Патристика. Філософія Середньовіччя у європейських країнах відрізняється від попередньої, античної, безпосереднім зв’язком із християнською релігією

Філософія Середньовіччя у європейських країнах відрізняється від попередньої, античної, безпосереднім зв’язком із християнською релігією, яка домінує в усіх сферах суспільного життя. Завдання середньовічної філософії визначалися церквою. Патристика – християнське богослов'я II – VIII ст., апологетика «батьків церкви», які відстоювали догмати християнської релігії.

Найвидатнішим філософом серед західних «батьків церкви» був Аврелій Августин (354 – 430 рр.). Прагнення до щастя він вважав основним змістом людського життя, але шлях до нього вбачав у пізнанні людиною Бога та в усвідомленні своєї повної залежності від нього. Августин трактував Бога як особистість, котра створила скінченний світ і людину, виходячи із своєї добровільної схильності. Особистий початок у Бога він пов'язував із притаманною божественному інтелекту волею. Існування світу після акту творіння Августин пояснював безперервним піклуванням про нього Бога.

Августин, як і інші християнські філософи, зробив спробу розв'язати проблему відповідальності Бога-творця за зло, що царює у створеному ним світі. Він відкинув точку зору про невикоріненість зла. Така теодицея Августина (учення про те, що існування зла у світі не відміняє уявлення про Бога як абсолютне добро) закликає віруючих не скаржитись на зло, а дякувати Всевишньому за добро, яке він дарував світові.

У теорії пізнання Августин проголошував перевагу віри над розумом («Віруй, щоб розуміти») і зазначав, що віра повинна передувати розуму. Він намагався надати цій теологічній формулі філософського обґрунтування. Джерелами змісту людського знання, згідно з Августином, є також чуттєвий досвід і знання, які взято від інших людей. Але знання із цих джерел обмежене, поверхове, несуттєве. Тільки віра дає глибокі й різноманітні знання, у тому числі й віра в освячені церквою авторитети.

У центрі теорії пізнання Августина є вчення про прозріння. Згідно з ним, сама по собі людина нічого не знає. Тільки надприродне прозріння, що несподівано надходить від єдиного небесного Вчителя, піднімає людину до пізнання найбільш глибоких істин.

В основі соціальної доктрини Августина лежать переконання в нерівності людей як у вічному і незмінному принципі суспільного життя. Це – наслідок первородного гріха, який навічно спотворив первісне блаженство. Що ж стосується августинівського розуміння історії, то її центральним положенням є ідея провиденціалізму (з лат. – провидіння). Згідно з нею Бог розповсюджує свою абсолютну владу не тільки на природу й індивідуальне життя, але і на всі без винятку події колективного життя, безперервна зміна яких і створює історію.

Особливе місце в історії, згідно з Августином, займає церква. Вона є товариством Христа й об’єднує обраних, а за її межами порятунок знайти неможливо. Держава повинна служити церкві. Тільки за таких умов існує можливість виникнення гармонійного суспільного організму.

Августин заклав основи нової християнської філософії. Його творчість була середньою ланкою між філософією Платона і мислителями Середньовіччя. Августинівська традиція довго вважалась єдиним типом ортодоксальної філософії. Тільки у XIII столітті Фома Аквінський створив нову модель ортодоксії, однак вплив Августина тривав і надалі, у тому числі й на сучасну модерністську католицьку теологію.