державним боргом

Державний борг — це сума заборгованості держави за ви­пущеними і непогашеними внутрішніми державними запози­ченнями, а також сума фінансових зобов'язань до іноземних кредиторів на певну дату, включаючи видані гарантії за кре­дитами, що надають місцевим органам влади, державним підприємствам, іноземним постачальникам.

Державний борг країни поділяють на внутрішній і зов­нішній борг. Внутрішній державний борг — це заборгованість держави всім утримувачам облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) та інших державних цінних паперів, тобто громадянам та підприємствам своєї країни, які є кредиторами держави.

Зовнішній державний борг — це заборгованість дер­жави іноземним кредиторам, тобто громадянам та організаці­ям інших країн.

Розрізняють також капітальний і поточний державний борг. Капітальний борг — це загальна сума заборгованості мину­лих років і процентів, що мають бути сплачені за позиками. Поточний борг — це видатки держави, пов'язані з погашен­ням у поточному році боргових зобов'язань і належних до сплати в цей період процентів за всіма випущеними на даний момент позиками.

Загальна сума внутрішнього державного боргу поділяється на дві частини.

1. Монетизований борг, який складається із боргів держа­ви комерційним банкам як основним утримувачам державних цінних паперів. Він фіксується у балансах банків, і тому аналіз його динаміки перебуває під пильним контролем. Сума монетизованого боргу складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), включаючи видані гарантії за кредитами.

2. Немонетизований борг, який складається:

а) з невико­наних державою фінансових зобов'язань перед населенням за соціальними виплатами, передбаченими чинним законодав­ством (заборгованість з виплати пенсій, стипендій, допомог, заробітної плати та ін.);

б) заборгованості з господарських відносин із реальним сектором економіки (заборгованість за державними замовленнями, з надання послуг державними установами та ін.). Його динаміку спостерігати значно склад­ніше, особливо відносини держави з реальним сектором еко­номіки.

В Україні величина державного боргу регулюється законо­давчо з 1992 р. Законом "Про державний внутрішній борг України". Умови і порядок випуску державних цінних паперів і регулювання їх обігу визначаються Законом України "Про цінні папери і фондову біржу".

Граничний обсяг внутрішнього і зовнішнього державного боргу визначається за ст. 18 Бюджетного кодексу України: величина основної суми боргу не повинна перевищувати 60 % фактичного річного ВВП України. У разі перевищення гра­ничної величини боргу Кабінет Міністрів зобов'язаний вжити термінових заходів для зменшення суми державного боргу до встановленої величини і нижче.

Управління державним боргом полягає в забезпеченні платоспроможності держави, тобто можливості погашення боргів. Це стосується як поточного, так і капітального боргу. Щодо поточного боргу, то необхідно забезпечити реальні дже­рела його погашення. Для капітального боргу важливо вста­новити такі строки його погашення, коли будуть наявні від­повідні для цього джерела.

Проблеми державного боргу не у його величині — в абсо­лютних сумах та відносно ВВП і обсягу бюджету, а в забез­печенні платоспроможності держави, яка визначається трьо­ма головними чинниками:

— наявністю ресурсів, тобто потенційних джерел доходів та всіх видів самофінансування;

— динамікою видатків, які залежать від рівня соціально-економічного розвитку країни;

— бажанням кредиторів купувати боргові зобов'язання.

Державний борг оцінюють за такими показниками:

1. Борг на душу населення показує, яка сума державного боргу припадає на кожного громадянина країни.

2. Співвідношення між державним боргом та індивіду­альними доходами визначається як частка загального несплаченого боргу, яка припадає на кожні 1000 грошових одиниць індивідуального доходу. Цей показник дає змогу визначити обтяжливість боргу для населення країни. В сучасних умовах важливо відстежувати його динаміку — зростає, зменшується чи залишається стабільним це співвідношення. У більшості розвинутих країн світу цей показник протягом останніх ЗО років не змінюється.

3. Відносна величина боргу (державний борг / ВВП) зале­жить від таких факторів:

— темпів зростання ВВП;

— рівня реальної процентної ставки, яка впливає на розмір виплат за боргом;

— обсягів бюджетного дефіциту.

Зменшення відносної заборгованості можливе за умови, якщо темпи зростання реального ВВП будуть вищими за тем­пи зростання реальної процентної ставки.

Обслуговування державного боргу — це комплекс заходів держави з розміщення облігацій та інших цінних паперів, по­гашення позик, виплати процентів за ними, а також уточнення і зміни умов погашення раніше випущених позик і визначення умов і порядку здійснення нових державних запозичень.

Обслуговування державного боргу здійснюється Міністер­ством фінансів України через банківську систему шляхом:

— розміщення облігацій внутрішніх державних позик (ОВДП) та

інших цінних паперів;

— погашення їх;

— виплати доходів за ними.

Для цього у складі Державного бюджету України створюєть­ся фонд обслуговування державного внутрішнього боргу.

Видатки з управління державним боргом складаються із виплати виграшів, річних процентів з погашення запозичень, видатки на виготовлення, переказ і реалізацію цінних паперів держави, а також проведення тиражів виграшів та тиражів погашення тощо. Основну частку видатків становлять випла­ти виграшів та процентів.

Держава має дбати про ефективність державного кредиту. Уявлення про результативність операцій із запозичення коштів можна отримати, проаналізувавши суми щорічних надхо­джень. Але більш повне уявлення про ефективність держав­но-кредитних операцій можна отримати з такого розрахунку:

Е = (Н – В / В) * 100 %,

де Н — надходження за системою державного кредиту;

В — видатки за системою державного кредиту.

Визначаючи ефективність державного кредиту, слід врахо­вувати також позитивний вплив його на стан державного бю­джету і грошового обігу, а також на сприятливі тенденції в економічному розвитку суспільства.

При обслуговуванні зовнішнього державного боргу визна­чається коефіцієнт обслуговування. Він обчислюється як відношення всіх платежів із заборгованості до валютних на­дходжень держави, виражене у процентах. Сприятливим рів­нем прийнято вважати значення цього показника до 25 %.

Граничні розміри державного боргу України, його структу­ру, джерела і строки погашення встановлює Верховна Рада України одночасно з прийняттям закону Про Державний бю­джет України на відповідний рік.

Джерелами погашення внутрішнього боргу є:

— бюджетні кошти;

— кошти, отримані від приватизації державного майна;

— нові запозичення.

Джерелами погашення зовнішнього боргу, крім переліче­них вище, також можуть бути золотовалютні резерви країни.

Є такі методи управління державним боргом: Рефінансуван­ня, конверсія, консолідація, уніфікація, обмін за регресивним співвідношенням, відстрочка погашення, реструктуризація, анулювання.

Рефінансування — це випуск нових позик для того, щоб розплатитися з власниками облігацій старої позик;и. цей спосіб застосовується у разі зростання державної заборгованості і бюджетних труднощів країни. Активно рефінансування за­стосовується при сплаті процентів і погашень за зовнішньою частиною боргу. Але для того, щоб надали нові Запозичення, треба мати гарну репутацію у міжнародних фінансових колах, економічну і політичну стабільність у країні.

Конверсія державного боргу — це зміна дохідності позик. Вона здійснюється у разі зміни ситуації на фінансовому ринку (наприклад, рівня облікової ставки центрального банку) чи погіршення фінансового стану держави, коли остання не в змозі виплачувати передбачуваний дохід.

Консолідація — це зміна строків дії позик. Частіше За все вона проводиться у формі збільшення строків дії облігацій попередніх позик.

Уніфікація — це об'єднання кількох позик в; одну. Вона спрощує управління державним боргом. Уніфікація може про­водитись як окремо, так і в поєднанні з консолідацією.

Відстрочка погашення позики або усіх раніше випущених позик означає перенесення строків виплати заборгованості. При цьому на період перенесення строків погашення боргу виплата доходів також припиняється. Відстрочка погашення застосовується в умовах, коли подальший активній розвиток операцій з випуску нових запозичень стає недоцільним; оскіль­ки не є фінансово ефективним для держави. Це відбувається, коли уряд зробив дуже багато запозичень і умови :їх емісії не вигідні для держави, оскільки більшість надходжень від нових запозичень іде на сплату процентів і погашення раніше випущених позик.

Реструктуризація — це використання у комплексі по­вністю чи частково зазначених вище методів.

Анулювання (скасування) державного боргу означає по­вну відмову держави від зобов'язань за випущеними позика­ми (внутрішніми, зовнішніми або за всім державним боргом).

Анулювання цінних паперів держави можливе з двох при­чин:

— по-перше, в разі фінансової неспроможності держави (дефолту);

— по-друге, в результаті приходу до влади нових політич­них сил, які відмовляються визнавати фінансові зобов'язання своїх попередників.

Однак анулювання не може розглядатись як допустимий варіант. Авторитет держави, як і будь-якого боржника, зале­жить від визнання нею своїх боргів і забезпечення їх повного погашення у встановлені строки.

Важливою сферою управління державним боргом є випуск нових позик. Держава має визначити умови їх емісії: рівень дохідності, термін дії, спосіб виплати доходів, пільги кредито­рам та ін. При цьому держава повинна керуватися не тільки своїми інтересами, а й інтересами кредиторів.

Економічні наслідки державного боргу такі:

1. Перерозподіл національного доходу на користь власників державних облігацій та інших державних цінних паперів.

2. Збільшення податків для обслуговування державного бор­гу, що негативно впливає на ділову та економічну активність.

3. Скорочення споживання населенням країни.