Основні принципи наголошування

1. Іменники.1)Віддієслівнііменники середнього роду на -ання, у яких більше двох складів, мають наголос, як правило, на суфіксі: навчання, завдання, запитання, читання, визнання, видання, пізнання, послання (АЛЕ: нехтування від нехтувати, бігання від бігати (тут по-іншому не скажеш)).2)У багатьох іменниках жіночого роду із суфіксом -к(а) у множині наголос переходить на закінчення — вказівка — вказівки, учителька — учительки (АЛЕ: родичка — родички, сусідка — сусідки (тут по-іншому не скажеш));3)Більшість іменників у множині має наголос на закінченні: листки, сторінки тощо.4)На останній склад наголошуємо такі слова на позначення мір довжин: міліметр, сантиметр, кілометр (АЛЕ: барометр, термометр (по-іншому – ніяк)). 2.Прикметники.1)У більшості двоскладових прикметників наголос падає на закінчення: гіркий, тонкий, новий, тісний, вузький тощо (так само котрий);2)Завжди наголошеним є пестливий суфік -еньк-: добренький, тоненький, легенький тощо. 3. Дієслова.1)Дієслово бути: бути, будемо, але у минулому часі: була, було, були;2)Наголос на останньому складі мають дієслова вести, нести і под.;3)У дієслівних закінченнях-емо, -имо, -ете, -ите наголошуємо останній склад: несемо, несете (а не несемо, несете), ідемо, ідете (а не ідемо, ідете), підемо, підете тощо (АЛЕ: будемо, гуркочемо, залишите). 4. Числівники1)наголос на -адцять: одинадцять, чотирнадцять; 2)наголос на -

десят: сімдесят, вісімдесят. 52.Фонетичні засоби милозвучності мови

Для усунення збігів голосних і приголосних українська мова має спеціальні фонетичні засоби.1. Найуживанішим засобом милозвучності

мови є чергування у — в та і — й: день удень, рука вруку; підняв угору,піднявся вгору;степ іморе, море йстеп; дощ іде,дощ не йде.Інодіприйменник унабирає форм ув, уві, вві:1. Петриків батько був увекономії за корівника. (Остап Вишня.) 2. Стало так легко, як увісні. (Ю.Яновський.)Проте, щоб уникнути важких збігів вв, вф,навіть після голосних вживається у:Сумний був час; товариші мої пішли у військо.(Леся Українка.) В іншомовних словах та в деяких словах переважно книжного походження нема чергування у — в, і — й: був на Уралі,вступив до інституту,виконаєш вправу,уклали угоду.2.У кінці деяких префіксів, прийменників та прислівників можуть додаватись або відкидатися голосні звуки: відірвати, (від + рвати) — відрізати, переді мною — перед тобою, знову промовив — знов обізвався, пізніше сталося — пізніш усвідомив.Прийменник зможе мати форми із, зі,зрідка зо:1. І блідий місяць на ту пору ізхмари де-де виглядав. (Т.Шевченко.) 2. Лиш де-не-де прокинеться пташка, непевним голосом обізветься зісвого затишку. (М.Коцюбинський.)3. Після приголосних вживаються частки би, же, після голосних — б, ж: зробив би — зробила б, як же — що ж.4. Перед приголосними вживаються форми дієслів на -ся, перед голосними — на - сь: дивлюся на воду — дивлюсь у воду; зібралися всі — зібрались усі; повернемося вночі — повернемось уночі.Але після приголосних завжди пишеться -ся:дивишся, дивиться, дивляться, дивився (і рідше — дививсь).У дієприслівниках, як правило, виступає форма -сь:подивившись, звернувшись, дивлячись, зупиняючись.