Загальна характеристика сучасної філософської парадигми

Філософію, яка існувала до середини XIX століття, називають класичною. Вона була значним кроком у становленні теоретичної думки порівняно з усім попереднім філософським розвитком. Ха­рактерною ознакою цієї філософії була безмежна віра в розум. Філософам-класикам властивий пізнавальний оптимізм, впев­неність у тому, що раціональне пізнання, наука є тією силою, яка згодом дасть змогу вирішити всі проблеми, які стоять перед люд­ством. Особливістю класичної філософії є також те, що, розгляда­ючи людину та історію, вона сконцентрувала свою увагу навколо проблеми свободи та інших гуманістичних цінностей і стверджу­вала необхідність раціонального пізнання загальнолюдських мо­ральних принципів та ідеалів.

Філософія XX століття (некласична) формується насамперед як антитеза класичній, як певне нове філософське мислення. Для не-класичної філософіїхарактерні такі суттєві риси.

1. Сучасна філософія характеризується наявністю різноманіт­них шкіл. Найбільш відомими є такі: герменевтика, екзистенціалізм, неопозитивізм, неофрейдизм, неотомізм, персоналізм, прагматизм, структуралізм, феноменологія, філософська антропологія та ін. (схема 3-1). Проте це аж ніяк не означає її «космополітизацію». На­впаки, сучасна філософія набула «загальнолюдського», «планетарно­го» характеру. Річ утім, що XX століття — це час становлення нового рівня цілісності людства, яке починає активно визначати себе як суб'єкт загальнолюдської практики. В цих умовах філософія вперше

за всю свою історію стає реально «світовою філософією» — її про- Відні школи набувають статусу світових тенденцій планетарності| філософської думки. Такому процесу значною мірою сприяє інтерI націоналізація філософських досліджень, об'єднання зусиль філо- софів різних країн і напрямків у розробці фундаментальних теоре- тичних проблем. Ці процеси виступають важливою передумовою для І формування взаєморозуміння представників різних культур.

2. Сучасна філософія відмовляється від раціоналізму: стає на
позиції ірраціоналізму. Ірраціоналізм (від лат. іггаііопаііз — неро-
зумний, несвідомий) — це система філософських вчень, які обсто-
юють обмеженість раціонального пізнання, протиставляють йому

інтуїцію, віру, інстинкт як основні види пізнання. В історії філософії ірраціоналістична тенденція була притаманна неоплатонізму, авгу-стиніанству та іншим філософським школам. Як філософська течія ірраціоналізм сформувався в XIX столітті. У XX столітті цей стиль філософствування починає домінувати в західній філософії; «філо­софію мислення» замінює «філософія життя».

Ірраціоналізм з його приниженням або запереченням раціо­нального пізнання слід відрізняти від агностицизму, який затверд­жує принципову неможливість об'єктивного пізнання світу взагалі.

3. Більшість сучасних філософських систем має антропологіч­
ний характер. Вони поєднуються загальною особливістю: наявністю
спільного підходу до визначення головної філософської проблеми,
а саме проблеми людини. Антропологізм проявляється у спробах
визначати основи і сфери людської особистості та суб'єктивності,
розглядати людину як «міру всіх речей», із неї та завдяки їй намага­
тися зрозуміти якії саму, так і навколишнє середовище (природу, су­
спільство), а також культуру. На розвиток філософського антрополо­
гізму мали вплив такі ідеї: по-перше, людина — це істота, яка володіє
розвинутим даром створювати символи; по-друге, людина, отримав­
ши відносну самостійність від природи, набула можливості самороз­
витку, перевтілення; по-третє, спонтанність людської природи,
здатність людини змінювати людське буття ніби знову відтворює
саму людину не тільки духовно, а і як біологічний вид.

4. У філософії XX століття спостерігається суперечливе ставлен­
ня до науки. З'явились погляди, які дістали назву сцієнтизму і анти-
сцієнтизму. Сцієнтизм (від лат. зсіепііа і англ. зсіепсе — знання, на­
ука) — позиція світогляду, в основі якої лежить уявлення про науко­
ве знання як про універсальну культурну цінність і достатню умову
для орієнтації людини у світі. Наука — це універсальне «всезнання»,
що містить відповіді на всі питання і дає людині абсолютну гаран­
тію успішності її безпосередніх дій у будь-яких життєвих ситуаціях.

Такий погляд ігнорує суттєву рису науки, яка, зокрема, відрізняє її від релігії, — наука завжди передбачає сферу непізнаного як необхід­ну умову свого функціонування.

Як усвідомлена орієнтація, сцієнтизм утверджується в західній культурі в кінці XIX століття, причому одночасно виникає і проти­лежна світоглядна позиція — антисцієнтизм. Антисцієнтизм ствер­джує принципову обмеженість науки у вирішенні проблем людсь­кого існування, звертає увагу на негативні наслідки науково-техніч­ного прогресу. Він тлумачить науку як «дегуманізуючу силу», що є джерелом трагічності людського існування.

5. У XX столітті дістала подальшого розвитку релігійна філосо­
фія. Спроби релігійного осмислення дійсності відрізняються від
наукових методів, мають свою специфіку. Однак і в руслі релігійної
думки народжувались і народжуються видатні філософські вчення,
що значно впливають на культуру людства.

6. У XX столітті переважна більшість філософських шкіл і течій
протистояла філософії марксизму. Це визначалось тим, що на довгі
роки марксизм стає наріжним каменем ідеології та політики суспіль­
ства, яке намагалось на практиці реалізувати комуністичні ідеї. У праг­
ненні довести неспроможність принципів марксизму більшість
представників філософських течій віддали данину їх критиці. Довгі
роки розвиток філософії здійснювався у сфері ідеологічного про­
тиборства. Замість того щоб вирішувати суто філософські пробле­
ми, сторони відшукували вади та слабкі місця у філософських кон­
цепціях одна одної. На цьому фоні підсилювались намагання побу­
дови філософських систем, які прагнули до звільнення від впливу
ідеології, природознавства і навіть науки.

Серед безлічі напрямів і течій філософії XX століття є кілька ліній, які найбільш яскраво характеризують основні тенденції її розвитку. Це, по-перше, ірраціоналістично-гуманістична; по-друге, сцієнтист-ська; по-третє, релігійна. Які основні ідеї репрезентовані в цих напря­мах, в чому позначився їхній вплив на соціокультурне буття, світоро­зуміння і духовність людини XX століття, якою мірою вони підносять менталітет людства на новий щабель і в чому зазнали вони невдач? Саме ці питання знаходитимуться в центрі нашої уваги.

§2