Модель Кейнса

Класична економічна теорія не вивчала спеціально фаз безробіття. Вона розглядала їх як тимчасові випадковості й довгостроковими проблемами рівноваги і росту цікавилася більше, ніж короткостро­ковими змінами. Проте протягом 1930—1940 рр. у переважній біль­шості розвинених країн спостерігалося тривале масове безробіття. Щоб передбачити розвиток економіки та вжити певних заходів впливу на економічний розвиток, потрібно було знати, як в даний момент фіксувати рівень випуску продукції та зайнятості й чому остання не буває ні дуже високою, ні дуже низькою.

Розв'язання цієї проблеми було головною турботою Кейнса. Він намагався пояснити рівень виробництва в період неповного заван­таження робочої сили та обладнання. Згодом численні дослідники вивчали це питання, намагаючись висвітлити нечіткі місця теорії Кейнса або запропонувати власні варіанти розв'язання проблеми. Ці намагання привели до висновків, що капіталовкладення відіграють основну роль в кон'юнктурній еволюції з двох причин:

1) рішення про інвестиції значною мірою є автономними, вони впливають на зростання обсягів виробництва у двох секторах — предметів споживання та засобів виробництва;

2) зростання обсягів виробництва збільшує доходи, а останні, у свою чергу, впливають на збільшення обсягу виробництва предметів споживання.

Покажемо, як наведені щойно міркування можна спрощено пода­ти у вигляді моделі.

Нехай P — загальний обсяг продукції; С — виробництво предме­тів споживання; I — виробництво засобів виробництва (що дорів­нює капіталовкладенням); R — доходи, які розподіляються. Тоді модель запишеться так:

Р = С + І;

С = F(R, и),

де и — стохастична складова.

R = Р. (3.4)

У цій моделі I задається автономно, а F є функція, що визначає відповідність між споживанням і розподіленими доходами.

Наведена модель дуже спрощена і повністю не відтворює ні ідей Кейнса, ні справжньої складності фактів. Проте вона порівняно добре пояснює досягнутий рівень виробництва. Адже з трьох записаних рівнянь можна дістати таке рівняння:

P-F(R, u)=I(3.5)

Розв'язавши його відносно Р, знайдемо рівень виробництва, який пов'язаний з рівнем капіталовкладень. Так, наприклад, якщо F(R) є лінійна функція

(3.6)

то рівняння (2.5) набирає вигляду

звідки

(3.7)

Рівняння (3.7) визначає залежність обсягу виробництва Р від обсягу капіталовкладень I, які задаються автономно. Коефіцієнти і в цьому рівнянні залежать від функції споживання (3.6), тобто від рівня зв'язку між R і С. Зокрема, ця функція вимірює збільшення споживання , яке пов'язане зі збільшенням доходу на одиницю і називається «граничною схильністю до споживання». Значення , як правило, менше за одиницю. Зокрема, у моделі Кейнса = 0,6. Залежність (3.7) показує при цьому, що збільшення капіталовкла­день на одиницю зумовлює зростання обсягу виробництва на

1 /(1 - ) — коефіцієнт, який завжди перевищує одиницю (при =0,6 маємо l/(l- ) = 2,5). Цей коефіцієнт вимірює ефект взає­мозв'язку між автономним зростанням капіталовкладень та обсягом виробництва і називається мультиплікатором.

Модель (3.4) формалізує теорію Кейнса в її найпростішому ви­гляді. Але цінність згаданої моделі виходить за ці межі, бо вона дає змогу вивчати різні конкретні питання економічної кон'юнктури в країні, для якої було б знайдено адекватну форму функції F (R, u). Для забезпечення надійності результатів необхідно, щоб модель з потрібним ступенем точності відповідала дійсності, але досягти цьо­го за такої вельми віддаленої схематизації не можна. Кон'юнктурні моделі, застосовувані для короткострокового прогнозування, вико­ристовують набагато більше змінних і рівнянь, але їх логічна приро­да досить близька до природи моделі (3.4).