Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Тема № 8. Соціологія особистості.




 

Мета лекції: визначити сутність та структуру особистості, процес її становлення, принципи типології, дослідити механізм діяльності та поведінки.

 

Актуальність дослідження особистості в соціології обумовлена тим, цо адекватний аналіз багатьох соціологічних проблем буде неможливим, або надзвичайно обмеженим без розуміння проблем формування особистості, ії місця в соціальному просторі, мотивів її вчинків, причин відхилень від соціальних і культурних норм.

Вивчення соціологічної теорії особистості треба починати із з’ясування сутності понять “людина”, “індивід”, “особистість”. Найбільш загальним є поняття “людина”, воно означає вид у біологічній класіфікації (“хомо сапієнс”). Людина – істота біосоціальна. Вона підкоряється основним біологічним і фізіологічним законам. В той же час вона відрізняється від інших живих істот членороздільною мовою, мисленням, свідомістю, потребою і здатністю до практичної діяльності. Ці фундаментальні специфічні ознаки формувались в період, приблизно, від 2,5 млн. років до 40 тис. років до н.е.

Індивід - це окремий представник цього біологічного виду, конкретний носій всіх соціальних, психологічних, біологічних якостей людства. Поняття “індивідуальність” пов’язане з тим специфічним, як біологічним, так і соціальним, як успадкованим, так і набутим, що відрізняє одну людину від іншої.

Поняття «особистість» використовується для виділення, підкреслення неприродної, соціальнї сутності людини і індивіда, під ним розуміють певним чином реалізовану в індивиді інтеграцію соціально значущих рис і соціальних відносин даного суспільства. В своєму первісному значенні особистість (персона) - це маска, роль, яку виконував актор в античному театрі. Питання про зміст поняття “особистість” має не тільки теоретичне, але й практичне значення. По суті, це ключове питання соціології особистості: являється кожна людина особистістю, чи ні? В сучасній науці існує два підходи до вирішення цього питання. Перший, назвем його формально-логічним,визнає особистістю не кожну людину, а лише таку, яка має певні позитивні якості. При цьому цей підхід не дає відповіді на питання, кого конкретно не можна вважати особистістю. Другий, діалектико-логічний,підхід визначає особистість через діалектику загального, особливого і одиничного. Всі люди мають певні загальні риси, біологічні і соціальні. В той же час кожна людина має свої, тільки йому властиві особливості, свою біографію, професію, свої відносини з суспільством. Якщо розглядати загальні характеристики людини, пов’язані з соціальною сферою її життєдіяльності, у співвідношенні з індивідуальними особливостями, то це і буде особистість. З цієї точки зору поняття “особистість” відноситься до всіх людей без виключення, бо кожна людина є носієм індивідуальних і загальних ознак.

Особистість є об’єктом дослідження різних наук. Соціологія розглядає особистість як соціальну істоту, представника соціальної спільності, носія характерних для неї соціальних якостей. Людина з соціологічної точки зору являється і суб’єктом, і об’єктом суспільних відносин. При дослідженні процесів взаємодії людини і соціального середовища особистість розглядається не тільки як об’єкт зовнішніх впливів, але головним чином як соціальний суб’єкт, активний учасник суспільного життя, здатний здійснювати власний вплив на соціальне середовище.

Багатовимірна і складноорганізована природа людини, широта і різноманітність її соціальних зв’язків і відносин обумовлюють велику кількість підходів до розуміння цього феномену. Студенту належить ознайомитися з основними теоріямі особистості:

рольовою, яка розглядає особистість як функцію від тієї множини соціальних ролей, які притаманні кажному індивіду в суспільстві;

поведінською, яка розуміє особистисть як систему реакцій на різні стимули та деякими іншими.

Розкриваючи сутність особистості необхідно зупинитися на її соціологічній структурі. Множина теорій, з позицій яких розглядається особистість, обумовила суттєві розбіжності в поданні її структури. При структурному аналізі особистості враховуються і біогенні, і психогенні компоненти, але основу соціальної структури утворюють об’єктивні та суб’єктивні соціальні якості людини, які формуються і функціонують в процесі її різноманітної діяльності під впливом тих соціальних спільнот, до яких вона входить. Праця, соціальні потреби, творчість, ступінь оволодіння культурними цінностями, моральні норми, принципи та переконання - це ті компоненти, які тією чи іншою мірою присутні в структурі особистості. Остання може бути подана як єдність трьох груп компонентів: включеність у соціальне середовище (соціальний статус, соціальні ролі); спрямованість особистості (система цінностей, ціннісних орієнтацій, мотивів); життєвий контроль (система життєвих планів, цілей, активності особистості).

Однією з центральних задач соціології особистості являється розробка типології, яка пов’язана з основними характеристиками особистості: самосвідомістю, ціннісними орієнтаціями, соціальними відносинами, відносною самостійністю і вдповідальністю за свої вчинки; на формування соціального типу особистості впливають історично-культурні та соціально-економічні умови життєдіяльності людей. Соціологія пропонує різні варіанти соціальної типології особистостей. Широко розповсюджені типології, в яких розглядаються типи особистостей як носії ознак певних спільнот: тип особистості студента, робітника, військовослужбовця тощо. Деякі дослідники за основу типології беруть переважаючі соціальні орієнтації (диспозиції) і виділяють наступні шість типів особистостей: теоретичну, економічну, політичну, соціальну, єстетичну і релігійну особистості. А російський вчений Л.Н.Гумільов за критерієм соціальної активності виділив три типи особистостей: люди першого типу мають достатньо енергії для задоволення власних потреб, продиктованих інстинктом самозбереження; люди другого типу, “пасіонарії”, мають енергії значно більше, ніж потрібно для нормального життя, тому вони працюють заради вищіх, часто ідеальних цілей; до третього типу відносяться люди, які мають замало енергії, не прагнуть до активної діяльності і живуть за рахунок інших – “субпасіонарії”.

Людина не народжується особистістю, а стає нею в процесі соціалізації. Соціалізація - це процес інтеграції індивіда в суспільство, в різні типи соціальних спільнот шляхом засвоєння ним елементів культури, соціальних норм і цінностей, зразків поведінки, які дозволяють індивіду функціонувати як активному суб’єкту суспільних відносин. В процесі соціалізації виділяють три стадії: 1) дотрудову, яка охоплює весь період життя людини до початку трудової діяльності; 2) трудову, межі якої – період зрілості людини, її активної участі в трудовій діяльності; 3) післятрудову, тобто період життя людини, який співпадає, як правило, з пенсійним віком.

Основні механізми соціалізації – соціальна адаптація (пристосування індивіда до об’єктивних умов життя, соціальних норм, рольових функцій, соціального середовища) і інтеріорізація (процес включення соціальних норм і цінностей у внутрішній світ людини).

Люди і установи, які служать своєрідними трансляторами соціального досвіду, відповідають за за засвоєння індивідами соціально-культурних норм, рольових функцій називаються агентами соціалізації. Це сім’я, дошкільні дитячі установи, навчальні заклади, неформальні об’єднання, трудові колективи, тощо. Агенти соціалізації здійснюють дві основні функції : навчання і контроль. Соціалізація - це безперервний процес, який відбувається на протязі всього життя людини.

В результаті соціалізації особистість набуває таких якостей, які дозволять їй зайняти певний соціальний статус і виконувати певні соціальні ролі. Соціальний статус - це рангове місце індивіда в суспільстві, він може бути успадкованим або набутим в результаті індивідуального вибору та власних зусиль. Соціальна роль - це очікувана поведінка, предписана тим соціальним статусом, який займає людина у суспільстві.

І, нарешті, в третьому питанні треба розглянути соціальну діяльність і поведінку особистості як спосіб реалізації притаманних їй соціально значущих рис. Треба звернути увагу на детермінованість соціальної діяльності та соціальної поведінки об’єктивними умовами життя людини, які породжують певні потреби та інтереси. Необхідно, також, розкрити механізм діяльності людини: потреби - інтереси - мотивації - ціль - діяльність, охарактеризувавши кожну складову цього механізму.

Зовнішніми збудниками діяльності являються стимули, а формою реагування на них індивіда є установка. Остання представляє собою соціально детерміновану схильність особистості до певної дії або поведінки в конкретній ситуації. Необхідно виділити різні рівні установок та співставити з ними основні рівні соціальної поведінки людини.

В процесі соціальної поведінки установки виконують дві функції:

1) регулювання, визначення її загальної спрямованості;

2) відношення діючого індивіда до інших людей та об’єктів навколішнього середовища.

Діяльність та поведінка особистості регулюються з боку суспільства нормами (загальними правилами), що визначають стійкі форми соціальної взаємодії людей для досягнення соціально значущих цілей. Соціальні норми дозволяють людині не тільки визначитися з своєю власною поведінкою, але й передбачувати та оцінювати поведінку інших.

В соціальній діяльності та в поведінці знаходять своє втілення і соціальні цінності, тобто загально прийнята в даній соціальній системі сукупність зразків, за допомогою яких люди співставляють та опосередковують свою взаємодію з іншими людьми і за допомогою яких систематизується соціальний досвід.

Соціальною цінністю може бути любий об’єкт, якщо він являється ціллю, важливою умовою існування людей. Цей об’єкт відповідно оцінюється і тим самим регулює поведінку.

Соціальні цінності індивіда служать мірою оцінки вчинків у співвідношенні із системою загальноприйнятих у суспільстві цінностей. Іноді соціальні цінності окремих індивідів відрізняються від загальноприйнятих і стають причиною відхилень (девіації) у їх поведінці.

Далі рекомендується розглянути різні точки зору щодо причин та обставин походження девіації, та її ролі в житті суспільства, які знайшли відображення в біологічних (Ламброзо, Шелдон), психологічних (Фрейд), соціалогічних (теорія аномії Дюркгейма та Мертона), соціальної дезорганізації Шоу і Маккея), культурологічних (Селліна, Міллера) та інших теоріях. Необхідно також звернути увагу на різні типи девіацій, запропоновані Р. Мертоном: конформізм, інновація, ритуалізм, бунт ретреатизм та інші. А для визначення сутності соціального контролю корисно розглянути основні способи його реалізації в групі або в суспільстві в цілому.

 

 


Поделиться:

Дата добавления: 2015-01-05; просмотров: 114; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.007 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты