Динаміка смертності й очікуваної тривалості життя в Україні. Динаміка смертності населення України у другій половині XX ст

Динаміка смертності населення України у другій половині XX ст. була досить нерівномірною. Наприкінці 40-х -першій половині 60-х рр. було досягнуто значних успіхів у зниженні смертності та подовженні середньої тривалості життя населення України. Так, за період 1950 -1964 рр. середня тривалість життя при народженні збільшилася у чоловіків на 11,7, а у жінок на 7,7 років, і за показниками середньої тривалості життя населення Україна в першій половині 60-х рр. увійшла до першого десятку країн світу. Зауважимо, що серед­ня тривалість життя для чоловіків в 1964 р. була найвищою (67,9 років) за період 1950-2000 рр., для жінок в тому ж році вона дорівнювала 74,5 (максимальні значення показника се­редньої тривалості життя для жінок припадають на 1989 р. -75,1 року). В Японії, вона в 1964 р. складала 67,2 роки для чоловіків і 72,6 для жінок, в США дорівнювала 66,8 роки для чоловіків і 73,6 дня жінок, у Франції - 68,0 и 75,1 роки відпо­відно. Понад дві третини приросту середньої тривалості жит­тя у 1950-1964 рр. було забезпечено за рахунок зниження смертності немовлят та дітей віком 1-14 років. Найбільш ви­сокі темпи зростання середньої тривалості життя припадають на 1950-1959 рр., коли щорічний їх приріст складав у серед­ньому для чоловіків—0,8 роки, а для жінок —0,5.

Позитивні зрушення щодо зниження смертності в Україні стали можливими завдяки масовій профілактиці та імунізації населення, впровадженню в практику органів охорони здоров'я сульфамідних препаратів і антибіотиків, зокрема їх доступності для широких верств суспільства. Значна роль у виникненні цього «феномену» належить також суто демографічній детермінації — величезним втратам дорослого населення в 30-40-х рр. від голоду, репресій і на війні.

На жаль, резерви зниження смертності, що діяли до середини 60-х рр., були в основному вичерпані, і в наступні 20 років смертність населення зростає, а середня тривалість життя скорочується. Основну роль в погіршенні ситуації зі смертністю відіграло зростання вікових ймовірностей смерті у чоловіків, починаючи з 20 років, а у жінок — з 40. Як наслідок цих тенденцій відбувається істотне зниження показників середньої тривалості життя. Мінімум величин її показників припадає на 1980-81 рр. (у чоловіків — 64,6 роки, у жінок - 74,0 роки). За період 1964-1981 рр. середня тривалість життя у чоловіків скоротилася на 3,3 роки, а у жінок - на 0,5.

З середини 80-х рр. намітився певний злам у несприятливій динаміці смертності населення України: ймовірності смертності почали знижуватися. Проте закріпити позитивну спрямованість тенденцій зменшення смертності не вдалося. Наприкінці 80-х — на початку 90-х рр. поступово відновлюються негативні тен­денції смертності.

За весь період до середини 90-х років у міського населення показники середньої тривалості життя в середньому на 1,5-2,0 роки були більші, ніж у сільського, й існує тенденція до їх ви­рівнювання. Формування середньої тривалості життя населен­ня України відбувається на фоні значної територіальної дифе­ренціації її показників.

Сучасна структура причин смерті населення України вкрай неоднозначна. У зв'язку з незавершеністю епідеміологічного переходу їй властиві елементи традиційної та сучасної патології. При цьому ті та інші характеризуються високим рівнем смерт­ності порівняно з аналогічними показниками розвинутих країн світу. Понад 85% всіх летальних випадків пов'язано з хвороба­ми системи кровообігу, злоякісними новоутвореннями, нещас­ними випадками, отруєннями та травмами, хворобами органів дихання.

На першому місці серед причин смерті перебувають хво­роби системи кровообігу.

Друге місце серед причин смерті займають злоякісні новоутворення. Смертність від злоякісних новоутво­рень поступово почнає зменшуватися: 1990 р. 16 %, 2008 р. – 11,7 %. Особливо підвищилися темпи при­росту рівня смертності з цієї причини смерті на початку 90-х рр., що значною мірою викликане впливом наслідків Чорнобиль­ської катастрофи.

Серед чоловіків найбільше поширений рак легенів. У всіх вікових групах з цією локалізацією пов'язано понад 30% всіх смертей від новоутворень. Динаміка раку легенів найбільш не­сприятлива. Поширеність злоякісних новоутворень серед на­селення України і ризик смерті від них значно нижчі, ніж в еко­номічно розвинутих країнах. При цьому слід зауважити, що більш низька ймовірність смерті від раку в Україні характерна виключно для старших вікових контингентів. Для людини, яка дожила до 65 років, небезпека померти від злоякісної пухлини набагато менша, ніж в розвинутих країнах світу, але у віці 45-65 років в Україні від раку помирає вдвічі більше, ніж у розвину­тих країнах.

Третє місце в структурі причин смерті населення України припадає на нещасні випадки, отруєння та травми, які викли­кали понад 9% смертей серед всього населення.

Четверте місце в структурі причин смерті посідають хворо­би органів дихання.

З 1990 по 2000 рік відбувалася інтенсифікація смертності населення, її рівень зріс на 36% і складає зараз 14,8 чоловік на 1000 населення. Має місце зростання смертності населення від інфекційних та паразитарних хвороб, стала реальною загроза епідемії туберкульозу - більш як 600 тис. громадян України хворіють сьогодні на цю хворобу. В Україні спостерігаються найвищі в Європі темпи поширення ВІЛ/СНІДу. Особливу тривогу ви­кликає те, що найбільшу частину інфікованих складає молодь, серед якої 15% -діти та підлітки. ВІЛ вже поширюється за межі груп ризику. Національні та міжнародні експерти вважають, що більш як 550 тис. жителів України на сьогодні вже є ВІЛ-інфіко-ваними. Розраховано, шо якщо не вжити запобіжних заходів, то до 2010 року ВІЛ буде інфіковано близько 1,5 млн. українців, а його розповсюдження стане практично неконтрольованим. Зро­стання масштабів соціально небезпечних хвороб — в Україні на­раховується 1,2 млн. психічно хворих осіб, 720 тис. хворих на ал­коголізм та 56 тис. наркоманів, 740 тис. онкологічних хворих.

Смертність немовлят впродовж другої половини 90-х рр. систематично зменшувалась, протягом 1990-2009 р. була в середньому 10 на 1000 чоловік населення. Основною причиною позитивних змін стало поліпшен­ня охорони здоров'я дитинства.

Найгострішою демографічною проблемою України є не­ухильне і поки що неподолане зростання смертності населен­ня працездатного віку. Протягом 1989-2001 рр. імовірність про­жити повністю весь працездатний вік скоротилася з 81 % до 74%, у т.ч. для чоловіків з 73% до 63%. Спостерігається майже по­двійне зростання надлишкових смертей 40-річних чоловіків від нещасних випадків, отруєнь і травм, від хвороб системи крово­обігу, органів дихання і травлення, які зазвичай асоціюються з фізіологічним старінням. Показники смертності цього контин­генту є найрухливішими, і саме вони визначають динаміку се­редньої тривалості життя населення.

Для України характерні істотні розбіжності смертності на­селення, за якими регіони країни можна об'єднати у три групи. До першої (з найсприятливішими показниками) належать За­карпатська, Івано-Франківська, Львівська, Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька області та м. Київ .

Друга група складається переважно з областей централь­ної частини України: Вінницької, Волинської, Житомирської, Запорізької, Київської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Харківської, Черкаської. Сюди ж належить також Автономна Республіка Крим. Для другої групи характерні середні показ­ники смертності та тривалості життя населення.

У більшості областей півдня і сходу України (третя група — Дніпропетровська, Донецька, Кіровоградська, Луганська, Ми­колаївська, Одеська, Херсонська, Чернігівська області) пара­метри режиму смертності є вкрай несприятливими. Тут середня очікувана тривалість життя при народженні на 1,47 року ниж­ча, ніж загалом в Україні; відмінності цього показника за стат­тю найвідчутніші; а частка тих, хто доживає до старості — най­менша. Крім того, у 6 областях третьої групи, за винятком Дніпропетровської та Одеської, зберігається тенденція до зни­ження тривалості життя при народженні.

Особливістю сучасної просторової динаміки тривалості життя в Україні є перерозподіл меж традиційних демографічних зон у широтному напрямку: поступове нівелювання відмінностей у напрямку «схід-захід» та їхнє збільшення у на­прямку «північ-південь».