Структура та ефективність роботи трудового колективу

Як було відзначено вище, за характером внутрішніх зв'язків групи поділяються на:

· формальні (створюються підприємством і мають певні цілі);

· неформальні (створюються на основі загальних інтересів індивідів).

Механізм створення формальних і неформальних груп наведений на рис. 2.

Рис. 2. Механізм створення формальних і неформальних груп

Формальна група створюється з волі керівника та передбачена в структурі підприємства для виконання конкретних завдань. Серед формальних груп виділяють:

· команди – супідрядні групи керівника-лідера і його співробітників;

· робочі (цільові) групи – створюються з метою і на час виконання певних задач;

· комітети – спеціальні і постійні групи, яким делеговані окремі повноваження щодо управління, координації діяльності і т. п.

Ознаки команди:

· команда має загальні риси з групою (історія, норми, майбутнє і т. п.), однак у команді більш постійний персонал, більш чіткий розподіл обов'язків, більш ясна і формальна мета;

· члени команди сприймають участь у команді як винагороду;

· команда прагне досягнення загальної мети;

· члени команди діють однаково відносно оточення;

· задовольняються потреби особистості у повазі, успіху, причетності.

Неформальні групи формуються спонтанно для задоволення тих індивідуальних потреб працівників, які по тим чи іншим причинам не задовольняються у межах формальної групи (потреби в причетності; у розумінні причин прийнятих рішень; у захисті; в участі; у спілкуванні; в інформації).

Насамперед і найбільшою мірою на працівника впливають ті люди, думка яких для нього є важливою, котрих він поважає або яким симпати­зує. Сукупність цих людей складає мікрореферентну групу індивідуума. Знання керівника про конкретні неформальні групи надзвичайно важли­ві для розуміння процесів, що відбуваються у колективі, для управління ними, для встановлення і підтримки особистого авторитету керівника, для регулювання поведінки окремих працівників.

Розрізняють такі соціологічні та організаційні причини ство­рення неформальних груп:

· соціальна відмінність (наприклад, між робочими та службовцями);

· чітко обкреслені централізація і формалізованість організаційної структури (анонімність великих колективів посилює прагнення до створення невеликих груп, здатних дати відчуття впевненості і без­пеки);

· недоліки у формальній організації, що обумовлює утворення тим­часових організаційних структур з неформальними лідерами, яким працівники довіряють;

· недолік інформації, через який працівники використовують несанк­ціоновані інформаційні канали (це може викликати слухи і привес­ти до зміни інформації);

· негативні контакти між працівниками і керівництвом, особливо в умовах автори-тарного і дистанційного управління, якщо виникає не­безпека вибору групою неформального керівника, що займає сильну позицію завдяки власним здібностям або особистим якостям.

Особливості неформальних груп:

· їх величина, як правило, не перевищує 7–8 осіб;

· індивіди спілкуються один з одним безпосередньо;

· відносини людей побудовані на єдності інтересів і відносній ста­більності зв'язків у межах групи і поза нею;

· у випадку виникнення стійких відмінностей в оцінці явищ, воро­жості, навіть просто байдужості, а також нових сильних зв'язків із зовнішнім середовищем (наприклад, іншими друзями) група може самоліквідуватися. Відношення членів неформальних груп, що складають колектив, до керівників є нейтральним або доброзичливим, якщо психо-логічний клімат у колективі нормальний; але у конфліктних ситуаціях неформальні групи здатні і до позитивних, і до негатив­них погоджених дій відносно офіційної лінії керівництва.

· неформальні групи неоднорідні, вони мають свою структуру, у якій є лідер (внаслідок певних особистих якостей він має авторитет і здатний надавати більш-менш усвідомлений вплив на поведінку своїх товаришів);

· неформальні групи постійно контролюють поведінку кожного свого члена (сила впливу велика. Психологічні дослідження показа­ли, що добрі стосунки членів неформальної групи працівники часто ціну­ють більше, ніж формальні заохочення офіційного керівника).

Неформальні групи поділяються на:

1) Групи інтересів: формуються для реалізації певного загального інтересу (наприклад, для висування керівництву вимог щодо виплати зарплати або її підвищення). Як правило, такі групи за інтересами самоліквідуються, якщо задовольняються їхні інтереси.

2) Дружні групи: формуються на основі особистих симпатій. Членство в таких групах здійснюється у залежності від встановлення або роз­риву дружніх зв'язків.

Неформальні групи можуть виконувати:

· конструктивні функції (допомагають гуманізувати роботу, присто­сувати організацію роботи до потреб і чекань людей);

· деструктивні функції (можуть вступати в конфлікт із цілями під­приємства, відволікати увагу та енергію робітників, сприяти розвит­ку конфліктів і знижувати ефективність роботи в цілому).

Неформальні групи можуть позитивно впливати на діяльність під­приємства, підсилюючи згуртованість або мотивацію членів групи. У деяких випадках вони ведуть боротьбу за владу. З огляду на те що, з одного боку, неможливо, а з іншого боку – небажано боротися з нефор­мальними об'єднаннями і перешкоджати їхньому утворенню, завдання керівництва полягає в аналізі структури «неформалів», застосуванні за­ходів щодо розвитку груп, що позитивно впливають на діяльність під­приємства, і блокування тих, чий вплив має негативні наслідки для ді­яльності підприємства взагалі.

Керівництво підприємства повинно сприяти інтеграції неформаль­них і формальних груп з метою виконання виробничих задач. Відмінності між неформальними і формальними групами наведені в табл. 1.

Таблиця 1