Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Статева структура населення. У загальному плані стать — це сукупність генетичних, морфологічних і фізіологічних особливостей організму




У загальному плані стать — це сукупність генетичних, морфологічних і фізіологічних особливостей організму, що забезпечують статеве розмноження. Стосовно до людини стать розглядають як комплекс тілесних (генетичних, морфологічних і фізіологічних), репродуктивних, поведінкових, соціальних, соціально-психологічних і психологічних ознак, що детермінують особистісний біологічний і соціальний статус людини як чоловіка або жінки.

Останнім часом виникла тенденція розрізняти т.зв. біологічну і соціальну стать. При цьому соціальну стать часто називають словом «гендер» (від англійського -рід), розуміючи під цим сукупність соціальних ролей, що чоловік або жінка відіграють у суспільстві. На противагу цьому «біологічну» стать називають просто «статтю». На підставі ознаки статі будується найважливіша демографічна структура — статева структура (склад) населення — це розподіл населення на чоловіків і жінок. У демографії використовують наступні характеристики статевої структури:

1. визначення абсолютних чисельностей чоловіків і жінок;

2. розподіл чоловіків і жінок за віком;

3. співвідношення статей у всьому населенні й в окремих вікових групах. Наприклад — співвідношення чисельності населення за статтю, або коефіцієнти маскулінізації та фемінізації (відповідно це кількість чоловіків, яка припадає на 100 або 1000 жінок, і навпаки, число жінок — на 100 (1000) чоловіків).

Співвідношення хлопчиків і дівчат серед народжених живими є фундаментальною біологічною константою і дорівнює приблизно 105-106 народжень хлопчиків на 100 народжень дівчат, або, іншими словами, на кожну 1000 немовлят завжди припадає приблизно 512 хлопчиків і 488 дівчат. Хлопчиків більше серед народжених у шлюбі, ніж серед позашлюбних дітей. Частка хлопчиків серед народжених зменшується разом зі зростанням віку матері і порядкового номера народження. Наприклад, у матерів у віці до 20 років на кожні 100 дівчат припадає 130 хлопчиків, а в матерів у віці 38-42 року — всього 90.

3.2. Вікова структура населення

Демографічні події завжди настають у тому або іншому віці. Тому в демографії вік використовується як найважливіша характеристика будь-яких демографічних подій. У цьому випадку говорять про вік смерті (і відповідно про середній вік померлих), про вік одруження (і відповідно про середній вік одруження), про т.зв. дітородний вік.

Дані про вік одержують під час переписів населення, спеціальних обстежень, а також при поточній реєстрації народжень, шлюбів, розлучень, смертей та ін.

Віковою структурою населення називають розподіл населення за віковими групами і віковими контингентами. Вона потрібна при обгрунтовані при­пущення про майбутні тенденції народжуваності і смертності, інших демографічних процесів, відтворення населення в ціло­му.

Для побудови вікової структури населення звичайно використовують однорічні і п'ятирічні вікові інтервали. Іноді, щоправда, набагато рідше, вікову структуру будують на десятилітніх вікових інтервалах.

Очевидно, що найкращі можливості для демогра­фічного аналізу надає однорічна вікова структура, яка дозволяє групувати вік відповідно до конкретних наукових або практичних цілей і завдань.

Крім вікових груп при аналізі вікової структури залежно від конкретних цілей виділяють також т.зв. вікові контингенти. Віковий контингент — це група осіб, об'єднаних як загальним для них віком, так і певною соціально-економічною або іншою ознакою. На приклад: ясельний (діти у віці 0- 2 роки), дошкільний (діти у віці 3-6 років), шкільний (діти і підлітки у віці 7-15 років), працездатний (чоловіки у віці 16-59 років і жінки у віці 16-54 року), репродуктивний (дітородний, фертильний) (жінки у віці 15-49 років), призовний (чоловіки у віці 18-50 років), електоральний (виборчий) (чоловіки і жінки старші 18 років) і т.д.

Крім названих є показники навантаженості — співвідношення окремих частин населення між собою та іншими частинами населення. Одними з таких показників є показники демографічного навантаження на працездатне населення.

Однією з узагальнюючих характеристик вікової структури населення є середній вік населення. Середній вік населення визначають .як середню арифметичну зважену шляхом ділення загального числа людино-років (сума добутків значень віку на чисельність населення в даному віці) на загальну чисельність населення. Крім середнього віку, розраховують медіанний вік населення, який розділяє все населення на дві однакові частини: одна молодша медіанного віку; друга — старша його.

3.3. Старіння населення

Під старінням населення, або демографічним старінням, розуміють збільшення частки літніх і старих людей в усьому населенні. Старіння населення є результатом тривалих демографічних змін, зрушень у характері відтворення населення, у народжуваності і смертності та їхньому співвідношенні, а також, частково, міграції.

Розрізняють два типи старіння населення:

• Старіння знизу, що є результатом зниження народжуваності.

• Старіння зверху, що є результатом збільшення середньої тривалості майбутнього життя, зменшення смертності в старшому віці за умови низької народжуваності.

Процес старіння населення став об'єктом уваги статистиків і демографів наприкінці XIX — першої чверті XX ст. До­слідження демографів (А. Боярський, Ж. Буржуа-Піша, А. Сові, Е. Коул, та ін.) показали, що населення старіло за рахунок зниження народжуваності, тобто мало місце старіння знизу. У наш час у розвинутих країнах Заходу і Японії ситуація змінилася. Народжуваність тут є низькою або дуже низькою. При цьому завдяки досягненням медицини різко знизилася смертність у літньому і старечому віці, отже, тривалість життя зросла і продовжує зростати за рахунок саме цієї причини. У цих умовах на місце старіння знизу прийшло старіння зверху.

Як критерій для оцінки демографічного старіння використовують частку в населенні осіб, старших 60 років. Відповідно для виміру старіння населення використовують спеціальні шкали, базовані на зазначених значеннях віку. Якщо за критерій беруть вік 60 років, то застосовується шкала Россета (табл. 1.). Якщо за критерій беруть вік 65 років, то застосовується шкала демографічного старіння ООН. Відповідо до неї, населення з часткою осіб у віці 65 років і більше, меншою за 4%, вважають молодим, якщо ця частка менша 7%, то населення перебуває на порозі старості, а якщо вона дорівнює 7%і більше, то населення вважають старим.

Таблиця 1 Класифікація населення залежно від рівня демографічної старості за шкалою Россета
Етап Особи у віці 60 р. і старші, у % до всього населення Етапи старіння і рівні старіння населення
до 8 Демографічна молодість
8-10 Початок старіння
10-12 Середній рівень старості
12 і більше Демографічна старість
12-14 Початковий рівень демографічної старості
14-16 Середній рівень
16-18 Високий рівень
18 і більше Надзвичайно високий рівень

Старіння населення породжує нові вимоги до соціального забезпечення і медичного обслуговування літніх і старих людей. Збільшення їхньої частки на тлі скорочення чисельності економічно активного населення веде до росту демографічного навантаження, створює додаткові труднощі в їхньому пенсійному забезпеченні.

Процес старіння населення є результатом передусім зниження народжуваності та збереження її впродовж тривалого періоду на рівні, що не забезпечує навіть простого відтворення поколінь В економічно розвинених країнах до цього додається вплив зростання середньої тривалості життя населення. Істотною протидією старінню населення цих країн є міграція, оскільки приїжджає, в основному, молодь. В Україні ж, як і в більшості країн з перехідною економікою, міграція посилює вплив низької народжуваності, а помітного зростання середньої тривалості життя населення, особливо старшого віку, не спостерігається.

Нині питома вага осіб у віці 60 років і старших в загальній чисельності населення становить більше 15 % і є однією з найвищих у світі.

Найбільш «старим» (частка осіб віком 60 років і старше в загальній кількості населення перевищує 24%) є населення Вінницької, Полтавської, Сумської, Черкаської та Чернігівської областей. До другої групи (частка складає 22,9-24 %) увійшли Донецька, Житомирська, Кіровоградська, Лу­ганська та Хмельницька області. До третьої групи (21,7-22,9 %) належать Дніпропетровська, Запорізька, Київська, Терно­пільська, Харківська області. До четвертої групи віднесено АРК, Волинську, Івано-Франківську, Одеську, Миколаївську, Херсонську, Львівську, Чернівецьку області та м. Севастополь (рівень старіння складає 19,3-21,7%). Найбільш «молодим» (частка старших осіб складає 15,5-19,3%) є населення Закарпатської, Рівненської областей та м. Києва. Але якщо демографічна молодість західних регіонів зумовлена відносно високою народжуваністю, то в Києві основним чинником є постійний міграційний приплив молоді.

4. Шлюбно-сімейна структура населення

Під шлюбним станом розуміють становище індивіда стосовно інституту шлюбу, зумовленого відповідно до звичаїв або правових норм тієї або іншої країни.

Незалежно від форми шлюбу всі люди поділяються на тих, хто перебуває у шлюбі, і на тих, хто в шлюбі не перебуває. Останні, у свою чергу, поділяються на тих, хто ніколи не перебував у шлюбі, вдових і розлучених. Ці чотири категорії є основними категоріями шлюбного стану, або шлюбного статусу, що виділяються демографічною статистикою більшості країн.

Крім цих чотирьох основних шлюбних статусів у статистиці деяких країн виділяють ще й інші. Зокрема, іноді виділяють тих, хто перебуває у зареєстрованому і незареєстрованному шлюбі. Останнім часом інтерес до цих двох категорій підсилюється в зв'язку зі зростанням частки позашлюбних народжень.

Шлюбна структура — це розподіл населення за шлюбним станом. Шлюбна структура будується за даними переписів або мікропереписів, тобто є моментною характеристикою (за статтю і віком, національністю).

Однією з найважливіших передумов вирішення соціальних задач є вивчення сім'ї і сімейної структури населення. Це необхідно для створення науково обґрунтованої бази для здійснення соціальної політики держави, заходів соціального захисту родин з дітьми, жіночої зайнятості, програм у галузі житлового будівництва тощо. Необхідно мати показники про число подружніх пар у родинах, наявності дітей і їх розподіл за віком і статтю. Потрібна інформація про поширеність родин різних демографічних типів — подружніх пар без дітей, з одною дитиною дошкільного віку, з дітьми шкільного віку і старше та ін.

Основними джерелами даних про сімейну структуру є перепси.

Сім 'ї поділяють на типи за демографічним складом і за кількістю членів сім'ї, за числом працюючих членів родини, за соціальною і національною приналежністю та ін.

Класифікація дозволяє обчислити деякі узагальнюючі показники: частки повних і неповних сімей, частки простих і складних сімей. До повних зараховують родини зі шлюбною парою, до неповних — родини, що складаються з матері (або батька) з дітьми. Розподіл сім'ї за числом її членів дозволяє виділити малі, середні і великі родини.

5. Динаміка чисельності та складу населення України

Динаміка чисельності населення України у минулому сторіччі визначалася не лише природним перебігом подій, а головним чином, зазнавала впливу соціально-політичних чинників. Так, основні втрати населення Україна зазнала під час 1 -ої світової війни, потім громадянської, далі — сталінські репресії, колективізація, урбанізація, і нарешті 2- га світова війна. Від початку мирного існування, чисельність України почала збільшуватися внаслідок природного та механічного приросту аж до початку перебудови. Соціально-економічні чинники, що почали діяти у кінці 80-х — початку 90-х рр. XX ст., виявилися також достатньо руйнівними для населення України.

Кількість населення – 1.01.12 р. 45453 тис. осіб (1990 р. - 51839; 2000 р. - 49429,8; 2009 р. - 46143,7; 2010 р. - 45963).

Україна належить до держав з високою щільністю населення - 76 осіб на 1 кв. км. (1990 р. – 86; 2000 р. – 82; 2009 р. - 76). Більші показники спостерігаються у східних індустріальних регіонах (у Донецькій області — 183 особи на 1 км2), менші — у північних та південних областях (на Чернігівщині - 39 осіб на 1 км2).

В Україні налічується 459 міст, 885 селищ міського типу та 49429,8 сільських населених пунктів, 46 міст належать до великих, тобто мають чисельність населення 100 тис. чол. і більше (крім того ще 5 міст досягли 100-тисячного показника протягом 90-х років). У великих містах проживає 38,3% всього, або 56,9% міського населення. Половина великих міст зосереджена в східних індустріальних регіонах (7-у Донецькій області, 5 - у Дніпропетровській, 4 — у Луганській, 3 — у Запорізькій) і в Криму (3 — у складі Автономної Республіки Крим, а також Се­вастополь). В Україні нараховують 5 міст-мільйонерів — Київ (2611 тис. чол.), Харків (1470 тис), Дніпропетровськ (1065 тис), Одеса (1029 тис.) та Донецьк (1016 тис.) і ще 4 великих міста — Запоріжжя (815тис. чол.), Львів (733 тис. чол.), Кривий Ріг (669 тис. чол.) та Миколаїв (514 тис. чол.).

За даними переписів, з 1989 до 2001 р. частка міських жителів майже не змінилася, понад дві третини населення України проживає у міських населених пунктах. Кількість міського населення на січень 2012 р. становила 31125 тис. осіб, або 68,5 %; сільського – 14328 тис. осіб, або 31,5 %. До найбільш урбанізованих регіонів належать Донеччина (90%), Луганщина (86%) та Дніпропетровщина (83%). Низький ступінь урбанізації (менше 50%) притаманний Вінницькій, Рівненській, Тер­нопільській, Івано-Франківській, Чернівецькій та Закарпатській областям (в останній питома вага міського населення менше 40%).

Поліпшилася статева структура населення (якщо у 1989 р. на 1000 жінок припадало 830 чоловіків, то у 2009 р. — 855). Загальна кількість: жінок – 24477 (53,9 %), чоловіків – 20977 (46,1 % ).

За етнолінгвістичною класифікацією, Україна має представників восьми мовних сімей та низки народів, що не входять до певних мовних сімей та груп. Індоєвропейці сьогодні становлять майже 99% людності (включно з асимільованими євреями), у тому числі понад 26% — етнічно неукраїнське населення.

У складі населення спостерігається яскраво виражена перевага двох етносів: 37,5 млн. осіб (77,8%) є українцями і 8,3 млн. (17,3%) — росіянами.

Вперше після другої світової війни в Україні відбулося зростання питомої ваги осіб, для яких українська мова є рідною, тобто відбувся перелом тенденції русифікації населення. Українську мову вважають рідною 67,5% населення, для 29,6% рідною є ро­сійська, для 2,9% - інші мови. У сільській місцевості частка україномовного населення становить 85,8% (російськомовного - 9,5%), у міських поселеннях відповідно 58,5% і 39,5%.

Українці переважають в усіх регіонах, крім Севастополя та АР Крим, де найчисленнішою етнічною групою є росіяни (відповідно 71,6% та 58,3%). Майже в усіх інших регіонах росіяни посідають друге місце за чисельністю і лише у двох — четверте: на Закарпатті (після українців, угорців і румун) та на Буковині (після українців, румун і молдован).


Поделиться:

Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 117; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.009 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты