Основні підходи до розуміння суспільства

Людське суспільство — одне із найскладніших з відомих науці явищ дійсності. Питання, чому виникає суспільство, за якими зако­нами воно розвивається, чому на зміну одного суспільства прихо­дить інше, хвилювали мислителів усіх часів і народів.

Термін «суспільство»— поняття багатозначне. Його можна розглядати як у широкому, так і у вузькому розумінні. У вузькому розуміннівін має такі три значення:

1) суспільство як сукупність суспільних відносин. Відомо, що
суспільні відносини — це те специфічне, що відрізняє соціальні
утворення від інших систем матеріального світу. І кожне суспільство
є не просто сукупністю людей, а являє собою єдину систему соціаль­них відносин, цілісний соціальний організм, що розвивається пев­ною мірою незалежно від інших соціальних організмів;

2) суспільство як певний етаплюдськоїісторії (первісне суспіль­ство, індустріальне суспільство, інформаційне суспільство тощо);

3) окреме, конкретне суспільство, що є самостійним суб'єктом історії (українське суспільство, американське суспільство і т.д.).

Суспільство в широкому розумінні — це відокремлена від природи частина матеріального світу, що являє собою істо­рично розвинену форму життєдіяльності людей, основою якої є людська праця, суспільне виробництво.Іншими словами, це все людство в цілому, тобто вся сукупність суспільних організмів, що існували й існують на нашій планеті.

Суспільство вивчає безліч наук: соціологія, історія, археологія, історія держави і права та багато інших, кожна з яких має свій ас­пект вивчення суспільства. Має такий аспект і філософія. Соціаль­на філософія при вивченні суспільства акцентує увагу на сутності і закономірностях розвитку суспільства, на цілях, рушійних силах, змісті і спрямованості історичного процесу. Соціологію ж в основ­ному цікавить соціальна структура суспільства, тобто спосіб органі­зації і зв'язку елементів суспільства в єдиний організм, історія ви­вчає розвиток матеріального і духовного життя суспільства в різні історичні періоди тощо.

Поряд з поняттям «суспільство» існують і такі поняття, як «спіль­ність», «народ», «нація», «держава». Хоча ці поняття досить близькі і на рівні повсякденної свідомості часто вживаються як синоніми, їх необхідно розрізняти. Термін «спільність»вживається для позна­чення сукупності людей, пов'язаних спільним походженням, мо­вою, культурою, долею. До найважливіших спільностей належать: Батьківщина, рід, плем'я, народність, нація.

Соціальна філософія під поняттям «суспільство» має на увазі продукт цілеспрямованої і розумно організованої спільної діяль­ності великих груп людей, об'єднаних не на основі спільності, а на основі спільних інтересів і договору. Поняття «суспільство» — шир­ше, ніж поняття спільність, тому не всяка спільність є суспільством, але будь-яке суспільство має риси спільності.

Поняття «народ»означає спільність людей, пов'язаних, насам­перед, походженням, мовою, культурою і, як правило, певною тери­торією. Під поняттям «нація»мають на увазі форму організації жит­тя одного народу (чи кількох близьких), пов'язаних державністю, економічними, політичними і духовними відносинами людей. Дер­жава ж являє собою продукт історичного розвитку людського су­спільства, форму організації життя народів і націй, засновану на праві і законі. Усі розглянуті поняття, як це ми бачимо з даних ви­значень, тісно пов'язані між собою і взаємно перетинаються.

Отже, коли ж виникло суспільство і що воно собою являє?

Встановлено, що суспільство на нашій планеті не існувало спо­конвіку. Воно має свою історію виникнення і розвитку. Першими

Схема 11./.Теоретичні моделі розуміння суспільства

відомими науці соціальними організмами були первісні племена, потім рабовласницькі державні утворення Давнього Сходу створені людьми наприкінці IV тисячоліття до н. є. в родючих долинах рік Нілу (Єгипет), Тигру і Євфрату (Месопотамія), Інду і Гангу (Індія), Ху­анхе і Янцзи (Китай). Звідси можна зробити висновок, що перехід людства від общинної форми існування до суспільства відбувся по­над 5 тисяч років тому.

Існує безліч точок зору на суспільство і причини його виник­нення. Можна припустити, що різних інтерпретацій суспільства стільки ж, скільки існує філософських напрямків в історії філо­софської думки (схема 11.1). Усі їх розглянути досить складно, од­нак, при певному спрощенні, їх можна об'єднати в кілька теоретич­них концепцій (моделей).

Однією з перших концепцій розуміння суспільства і джерел його розвитку є релігійно-міфологічна модель,що виникла в епоху рабовласництва. Суспільство, як і окрема людина, через призму да­ної моделі розглядалися в системі загального світового (Божого) порядку — космосу (Бога), що виступає джерелом і першоосновою всього сущого. Стихійна реалізація історичної необхідності пород­жувала і підтримувала в людей впевненість в існуванні долі, у Божій обумовленості існуючих відносин, порядків, а також усіх змін, що відбуваються. Тому Боже (космічне) першоджерело існування су­спільства і діючих у ньому законів і моральних норм — основна тема древніх міфів. Історики і філософи античності також розгля­дали суспільство не як особливе утворення, що розвивається за власними законами, а як компонент космічного буття. Звідси ви­пливає релігійно-міфологічний характер їх поглядів.

Якщо релігійно-міфологічна концепція виникла на ґрунті ан­тичної філософії, то теологічна концепціязародилася в надрах схоластичної філософії, філософії середньовіччя. Антична філосо­фія, при всіх розбіжностях у поглядах її представників на суспіль­ство, мала космологічний характер, оскільки тим цілим, у яке вклю­чалося все суще, у тому числі і суспільство, була природа (космос). Середньовічне ж мислення було теоцентричним: реальністю, що визначає усе суще, у тому числі і в громадському житті, для нього була не природа, а Бог.

У найбільш повному вигляді ця концепція набула розвитку у вченніАвреліяАвгустина (354 — 430), а пізніше ФомиАквінського (1225 — 1274). Августин вважав, що вся історія визначається Божою волею, а всі вади суспільства пояснюються ііервородним гріхом Адама і Єви. Розвиваючи ці ідеї, Фома Аквінський стверджував, що нерівність людей є вічним принципом громадського життя, а поділ на стани встановлений Богом.

У Новий час поширилась натуралістична концепціягро­мадського життя, представниками якої були ІсаакНьютон, РенеДе-карт,Шарль Луг Монтеск'є, Джон Локктя інші, хоча перші натура­лістичні ідеї можна знайти ще у творах давньогрецьких філософів. Так, наприклад, Демокріт висловлював думку про те, що все гро­мадське життя має природне походження,Арістотель же висунув ідею про природне походження соціального розшарування людей.

У чому ж сутність даного підходу? Натуралізм (від лат. паіига — природа) як філософський принцип розглядає соціальні явища винятково як дію природних сил: фізичних, географічних, біологіч­них і т. ін. Відповідно до даного принципу тип суспільства і харак­тер його розвитку визначаються кліматичними умовами і географ­ічним середовищем (географічна шкапа — Лев Мєчников, Василь Юіючевськийтз. ін.), біологічними, расовими, генетичними особли­востями людей (соціальний дарвінізм: ТомасМальтус, ЛюдвігГумп-лович,Віпьям Самнер;расово-антропологінна школа-.Жозеф Артур деГобіно й ін.), космічними процесами і ритмами сонячного випро­мінювання (Олександр Чижевський, Лев Гумільов). Таким чином, натуралізм вищі форми буття зводить до нижчих, а людину — до рівня тільки природної істоти. Головний недолік даної концепції

полягає в ігноруванні якісної своєрідності людини, у приниженні людської активності, у запереченні людської волі.

Інший недолік натуралістичного підходу до суспільства полягає в розумінні людини як соціального атома, а суспільства — як механіч­ного агрегату індивідів-атомів, поглинених лише своїми власними інтересами. Таким чином, натуралізм занадто матеріалістично трак­тує сутність людини, виділяючи в ній лише природну субстанцію. Внаслідок цього людські зв'язки набувають винятково природного ха­рактеру, ігнорується їхня соціальна і духовна складова.

На відміну від натуралістичної концепції ідеалістична модельізолює людину від природи, перетворює духовну сферу громад­ського життя на самодостатню субстанцію. Таке ідеалістичне розу­міння історії виникає в результаті абсолютизації духовного факто­ра в людському бутті і знаходить своє відображення в принципі: «Ідеї правлять світом».

Вершиною об'єктивно-ідеалістичної моделі розуміння суспіль­ства є погляди Регеля (1770-1831), який висловив ряд геніальних здогадів про закономірності розвитку суспільства. За Гегелем, істо­рія рухається вперед не як стихійний процес. Вона складається з дій окремих людей, кожна з яких прагне реалізувати свої здібності та егоїстичні цілі. Однак внаслідок дій людей, що дбають про свій інте­рес, виникає щось нове, що відрізняється від їхніх первісних за­думів. У цьому, вважає Гегель, і полягає «хитрість історичного розу­му», саморозвиток і самопізнання якого і являє собою власне істо­ричний процес.

Таким чином, якщо з погляду натуралізму розвиток суспільства визначається дією законів природи, то в ідеалізмі функцію творчо­го початку виконує світовий розум (об'єктивний ідеалізм), нічим не обмежена людська активність, насамперед духовно-вольова (суб'єк­тивний ідеалізм).

Недоліки натуралістичної й ідеалістичної моделей намагалися розкрити творці діалектико-матеріалістичної концепціїроз­витку суспільства, німецькі філософи, соціологи КарлМаркс (1818 - 1883) і ФрідріхЕнгельс (1820 — 1895).

У чому полягає сутність соціальної концепції марксизму? З по­гляду марксизму, що ґрунтується на роботах ЧарльзаДарвіна,Льюі-саМоргана, процес формування суспільства своїм вихідним пунк­том має виокремлення людини з тваринного світу при формуванні у предків людини соціально-спонукальних мотивів у поведінці. Зав­дяки цьому, крім природного добору, в силу вступає і соціальний добір. У процесі такого «подвійного» добору виживали і вважалися перспективними ті найдавніші спільності людей, що у своїй життєдіяльності підкорялися певним соціально значущим вимогам, на­приклад, бути згуртованими, допомагати одне одному, турбувати­ся про долю нащадків і т. ін. Так поступово в процесі історичного розвитку людина, образно кажучи, ставала на рейки соціальних за­конів, сходячи з колії біологічних закономірностей.

Процес соціалізації людини здійснювався в першу чергу в про­цесі праці, навички до якої постійно вдосконалювалися, передава­лися від покоління до покоління, утворюючи таким чином речо­винно-фіксовану «культурну» традицію. Праця, стимулюючи людей до спільної діяльності, обумовила виникнення і розвиток різнома­нітних видів спілкування, виникнення членороздільної мови, утво­рення виробничих відносин. Таким чином, праця і виробничі відносини, що виникли на її основі, є головними матеріальними силами, які привели до появи й вдосконалення власне людської форми існування — суспільства.

К Маркс, аналізуючи закономірності розвитку вже сформовано­го суспільства, значно розширює сферу дії матеріалізму і поширює її на сферу суспільних відносин. Цей підхід надалі став називатися матеріалістичним розумінням історії. Відповідно до цього підходу система виробничих відносин становить у суспільстві першоосно­ву — базис, на якому формуються рсі інші відносини людей — пра­вові, політичні, ідеологічні і т. д.

Формування соціальної теорії марксизму відбувалося в умовах революційного піднесення, що охопило в середині XIX століття За­хідну Європу. Вочевидь саме через це така велика увага в марксизмі приділяється боротьбі між антагоністичними класами, яку він ро­зуміє як найважливішу рушійну силу суспільного розвитку. Багато дослідників цього вчення звертали увагу і на інші його слабкі місця: постулат про диктатуру пролетаріату, абсолютизацію економічно­го фактора в житті суспільства, а також роль суспільства в житті ок­ремої людини, що надалі стало передумовою формування тоталі­тарних режимів у країнах, які на практиці спробували втілити в життя теорію Маркса.

Тепер кілька слів про сучасні підходи до суспільства. Усі сучасні соціально-філософські і соціологічні концепції людини і суспіль­ства так чи інакше розглядають його як сукупність соціальних взає­мозв'язків і взаємодій людей у процесі задоволення їхніх потреб. Наприклад, одна з найвідоміших концепцій суспільства, створена Максам Вебером (1864-1920), зветься інтерпретацією соціаль­ної дії.Головною ідеєю веберівської концепції, та й усієї його соці­ології, є обґрунтування можливості максимально раціональної по­ведінки, що виявляється у всіх сферах людських взаємин. Згідно з цією концепції, соціальна дія має зміст, якого вона не має в природі. Для розуміння цього змісту необхідна відповідна інтерпретація. В цьому і полягає головна ідея Вебера: завжди і скрізь, в усі епохи природу суспільства необхідно розуміти як тлумачення змісту соці­альних дій людей. Необхідно додати, що під соціальною дією мають на увазі не будь-яку дію, а дію, «суб'єктивний зміст якої належить до поведінки інших людей». Виходячи з такого підходу, не можна вва­жати дію соціальною, якщо вона є суто наслідувальною, афектною чи коли вона орієнтується на яке-небудь природне явище.

Ще одна з відомих сучасних концепцій людини і суспільства — так звана концепція методологічного індивідуалізму,що скла­лася на основі ідей марксизму, тейярдизму, неофрейдизму і соціобіо-логізму, розглядає суспільство як продукт індивідуальної взаємодії'. На думку Карпа Поппера (1902 — 1994), суть даної концепції полягає в тому, що кожне колективне явище ми повинні розглядати як резуль­тат дій, взаємодій, цілей, надій і думок окремих людей і як результат створених і охоронюваних ними традицій. Відповідно до цього ро­зуміння, соціальна сутність індивіда запрограмована не тільки су­спільством, а й космо-природно-товарно-соціальним буттям, оскіль­ки людина є космо-природно-товарно-соціальною істотою. Тут потен­ційна духовність космосу реалізується людиною в його об'єднаннях.

Цікаві новаторські ідеї в підході до суспільства містять і інші су­часні філософські концепції: герменевтика, феноменологія, аналі­тична філософія, постмодернізм та ін.