Варіативність візерунків в вишивках Полтавських сорочок

Вишиванки кожного регіону України мають свої особливості виконання вишивки, використання орнаментів, композиції візерунків, поєднання кольорів. Іноді свої неповторні традиції у виготовленні вишитого одягу можна знайти в окремому селищі. Часто стиль вишитої сорочки є своєрідним "паспортом", за яким можна визначити, у якій місцевості народилася ця вишиванка.

Вивчаючи і аналізуючи матеріали по даному питанню, була проведена типологізація композиційних орнаментальних мотивів і сюжетів, досліджена їх місцева термінологія і художньо-функціональна роль у системі одягу. Образний зміст орнаменту усвідомлю­ється повніше, коли увага до графічно-колірного і фактурного вирішення супро­воджується розглядом внутрішнього пое­тично-ідейного значення народного візе­рунка. Символіка орнаменту розкриваєть­ся методами ряду наукових дисциплін: археології, етнографії, інформатики, релі­гієзнавства, семасіології, фольклористики. Допомагають цьому і народні назви орна­ментальних мотивів. Вони показують, що той самий знак осмислюється неоднаково в окремих місцевостях, у різному орнаментальному контексті. [62, 85]

Наукова література часто поділяє ор­наменти на геометричні, рослинні, тваринні (дуже рідко) за зовнішньою подібністю елементів до геометричних фігур або відповідних реалій. Тому спробуємо охарактеризувати дані групи орнаментики, притримуючись поділу та враховуючи поширеність груп саме на Полтавщині. Бо в Полтавській області, її районах, а подекуди і в окремих селах є своє коло улюблених орнаментальних мотивів. Чимало з них під іншими назвами побутує і в суміжних та віддалених регіонах, областях. Два десятки таких мотивів нами виділено з-поміж двох тисяч візерунків, кожен з яких має автентичну народну назву та побутує саме в Полтавській області. У дослідженні візерунків на сорочках допомогли повідомлення різних авторів, а також матеріали польових досліджень 1970-80-х рр. Поняттям «мотив» умовно об’єднуються орнаментальні знаки різних рівнів, як власне мотиви, так і семантично нейтральні елементи («квадрати», «куби­чок», «кутики») та розвинені композиції, що складаються з кількох знаків («море», «павучки», «хат­ка» тощо). [68, 31]

Геометричний орнамент — спосіб про­сторового вирішення візерунка в одному ряду с рос­линним, тваринним (фіто-, зоо-, антропо­морфним тощо), що застосовується поряд із способом вільного малюнка при орнаментному відтворенні реалій фізичного світу (в тому числі флори й фауни), гра­фічному втіленні узагальнених уявлень, поетичних образів, абстрактних понять. Домінуючими, початковими для вишивок на одязі орнаментами до XIX ст. вважаються орнаменти геометричні. Про це ще наприкінці XIX ст. писав у своїй статті "Отличительные черты южно-русской народной орнаментики" Хведір Вовк [], але там же він зауважував, що вже на його час рослинні або сильно геометризовані рослинні орнаменти, що є похідними від геометричних, постають характерними рисами орнаменту українських вишивок, доповнюючи також орнаменти рослинної назви [67]. Цей момент дуже важливий, оскільки він наочно показує поступовість переходу від використання у вишивках на одязі орнаментів геометричної групи до орнаментів групи рослинної. Тобто перехід від домінування однієї групи орнаментів до іншої відбувався поступово, разом із змінами в традиціях та етнічній культурі українців.

Геометричний орнамент властивий тех­нікам, пов'язаним з лічбою ниток (ви­шивка низзю, качалочкою, хрестиком). Проте абсолютна геометрична правиль­ність небажана й практично нездійсненна в декоративному мистецтві, де живість художнього образу виявляється в ледь помітних нерівностях виконання, неповтор­ній фактурі кожного твору. Орнаментика вільного малюнка відпові­дає за характером виконання техніці гладі у вишивці. Характерною особливістю у крої є співіснування геометричного, рослинного, рослинно-геометричного орнаментів, які зберегли архаїчні, магічні оберегові мотиви хрестів, антропоморфні мотиви зображення "дерева життя", сонця, птахів, 4—6—8кутних "зірок", ромбів. Одна орнаментальна композиція може поєднувати геометричні і довільно вирі­шені зображення. Зіставлення графеми орнаментального знака з його лексичним позначенням роз­криває хід асоціативного мислення май­стра, реципієнта, і з'ясовує, які складові даного візерунка є основними, а які — факультативними. Коли, наприклад, ромб з продовженими і загнутими сторонами на­зивається «баранячі роги», «ключик», «ку­чері» — в знакові акцентуються його спі­ральні елементи, тоді як сам ромб семантично в даному разі пасивний. Коли той же знак називається «купка» чи «хатка» — семантично нейтральні спіральні гачки. Геометричні орнаментальні мотиви вишивали і технікою настилування різнобарвними нитками. [70, 81]

Найпростіші геометричні елементи (риски, смуги, крапки, цятки) елементарні гомогенні знаки з прадавньою семантикою (кола, ромби, спіралі тощо), композитні гомо- і гетерогенні знаки, скомпоновані за різними способами симетрії (дво- і три- листки, багатопроменеві зірки, розетки, хрести тощо), знакові та ізоморфні зображення живих істот, рослин, небесних тіл, міфологічно-фольклорних персонажів тощо. [83, 25].

Рослинний орнамент, його форми й образи – це не що інше, як прагнення перенести на вишивку багатство навколишнього світу. Усі без винятку орнаментальні ряди сформувались під час спостереження і вивчення існуючих в природі вихідних форм. Відповідно найпоширенішими мотивами орнаментів української вишивки виступають прості стилізовані зображення листя та квітів навколишнього рослинного світу: «барвінок», «яблуко», «хміль», «хмелик», «виноград», «плющ», «гречечка», «папороть», «кленове, гарбузове, дубове листя», «незабудка» та ін. у них всіх відображені стародавні, вікові уявлення про символіку і значення елементів рослинного світу. Ось, наприклад, стилізоване зображення листя і квітів барвінку виступає символом буяння життєвих сил. Образ «яблучного кола», котре поділене на чотири частини, і при цьому протилежні сектори вишиваються одним кольором, символізує кохання. У сучасній вишивці зустрічається давній духовно-езотеричний символ «дерево життя» або так зване «дерево миру», яке зображають переважно у формі листя і віток. Цей знак посідає вагоме місце у релігійних віруваннях давніх слов’ян. Мережили "в полик" сорочки, оздоблюючи їх рослинним орнаментом, по всій Полтавщині. І мережки ці відрізнялися лише своєю шириною. Найширші смуги зафіксовано на Великобагачанщині. На Зіньківщині і Гадяччині любили настилування вишивати синіми і коричневими нитками. Сорочки з с. Дейкалівка Зіньківського району, прикрашені мережкою у вигляді павичів, свастики, вишиті бавовняними та білими нитками.[86, 70]

Зооморфний (тваринний) орнамент, в даних вишивках зображуються: кінь, заєць, риба, жаба; з птахів – півень, сова, голуб, зозуля; з комах – муха, метелик, павук, летючі жуки. В багатьох випадках зооморфні орнаменти є своєрідним, властивим саме цій вишивальниці, зображенням, в якому відбивається її індивідуальне бачення узору. У подібних орнаментах виступають у різноманітних часто химерних сплетеннях (однак з збереженням традиційних вимог до композиції) заячі та вовчі зуби, волове око, коропова луска, баранячі роги тощо.[86, 68]

Одним із поширених на Полтавщині є мотив «баранячі роги», який відноситься до геометричного орнаменту і завжди є спіральними елементами. Вони можуть бути криволінійними (у витинанці) або стилізовано-прямокутними (у вишивці, ткацтві). Специфічною для цього мотиву є дзеркальна врівноваженість двох антитетичних (протилежно обернених) ріжків. Рідше вони спрямовані назустріч один одному, мають не дзеркальну, а інші види симетрії, або зовсім її позбавлені. Подібні спіральні візерунки зустрічаються і під іншими (локальними) назвами: басо­ве вухо, гачки, задвійний головач, закрут­ки, закруцьки, каталка, качині шийки, ключки, корнуцатий, круки, косирка, косиця, круторіг, круцьками, крученики, кручки, круччя, кучері, оленяча голова, оленячий ріг, оленячі ріжки, панни, ріж­ки тощо. Даний мотив частіше зустрічається в Хоролському районі Полтавської області. [88, 101]

Також зустрічається мотив «барвінок» (саме оленячий ріг) поширений у деяких районах Полтавської області. Часто зустрічаються сорочки з вишитим візерунком у вигляді оленячого рогу. Специфічною для нього і форма листочків, близька до натураль­ної, та хрещате їх розташування. Рідше листочки компонуються за іншими типами симетрії, вільним малюнком. Іноді листки стилізуються правиль­ними геометричними фігурами: кружечками, овалами, прямокутниками та складнішими багатогранниками.

Майже у всіх сорочках зустрічаються візерунки «безконечника», в основному вони слугували для окантовки пазушки, подолу та рукавів. Це мотив, головний елемент якого є замкнута спіраль. Технічні особливості деяких видів мистецтва зумовлюють його стилізацію у вигляді зигзагу (силяння), кружечків, діагонально з'єднаних рисками (випалювання). «гадючка» являється підвидом «безконечника», в усіх регіонах є хвилястою лінією, що може стилізуватися в зигзагову. Подібні мотиви зустрічаються також під назвами: безконечник вужовий, вивідець, вилюшечка, кривулька, плаїки, пилка тощо. [80, 35]

Основний елемент «вазонів» — білатеральне зо­браження рослини, а прототип — міфоло­гічні образи дерева життя, світового дре­ва, що підтверджують варіанти «вазо­ну», де сама посудина відсутня. У пере­важній більшості однойменних мотивів він позначений кружечком, квадратом, трикутником, трапецією тощо, а рослина — без виражених ботанічних ознак.

Пооди­нокі зображення, де прагнення ізоморфності супроводжується конкретизованими назвами: «вазон з гвоздиками», «...дубовим листям», «...соняшником» тощо. В Полтавській області поширені вони не були, тільки на Подніпров'ї, Поділлі, Буковині, Прикарпатті.[81, 41]

Прикрашали рукав по всій Полтавщині також ламаною гілкою. Мотив «гілка» – рослинний орнамент, в якому ритмічно чергуються відростки, листочки, плоди на пагоні пря­мої, вигнутої, хвилястої, зигзагоподібної форми. Іконографічно подібні візерунки мо­жуть також називатися: барвінок, вино­град, в'юнок, гарбузове листя, дубове листя, ламане дерево, ляльки, перерва або спориш, порічка, пшеничка, п'яні баби тощо. Особливо часто цю вишивку виконували технікою настилування вибіленою ниткою — "біллю" і бавовняними нитками. На уставці вишивали горизонтальні "ламані гілки", а на рукаві — поздовжні "гілки". Їх кількість коливалась від 4 до 9. З цим орнаментом виділяються в колекції сорочки, вишиті голубими, синіми, сірими, жовтими і коричневими нитками по всій Гадяччині, на Зіньківщині і Миргородщині, де природними барвниками фарбували бавовняну нитку у вищезгадані кольори. Навколо ламаних гілок вишивали листя, гілочки, які мали свої місцеві назви: "гарбузове листя" (Соснівка, Лютенька Гадяцького району), "соснові гілки" (Лютенські Будища), "курячий брід" (Соснівка), "виноград" (Лютенька), "хмелик" (Зіньківщина). У селах Лютеньці, Веприку на будень "гілки" вишивали на уставці і на рукаві в один рядочок, а на святкових сорочках орнамент зашивали більш як на половину рукава. Коли з'явилося в продажі фабричне полотно "парусина", рукав шили ширший, але оздоблення залишалося "гілками".

В Полтавській області мотив «дубове листя» акцентує харак­терний хвилястий обрис даної реалії, інколи поруч листків присутні жолуді, а в різновидах під назвами «дуб», «дубок» — гілки з листям.

Орнамент, який називали "дубці', "вазонки" на Гадячині у с. Соснівці, а в с. Лютеньці їх вишивали на уставці і рукаві (по три) невідбіленою бавовняною ниткою. Нанизували на рівний стовбур симетрично розміщені ромбики, гілочки, листя. В науковій літературі такий орнамент називають "дерево", "вазон" — узагальнений образ природи, щастя роду.

В українській на­родній орнаментиці «зірки» здебільшого восьми­кутні, рідше шестикутні і, як виняток,— з чотирма, п'ятьма або іншою кількістю рамен. Обрамовуючі мотиви «зу­би» утворюють ряди трикутників або, рід­ше, багатогранників, клинів, півкіл, рисок.

На Миргородщині в селах Ярмаки, Осовому, Єрки, прикрашали рукав орнаментом "млини", "млинки", а в селі Мальцях у цьому ж районі — ракове вирізування. В селі Плішивці, Лисівці Гадяцького району такий орнамент називали "вітрячки".[83, 24]

Мотив, який виконували технікою вирізування, прикрашали рукави й подоли сорочок у селах Полтавського, Великобагачанського, Зіньківського, Глобинського, Гадяцького районів (с. Романівка, Остапє, Запсілля, Бірки, Веприк) називали "ключі", "орлики", "орли".

Улюблений орнамент "ламане дерево" або "деревця" оздоблювали рукави на Миргородщині, Гадяччині, Великобагачанщині (с. Хомутець, Мальці, Соснівка, Лютенька, Остапє), їх розміщали рівними поздовжніми смугами, вишиваючи різнокольоровими нитками, фарбованими природними барвниками. [25]

У вигляді "куксій" на Миргородщині, Великобагачанщині "обцяцьковували" чорно-червоною вишивкою рукав і поєднували в упереміж зі старими орнаментальними мотивами у вигляді вертикальних смуг, виконаних технікою виколювання, вирізування, мережки, настилування.

Специфікою найпоширенішого мотиву «квітки» є невираженість ботанічних ознак, на відміну від мотивів «гвоздики», «дзвоники», «мак», «розки». «ромашки», «туліпани». «фіялочки» тощо. «Квітки» це най­частіше шести — восьмипелюсткові розетки, інколи схожі на «зірки». На Полтавщині вони менш деталізовані й крупніші за масштабом, ніж на По­діллі. Квітки перетворюються в композицію з трикутни­ків, ромбів, квадратів, складних багато­гранників. «Квітки» у вигляді розетки чи зірки на вісім і більше пелюсток, як пра­вило, називаються «рожі», заквітчані га­лузки з кучерями — «косиці». Квіткові мотиви називаються і за композиційними ознаками: букет, вінок, «відірвані квітки, що не тримаються у купі», головата квіт­ка тощо. Орнамент у вигляді "кленової квітки", як його називали у Соснівці і Веприку Гадяцького району, це ніщо інше, як восьмираменна зірка, розетка, квітка, яку виконували, як на рукавах, так і "в полик" різними техніками — настилуванням, виколюванням, і була улюблена по всій Полтавщині. А в Романівці та Бірках, що на Зіньківщині, і в багатьох селах Великобагачанщини такою квіткою заповнювали ромби всередині або нею з'єднували ромби, вишиті різними техніками. На Зіньківщині восьмипелюсткові квіти вишивали бавовняною синьою, коричневою нитками, а на Великобагачанщині — відбіленою "біллю".[10]

Симетрично згруповані гран­часті — «лапки», рідше — лінійні, округлі елементи. Специфікою «курячих лапок» є тривалість зображення. Стилізована наближеність до натури помітна у «ведмежих», «гусячих» «кошачих», «качачих лапках». Подібні мо­тиви зустрічаються також під назвами – зубці, квітки, туліпани тощо.

«Листки», акцентують видовженість форми: мигдалеподібної, гранчастої, ізо­морфної. Водночас їх іконографічною спе­цифікою є невираженість ботанічних оз­нак, на відміну від «вишневого», «дубо­вого», та «листа папороті». По­двоєні й потроєні «листки» здебільшого йменують «дволисток», «дубелтовий лис­ток», «заячі вуха», «конюшина», «трилисток», а за чотирилистковим візерунком усталилась назва «барвінок». Мотиви, подібні «листкам», можуть траплятися і під назвами: гілка, квітки, кучері, лапки, огірочки, пшеничка, скрипка, слізки тощо.[86, 75]

Мотиви з ромбічними, квадратними елементами — «медівники». Разом з квітками, листками, хрестами ромбічні й квадратні елементи і ромбо – сіткові композиції є основою ук­раїнської народної орнаментики, зустріча­ються під десятками назв, більшість яких утворено за подібністю до рукотворних предметів.

Графічні схеми «сосонок» можна звести до антитетичного паростка, зигзага і про­міжної форми — зигзага з паростками. Подвійності графічної ідеї мотиву «сосо­нок» відповідає подвійність етимології: від однойменних дерева і виткової рослини. У межах одного регіону похідні від «сосонок» назви паросткових і зигзагових елементів часто розрізняються наявністю або відсут­ністю сполучників, чергуванням кореневих голосних, суфіксів, закінчень тощо. На­приклад, «сосенка» і «сосна», «сосонки дрібненькі», «сосонки більші», «сосонці» і «в сосонки» на Полтавщині. В такий спо­сіб уникають небажаної для термінології рівнозначності слова. Проте зовсім не роз­різняються назвами в одному регіоні мо­тиви, де паросткові елементи поєднуються з зигзаговими («сосонка» на Полтавщині). Візерунки «сосонок» яс­краво демонструють значення номінації для з'ясування образної суті орнаменту. Подібні мотиви зустрічаються також під назвами: березівник, берізка, берьозки, гілка, косиці, кривулька, лапки, листки, ломненина, острівця, смерічки, ялинки. [88, 103]

Народні назви найпошире­ніших мотивів української народної орнаментики — «хрести», що сформувалися в період енеоліту. Дохристиянським їх поширенням пояснюється те, що в українській народній орнаментиці порівняно мало канонізовано емблематичних зображень цього знака, звичайних у церковно-літургійному мис­тецтві. Невичерпність народної фантазії засвідчують сотні варіантів улюблених хрестових візерунків та їхні образні назви: квітчасті, клиноваті, крижеві, кряжеві, круті, листвені, ламані, прості, цілі, щупа­кові, хрестобокі, хрещатики тощо. Специфічним для цього мотиву є дзеркальна симетрія чотирьох площин і, відповідно, вісна симетрія 4-го порядку. Подібні мо­тиви зустрічаються і під назвами: вітряк, квітка, клинці, листки, хвігура тощо. Ромби на рукаві заповнювали "квітчастими", "рясними хрестами", квадратами, ромбиками, вишивали, поєднуючи різні техніки шиття, щоб рукав не був грубим. Настилування поєднували з прозорим вирізуванням, виколюванням, мережками. [49]

Таким чином, улюбленим і поширеним орнаментом на Полтавщині була ламана "гілка", "ламане гілля", "гілка", "гілки" (коли їх було кілька), "млинки", "млини", "ключі", "орли", "орлики", "ламане дерево", "деревця", "дубці", "вазонки", "гарбузове, дубове листя", "виноград", "кленовий лист", "кленова квітка", "зозулині очі", "гречечка", "гвоздики", скісні, рясні, спарені, уквітчані хрести, квітчасті ромби, восьмикутна квітка чи зірка.

Полтавщина в кінці XIX ст. дає найбільше зразків рослинного орнаменту, різноманітних форм стилізації і гармонії барв. Горизонтальними чи вертикальними рядами стеляться вони поряд, скомпоновані вмілою жіночою рукою у вигляді ламаної лінії чи пишного букета, розкиданим "гіллям", "деревцями", квітками, які ритмічно переплітаються, виконані різними техніками.

Особливою красою вражають сорочки з Великобагачанського району, де на рукаві 4 — 6 рядів вертикальних поздовжніх смуг, виконаних технікою вирізування, мережки і геометричний орнамент чергується з рослинним, а уставку, майже всю орнаментовано поперечним орнаментом. На такому маленькому рукаві стільки зашифровано знань генетичної пам'яті і така досконалість витвору простої сільської полтавки. Адже на цих землях упродовж століть точилися війни, косили людей хвороби, вмирали від голоду цілими родинами, а жінка ніколи не переставала робити щоденну роботу, та ще й так вишивати.[84, 25]

Від назви орнаменту творили назву вирізування: ключове хмількове, голубцеве, колоскове, квіткове, дубове, звожене, хмеликове, волочкове, десятірне, орлове. А інколи називали конкретно: "копитки", "ключі", "волові очі", "ключина", "виноград", "вітрячки", "квітка", "копиток", "хрести", "ламана гілка", "змієвик".

Орнамент, яким оздоблювали сорочки та інший одяг, хоч і зберіг давні культурні осмислені вишиті узори, але він з часом збагачувався новими мотивами, зображеннями, що відтворювали зміни в естетичному сприйманні в XX ст. Нові узори полтавки делікатно вводили у вишивку (мотиви чорно-червоних троянд), які масово поширювались і ставали традиційними. Відбувався не механічний процес привнесення нового мотиву в вишивку, а переробка і засвоєння його відносно смаку.