

3. Техническое оснащение.

4. Организация производства.

5. Деловая коньюктура (спрос на продукцию; чем выше спрос, тем выше цена продукта, тем выше заинтересованность в его изготовлении).

Показатель производительности общественного труда– это отношение СОП (совокупной

общественной продукции) к числу работающих в сфере материального производства.