Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Періодизація еволюції змісту конституцій




У спеціальній літературі подаються різні підходи вчених-конституціоналістів щодо періодизації еволюції змісту конституцій. Відмінності полягають як у підходах щодо виділення кількості окремих (самостійних) періодів у розвитку змісту конституцій, так і в питаннях визначення часових рамок цих періодів. Самих періодів, які чітко виділяються в процесі розвитку змісту конституцій, як правило, налічують – від двох до чотирьох. Ці періоди (етапи) отримали назву так званих «хвиль конституцій». Значна частина авторів при визначенні самостійних етапів у розвитку змісту конституцій дотримується триступеневої системи: перший період – кінець ХVІІІ – початок хх ст.; другий період – 1918– 1939 рр.; третій період – від 1945 року (за висловлюванням В. М. Шаповала, періоди – «старих», «нових» і «новітніх» конституцій). Для кожного із цих трьох періодів (відповідно – трьох груп конституцій) характерними є свої особливості у змісті та структурі текстів основних законів, сутності їхніх положень, методиці викладення і т. д.

Першим етапом у розвитку конституцій, і відповідно першим періодом в еволюції їх змісту, є період від часу виникнення перших конституцій – до закінчення Першої світової війни (1918 р.). Це конституції Англії кінця ХVІІ ст., США 1787 р., Франції 1791 р., Польщі 1791 р., а також перші конституції Австралії, Австрії, Аргентини, Бельгії, Болгарії, Бразилії, Венесуели, Греції, Голландії, Данії, Ірану, Канади, Китаю, Люксембургу, Ліберії, Мексики, Нідерландів, Норвегії, Італії, Іспанії, Португалії, Румунії, Уругваю, Швейцарії, Швеції, Японії тощо. Деякі Конституції «першої хвилі» (правда, із відповідними змінами і доповненнями) є чинними і сьогодні. Серед них: Конституція США (1787 р.), Норвегії (1814 р.), Нідерландів (1815 р.), Бельгії (1831 р.), Австралії (1900 р.). Для конституцій «першої хвилі» характерним був факт фіксації (закріплення) на конституційному рівні встановлення демократичного державного режиму (республік, конституційних монархій, компромісу між різними соціальними верствами тощо), закріплення основних прав та свобод особи і громадянина (насамперед, групи особистих і політичних прав та свобод), закладення основ державного ладу консти­туційної держави з наявністю в ньому інститутів парламентаризму, виборного глави держави, місцевого самоврядування, Основного Закону.

Друга хвиля конституцій («нові конституції») – це конституції, прийняті у міжвоєнний період (між Першою і Другою світовими війнами –1918–1939 рр.). На початок цього періоду припадає значна активізація процесу розроблення і прийняття нових конституцій. Останнє пояснюється фактами як зникнення з політичної карти світу двох імперій – Російської та Австро-Угорської, так і демократизацією політичних режимів в інших регіонах світу. Зокрема, на політичній карті Європи після Першої світової війни на місці старих імперій (Російської та Австро-Угорської) знаходимо групу нових країн, які приймають свої Конституції, – Україна (УНР) (1918 р.), Фінляндія (1919 р.), Австрія (1920 р.), Естонія (1920 р.), Угорщина (1920 р.), Польща (1921 р.), Югославія (1921 р.), Литва (1922 р.), Латвія (1922 р.). Крім того, в цей період приймають конституції – Мексики (1917 р.) Веймарську Конституцію (Німеччини) (1919 р.), Ісландії (1920 р.), Єгипту (1923 р.), Румунії (1923 р.) Греції (1927 р.), Албанії (1928 р.), Іспанії (1931 р.) Бразилії (1937 р.), Ірландії (1937 р.) та ін. Небагато з цих конституцій залишились чинними, а саме ­Мексики (1917 р.), Фінляндії (1919 р.), Австрії (1920 р.), Латвії (1922 р.), Ірландії (1937 р.).

Конституції «другої хвилі» загалом мали низку характерних особливостей. Мова йде про включення до предмета конституційного регулювання нового комплексу суспільних відносин (насамперед економічних і соціальних); своєрідним розширенням конституційно – визначених меж впливу (втручання) держави в житті суспільства та індивіда; надання конституційного статусу новим політичним інститутам (насамперед політичним партіям і профспілкам); поява нової категорії прав і свобод людини (групи соціально-економічних прав і свобод); перші спроби конституційного визначення принципів зовнішньої політики держави. У другій половині даного періоду розвитку конституцій, в ряді європейських країн все чіткіше стали виявлятись тенденції до посилення виконавчої влади за рахунок владних повноважень парламенту; заговорили про кризу парламентаризму в цих державах. Ситуація значно погіршилась на початку та в середині 1930-х років. На той час, через встановлення реакційних політичних режимів, фактично, від засад конституціоналізму відійшли: Німеччина, Італія, Іспанія, Португалія, Японія, а в другій половині 1930-х років – Польща та Угорщина.

Після закінчення Другої світової війни настав третій етап розвитку конституцій(третій період еволюції їх змісту) – так званий «період новітніх конституцій», який триває до сьогодні. Загалом, за підрахунками окремих учених, більше 130 країн світу у той час прийняли вперше або «оновили» свої конституції. Для «новітніх конституцій» (конституцій третьої хвилі), як правило, характерними є такі особливості: відображено більшу роль держави у сфері економіки; значно ширше, ніж у попередньому періоді, фіксується соціальна сутність сучасної конституційної держави (призначення держави в соціальній сфері, соціальні орієнтири держави, державна соціальна політика і т. д.); подальший розвиток інституту конституційних прав та свобод людини, зокрема поява групи так званих прав та свобод «третього покоління» (колективних прав та свобод – права на мир, на гідне людини проживання, безпечне довкілля, на користування світовою культур­ною спадщиною і т. д.); наявність положень про зовнішньополітичну діяльність держави (принципи миролюбної політики, співвідношення національного і міжнародного права, процеси інтеграції – для членів Європейського Союзу); подальша демократизація виборчої системи; зміна понятійного апарату конституцій, поява нових термінів і т. д.

Згодом конституціоналізм став важливим чинником розвитку демократичних держав протягом усього ХХ століття. Як явище світової політичної та правової культури він остаточно сформувався при переході від традиційного до індустріального суспільства. Таким чином, можна констатувати, що категорія «конституціоналізм», незважаючи на її консервативну природу, в умовах глобалізації та інтернаціоналізації набуває певні ознаки незамкнутої національної системи конституційного феномена. Конституціоналізм стає справжнім світовим надбанням та має велике значення у реалізації процесів міждержавної інтеграції.

 


Поделиться:

Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 171; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.006 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты