Економічна сутність страхового портфелю

Тема 4: Управління страховим портфелем

План:

1. Економічна сутність страхового портфелю

2. Характеристика видів страхового портфелю

3. Управління страховим портфелем

Економічна сутність страхового портфелю

Будь-яка страхова компанія намагається певним чином впливати на величину та структуру страхового портфеля з метою отримання бажаних якісних показників своєї діяльності, втілених в кінцевому результаті – прибутку. Для вітчизняних страховиків такі зусилля є поодинокими в залежності від ситуації, що складається на страховому ринку. Що ж стосується їхніх зарубіжних колег, то для них ці зусилля вже давно набули постійного та цілеспрямованого характеру, перетворившись у систематичну діяльність. З'являється необхідність управління страховим портфелем.

Слід зазначити, що вже в сутності страхового портфеля існує певна суперечність, яка потребує вирішення. На страховий портфель проектується ефект заміни стаціонарної сукупності на нестаціонарну. Сукупність є стаціонарною при рівновазі між укладанням нових договорів та закінченням діючих. Якщо рівновага порушена, сукупність є нестаціонарною. Абсолютна більшість страхових компаній працюють саме за нестаціонарною сукупністю, тобто фактичний страховий портфель завжди відрізняється від розрахункового. Для страхової практики це означає, що страховий тариф, розрахований для стаціонарного портфеля, застосовується для портфеля нестаціонарного з іншими характеристиками, що впливає на фінансову платоспроможність страхової компанії і невиконання нею страхових зобов'язань. Тому цілком логічно виникає об'єктивна необхідність управління страховим портфелем[1, с. 113].

На думку В.В. Вітлінського та П.І. Верченка управління портфелем – це планування, аналіз і регулювання структури портфеля, діяльність щодо його формування та підтримки з метою досягнення поставлених цілей при збереженні необхідного рівня його ризику та мінімізації затрат, пов'язаних з ним.

Н.М. Яшина під управлінням страховим портфелем розуміє поточне коригування структури портфеля на основі багатьох факторів, які впливають на структуру всього пакета страхового портфеля, а також зміни в складових частинах портфеля. Сукупність методів та технологій, що застосовуються до портфеля, представляють спосіб управління, який може бути як активним, так і пасивним.

Не можна ототожнювати процес управління портфелем лише з поточним коригуванням його структури. Це значно звужує сутність даного поняття та ставить під сумнів надання такої значної уваги висвітленню цього питання. Під управлінням страховим портфелем необхідно розуміти процес планування, аналізу та регулювання величини та структури страхового портфеля за допомогою математичних методів і технічних прийомів, певного набору фінансових та страхових (перестрахових) інструментів з метою забезпечення фінансової стійкості самого портфеля, досягнення максимального рівня доходу страхової організації, збереження величини її власного капіталу та фінансового забезпечення страхових зобов'язань.

Управління страховим портфелем здійснюється для досягнення конкретної мети акціонерів страхової організації – досягнення оптимального співвідношення між величиною ризику та доходністю. Оптимальне співвідношення може бути досягнуте при максимізації доходу страхової організації при заданій величині ризику або при мінімізації ризику при заданій величині доходу.

Можна виділити наступні цілі управління страховим портфелем:

- одержання максимального прибутку (управління страховим портфелем покликане призвести до реалізації цієї цілі, а саме отримання певної фіксованої величини прибутку, страховик буде займатися високоризиковими, але і високоприбутковими видами страхування – космічне, авіаційне, морське страхування тощо);

- збереження капіталу (передбачає формування такого страхового портфеля, який би, насамперед, був якомога безпечним. Страховик нехтуючи дохідністю, зменшує величину ризику. Це стосується в основному класичних видів майнового та особистого страхування);

- забезпечення приросту капіталу (передбачає певний компроміс між першими двома цілями. Страховик прагне до вирішення однієї з головних фінансових суперечностей – максимізації доходу та мінімізації величини ризику. Це стосується в основному класичних видів особистого, майнового та страхування відповідальності) [1].

На думку А.О. Дрібноход серед цілей, які ставить перед собою страховик, можна виділити основні[2]:

- одержання максимального прибутку;

- збільшення частки присутності на страховому ринку;

- збереження досягнутих позицій на страховому ринку та збереження капіталу.

Реалізація тієї чи іншої цілі може призводити до формування різних як за величиною, так і структурою страхових портфелів. Це є цілком логічним, оскільки відповідно до обраної цілі страховик визначається з переліком видів страхування та обсягами, в яких він буде їх реалізовувати.

Найтиповіше управління страховим портфелем – це забезпечення прибутковості портфеля, тобто перевищення доходів від страхової діяльності над відповідними витратами, за умови забезпечення певної величини ризику портфеля[1].