Критика Аристотелем теорії ідей Платона

Аристотель (384-322 рр. до н. е.) – видатний давньогрецький філософ, учень та одночасно найбільший опонент Платона. Народжений у місті Стагіра, він стає учнем останнього у 17 сімнадцятилітньому віці. Арістотель в Академії пробуде всі 20 років і за цей час не лише глибоко вивчить філософію Платона, але й філософські вчення інших його попередників. Це зробить його одним із перших істориків філософії. Заснувавши свою філософську школу, яка отримала назву Лікей, Арістотель піддав філософське вчення Платона нищівній критиці.

Основне заперечення філософського вчення Платона стосується самостійного існування світу ідей, відірваного від світу матеріальних речей. У змісті «ідей» немає нічого, чим би вони відрізнялись від відповідних їм чуттєвих речей.

Друге заперечення проти теорії «ідей» звучить так: світ ідей не потрібний не тільки для пізнання, але і для чуттєвого існування речей.

Третє заперечення ґрунтується на розгляді платонівського вчення про логічні відношення «ідей». Положення про відношення загальних «ідей» до окремих і положення про субстанційність «ідей», на думку Арістотеля, суперечать одне одному. Це заперечення отримало назву «третя людина».

Варто додати, що теорія ідей Платона не може дати пояснення такій важливій властивості речей чуттєвого світу, як їх рух і становлення, виникнення і загибель.

Четверте заперечення, до речі, як і перші три, має відношення до діалектики одиничного і загального, що в ті часи формулювалось як проблема істини або як можлива істина в мінливому світі.

Визнавши матеріальні речі початком філософування, Арістотель взявся за виявлення причин, які роблять можливим їхнє існування. Так, кожна річ існує лише тоді, коли вона складається з певного субстрату, матерії. Цю причину філософ назвав матеріальною. Але річ ніколи не буває тільки матерією, вона завжди окреслена у просторі і часі, має свою конфігурацію, оформлена. Форма – це те, що є сутністю речі, без чого її немає. Цю причину існування він назвав формальною. Необхідною для існування матеріальних речей є також діюча причина. Ну і, відповідно до того, що людина створює речі завжди з якоюсь метою, перш за все з метою задоволення своїх потреб, Арістотель називає четверту причину цільовою. Після деяких міркувань виявилось, що формальна, діюча і цільова причини мають відношення до форми. Арістотель назвав ці три причини формою, а матеріальну причину, відповідно, матерією.

Кожна річ складається з матерії і форми. Форма знаходиться в самій матерії, вона з нею нерозривно пов’язана. Завдяки формі виникає матеріальна річ. Як форма, так і матерія, вічні. Їх ніхто не творить. Результатом творення є тільки матеріальні речі. Тому матеріальні речі не можуть бути визнані первинними, оскільки вони складні. Первинною є форма, вона – сутність і суть буття. Але й сама форма не може бути предметом, матеріальною річчю. Тільки в єдності з матерією форма дає життя матеріальним предметам. Якщо форма є найближчим видом до окремого предмета і як сутність є незмінною, то матерія є джерелом вирізнення предметів матеріального світу, іншими словами, вона є джерелом різноманітності. Матерія вічна і переходить лише з одного стану в інший.

Оскільки сутністю речі є форма, то вона є її реальністю, тоді як матерія є лише можливістю речі. Але можливість – це по суті категорія, у якій стверджується існування того, чого немає і що не існує. Звідси матерія – це ніщо, але воно є таким ніщо, яке все ж таки є чимось. Але річ є дійсною тоді, коли форма проявлена в матерії, тобто, коли вона наявна.

Категорії «можливість» і «реальність» дозволяють зрозуміти відношення матерії і форми в русі. Так, наприклад, глина є матерією для цегли як форми, але для будинку цегла вже виступає матерією, тому що будинок є формою для цегли. Таким чином, цегла у різних відношеннях виступає то як матерія, то як форма. У цьому і проявляється діалектика матерії та форми. Будь-яке виникнення, становлення є нічим іншим як реалізацією можливості. Сам Арістотель ідею руху визначає так: «Рухом треба вважати реалізацію в реальності можливого, оскільки це – можливо».

Звідки виникає рух? Яка сила примушує форму рухатися? Так виникли поняття «форма форм», «першодвигун», «бог», «благо», «ентелехія».

Ентелехія – це «здійснення». Усім процесам, які відбуваються у світі і які мають сенс, притаманна внутрішня цілеспрямованість і потенційна завершеність. Так, наприклад, ентелехією курячого яйця є курча, ентелехією насіння соняшника є соняшник і т. д. Урешті, ентелехією світу є бог, який одночасно є і «благо». Усе прагне до досконалості і це прагнення, як розвиток, є рухом до мети, у чому і полягає є процес самореалізації.

Арістотель визнав першопричиною світу бога, як безтілесний початок як початок, позбавлений матерії. Бог Арістотеля виконує роль першопоштовху. Він лише започатковує рух. Будучи першодвигуном, бог Аристотеля сам є нерухомим. Як нерухома чиста дійсність бог є розумом.