Тема 1. Сутність інновацій та їх класифікація.

1.1. Характеристика понять “новація”, “нововведення”, “інновація”

1.2. Інноваційна діяльність

1.3. Інноваційне підприємництво

1.4. Класифікація інновацій

Після вивчення теми студенти мають

знати: визначення основних понять “новація”, “нововведення”, “інновація”; сутність інноваційної діяльності й інноваційного підприємництва та їх види; сутність інноваційної інфраструктури та її властивості; основні принципи класифікації інновацій;

уміти: характеризувати основні поняття; визначати види інноваційної діяльності, які реалізуються в конкретній організації; класифікувати інновації згідно з критеріями, запропонованими у класифікаторі; давати рекомендації відповідно до класифікаційних ознак щодо джерел фінансування інновацій та управлінських засобів для їх реалізації.

1.1. Характеристика понять “новація”, “нововведення”, “інновація”

Прискорений економічний розвиток багатьох країн за останні два століття, згідно зі статистичними даними і результатами досліджень, є наслідком впливу науково-технічного прогресу як найважливішого чинника підвищення продуктивності праці й ефективності суспільно-виробничих відносин. У зарубіжній і вітчизняній літературі НТП пов’язують з поняттям інноваційного процесу, інновацій. За експертними оцінками, в економічно розвинених країнах приріст валового внутрішнього продукту за рахунок інновацій, втілених у нових технологіях, обладнанні та методах організації виробництва, становить від 70 до 85%.

Уперше визначення “інновація” з’явилося ХІХ ст. у наукових працях культорологів і означало введення деяких елементів однієї системи в іншу. Закономірності технологічних нововведень почали вивчати на початку ХХ ст. За цей час значних змін зазнали як визначення цього поняття, так і сама теорія управління інноваціями.

Термін “інновація”, з точки зору лінгвістично-етимологічного аналізу, побудовано за продуктивною словотвірною моделлю як віддієслівний іменник, тому його слід розуміти як інноваціювання, або впровадження новацій [2].

Новація– це оформлений результат фундаментальних, прикладних, експериментальних досліджень, дослідно-конструкторських розробок у будь-якій сфері діяльності, спрямований на підвищення її ефективності. Новація є продуктом інтелектуальної діяльності людей.

Новації оформлюють у вигляді відкриття, винаходу, патенту, товарного знака, раціоналізаторської пропозиції, документації на новий чи удосконалений продукт або технологію, управлінський або виробничий процес, ноу-хау, наукових підходів та принципів, таких документів як стандарти, рекомендації, методики, інструкції, результати маркетингових досліджень тощо.

Отже, новація є потенційною інновацією, певним новим рішенням до початку комерціалізації.

Комерціалізація – це практичне використання новації, що супроводжується виходом на ринок. Новація, відкриття і винаходи стають нововведеннями з моменту впровадження у виробництво, побут, інші сфери діяльності, тобто з початком використання, після їх комерціалізації.

Існують відмінності понять новація, винахід та інновація.

Відкриття – встановлення невідомих раніше об’єктивних закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, що вносять радикальні зміни в наявні знання.

Винахід – це нове технічне рішення конкретного завдання, що дає позитивний ефект, поліпшує якість продукції чи змінює умови праці.

Винахід (відкриття) не має ніякого економічного значення доти, доки він не впроваджується у виробництво для задоволення певної потреби. Саме тоді новація перетворюється в інновацію, яка спрямована на отримання економічної вигоди. Певний час підприємець завдяки впровадженню інновації може отримувати прибутки, що значно перевищують галузеву норму. Винахід може бути комерціалізованим або ні. Часовий термін перетворення винаходу в інновацію становить роки, а інколи й десятиріччя (табл. 1.1).

Таблиця 1.1.

Часовий інтервал між реєстрацією винаходу та перетворенням його на інновацію

Процес упровадження новацій на ринок (комерціалізація) є довшим і потребує значно більше коштів, ніж процес їх створення. Наведені дані (табл. 1.1) свідчать про наявність тенденції скорочення інноваційного лага, тобто періоду між появою новації та її впровадженням, що зумовлено розвитком інноваційного підприємництва і бажанням отримувати високі прибутки.

Виходячи із зазначеного категорію інновація можна визначити як процес реалізації новацій у вигляді нових продуктів, технологій та послуг, організаційно-технічних і соціально-економічних рішень виробничого, адміністративного, правового, комунікативного та іншого характеру, які сприяють задоволенню певних потреб і приносять економічний ефект.

Уперше дефініцію інновації наведено Й.Шумпетером в його книзі “Теорія економічного розвитку” (1912), де цей термін визначено як “нова комбінація”, що означає іншу якість засобів виробництва, яка досягається не шляхом дрібних поліпшень старого устаткування чи наявної організаційної схеми, а дискретно, поруч із ними, через введення нових засобів виробництва чи систем його організації. Проте у світовій економічній літературі немає однозначного визначення поняття “інновація”, що пояснюється багатогранністю цього явища. У табл. 1.2 наведено зміст визначень цього поняття, сформульоване різними дослідниками.

Таблиця 1.2.

Варіанти визначень категорії “інновація”

Аналіз наведених визначень та багатьох інших дає підстави стверджувати, що залежно від об’єкта і предмета дослідження інновації розглядають:

§ як процес (Б.Твісс, Б.Санто, О.Лапко Д.Черваньов, Л.Нейкова та ін.);

§ як результат (П.Друкер, Р.Фатхутдінов, С.Ільєнкова та ін.);

§ як зміни (Й.Шумпетер, Ю.Яковець, Р.Нельсон, С.Уінтер та ін.).

Указані підходи взаємозумовлені і не мають значних суперечностей. Удосконалення процесу економічної діяльності спрямовано на отримання економічної вигоди (як прямої, так і опосередкованої), а вдосконалення результатів діяльності – на поліпшення споживчих властивостей продукції, яку виробляє організація.

Згідно з міжнародними стандартами інновація – це кінцевий результат інноваційної діяльності, втілений у вигляді нового чи вдосконаленого продукту, який упроваджений на ринку, нового чи вдосконаленого технологічного процесу, що використовується у практичній діяльності або в новому підході до соціальних послуг (Положення Фраскаті ОЕСР) [23].

Проте важко визначити, коли в процесі інноваційної діяльності з’явиться власне кінцевий результат. Адже після впровадження на ринок і позитивної оцінки споживачем продукції розпочинається процес дифузії, внаслідок якого зростає як кількість споживачів, так і кількість виробників інновації. Нові виробники за умов конкурентного середовища вдосконалюють споживчі й інші властивості товару, що веде до утворення “пакету інновацій”, і так безперервно.

Тому доцільніше розглядати інновацію як комплекснийпроцес, спрямований на створення, розроблення та доведення наукової чи будь-якої іншої ідеї до стадії комерційного використання та поширення в економіці.

Характерними рисами процесу створення інновацій відповідно до викладеного вище є:

¨ високий рівень невизначеності результату;

¨ часовий розрив між фінансуванням на створення інновації і початком отримання позитивного ефекту після її реалізації;

¨ невизначений характер попиту на створювану інновацію.

Аналіз різних визначень свідчить, що специфічний зміст інновацій полягає в здійсненні змін. Й.Шумпетер виокремив п’ять типів змін (видів інновацій):

1). Виготовлення нового продукту або застосування відомого в новій якості;

2). Упровадження нового методу виробництва або нових технологічних процесів;

3). Освоєння нових ринків збуту;

4). Використання нових видів сировини;

5). Реорганізація управління.

Створений новий продукт або технологія є матеріальним результатом людської праці. Згідно із системним підходом, він розглядається як своєрідна “похідна діяльності підприємства”. Це означає, що рівень складності виробничої системи завжди є вищим за рівень складності продукту, який вона створює, а отже, інноваційність такого продукту зумовлена результатом інноваційних змін, які раніше відбулися в системі. Таким чином “неінноваційна система” не може продукувати “інноваційний продукт”, тож можна стверджувати, що продукування підприємством інновацій передовсім визначається інноваційними змінами в діяльності самого суб’єкта господарювання.

У загальноекономічному теоретичному аспекті інновація – це об’єктивна економічна категорія, яка характеризує якісну зміну продуктивних сил та виробничих відносин на основі впровадження прогресивних досягнень науки, техніки, технології, що забезпечують економію витрат, підвищення продуктивності праці, вдосконалення організаційно-правового механізму економічної діяльності, кращу якість та конкурентоспроможність товарів, робіт та послуг.

Виходячи із зазначеного, техніко-технологічні інновації мають володіти такими властивостями як науково-технічна новизна, виробниче застосування та можливість комерційної реалізації.

Інновації як засіб економічного розвитку розглядають провідні вчені-економісти. Засновник класичної теорії нововведень Й.Шумпетер вважає, що “форма і зміст розвитку задаються “здійсненням нових комбінацій” (інноваціями) [3]. Звичайне зростання економіки як поліпшення добробуту населення не розглядається Й.Шумпетером як процес розвитку через відсутність якісно нових явищ. Розвиток – це особливе економічне явище, яке передбачає зміщення стану рівноваги, впроваджується і визначається динамікою базових інновацій у промисловості і має спонтанний об’єктивний характер. За Й.Шумпетером, інновація є “кращим способом” виробляти, “не кращий із можливих, а найвигідніший зі звичних, випробуваних на практиці…”.

Б.Санто (один із представників неокласичної теорії нововведень) визначає інноваційний розвиток як збільшення економічного та науково-технічного потенціалу підприємства на основі інновацій, де «підприємницька ініціатива у сфері техніко-технологічних досліджень і розробок піднімає підприємця на вищий рівень розвитку, збільшуючи таким чином чутливість до інновацій, розширюючи можливості адаптації новітніх науково-дослідних результатів» [7].

П.Друкер (один з авторів теорії інноваційного підприємництва) вважає, що інноваційний розвиток досягається завдяки продукуванню інновацій у межах організації лише в процесі функціонування фірми. «Самі по собі спеціалізовані знання не можуть дати конкретних результатів… Для цього необхідно, щоб спеціаліст був співробітником відповідної організації… В суспільстві знань конкретних результатів досягає не працівник. Конкретних результатів досягає організація» [9].

М.Портер (автор теорії конкуренції) тривалий час працював консультантом із розвитку провідних корпорацій світу та консультантом уряду США з економіки та досліджував вплив інновацій на економічну ефективність і конкурентну позицію корпорацій на ринку. М.Портер зазначає: «інновація створює конкурентні переваги». Інноваційний розвиток розглядається ним як процес утримання конкурентних переваг шляхом постійного вдосконалення, впровадження новітніх технологій чи форм ведення бізнесу.