Правове регулювання житлового будівництва та комунального господарства на селі

Вирішення житлової проблеми у сільській місцевості є одним із найактуальніших завдань, спрямованих на створення сприятливих умов для комплексного розв'язання соціальних проблем на селі. Тому, в сучасних умовах особлива увага законодавця спрямована на сферу житлового будівництва і комунального господарства на селі. Так, Державною цільовою програмою розвитку українського села на період до 2015 року, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2007 р. № 1158, передбачається: забезпечити збереження та упорядкування державного, комунального та приватного житлового фонду, реконструкція та будівництво нового, більш комфортабельного житла; збільшення обсягу будівництва житла в сільській місцевості, надання довгострокових пільгових кредитів індивідуальним сільським забудовникам; забезпечення упорядження сільських садиб з урахуванням нових стандартів забудови сільських територій, поліпшення їх забезпечення засобами зв'язку, електро-, газо-, тепло- та централізованого водопостачання і водовідведення; створення на місцевому рівні належної бази для експлуатації переданих у комунальну власність жилих будинків з її фінансовим, кадровим та матеріально-технічним забезпеченням; здійснення побудови необхідної інфраструктури для надання сільському населенню житлово-комунальних послуг, поліпшення якості таких послуг (п. 5).

Законом України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» передбачено, що Уряд України, місцеві державні адміністрації сприяють розвитку індивідуального житлового будівництва на землях сільських населених пунктів, створюють сільським забудовникам (як місцевому населенню, так і громадянам, які переселяються до сільської місцевості) пільгові умови щодо забезпечення будівельними матеріалами і обладнанням, надання їм послуг і пільгових довгострокових державних кредитів (ст. 11). Особи віком до 40 років, які переселяються і проживають у трудонедостатніх населених пунктах, і зайняті в сільському господарстві, переробних та обслуговуючих галузях агропромислового комплексу або соціальній сфері цих сіл, забезпечуються житлом і господарськими будівлями за рахунок державного бюджету, при цьому житло, збудоване в сільській місцевості за рахунок бюджетних коштів, через 10 років передається у власність цим громадянам за умови їх постійної роботи в зазначених галузях (ст. 9).

На сьогодні, на жаль, єдиною формою допомоги сільському населенню у поліпшенні житлово-побутових умов є надання пільгових кредитів за програмою «Власний дім», яка впроваджується в Україні з прийняттям Указу Президента України «Про заходи щодо підтримки індивідуального житлового будівництва на селі» від 27 березня 1998 р. № 222.

Індивідуальні сільські забудовники користуються державним пільговим кредитом за умови проживання на землях сільських населених пунктів або переселення до сільської місцевості, якщо їх загальні річні видатки на оплату державного пільгового кредиту з урахуванням процентної ставки перевищують 20 процентів сукупного річного доходу сім'ї. Інші сільські забудовники користуються кредитом на загальних підставах залежно від вартості кредитних ресурсів. При цьому 25 процентів суми пільгового довгострокового державного кредиту компенсуються забудовникам через 5 років після введення будівель в експлуатацію за умови їх постійної роботи у сільськогосподарському виробництві, переробній та обслуговуючих галузях агропромислового комплексу, що функціонують у сільській місцевості, соціальній сфері села та органах місцевого самоврядування на селі, а молодим сім'ям ця пільга надається відразу після введення будівель в експлуатацію. Розміри індивідуальних житлових і господарських споруд на селі не обмежуються.

Порядок надання довгострокових кредитів індивідуальним забудовникам на селі регулюється постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил надання довгострокових кредитів індивідуальним забудовникам житла на селі» від 5 жовтня 1998 р. № 1597.

Позичальниками кредитів за рахунок кредитних ресурсів фондів можуть бути громадяни України, які постійно проживають, будують індивідуальне житло в сільській місцевості і працюють в органах місце-його самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях сільського господарства, інших господарських формуваннях, що функціонують у сільській місцевості, соціальній сфері села, а також у навчальних закладах, закладах культури та охорони здоров'я, розташованих у Межах району (п. 4). Право одержання кредиту надається індивідуальному забудовникові тільки один раз.

Правила надання довгострокових кредитів індивідуальним забудовникам житла на селі затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 5 жовтня 1998 р. № 1597, визначають декілька об'єктів кредитування, а саме: спорудження житлових будинків з надвірними підсобними приміщеннями, добудова незавершених житлових будинків, спорудження інженерних мереж, підключення їх до існуючих комунікацій і придбання незавершеного будівництвом та готового житла за експертною оцінкою з проведенням його добудови та реконструкції (п. 2). Кредит індивідуальному забудовнику надається на термін до 20 років, а молодим сім'ям (подружжя, в якому вік чоловіка та дружини не перевищує 35 років) або неповним сім'ям (мати/батько) віком до 35 років) — до ЗО років, з внесенням за користування ним плати у розмірі трьох відсотків річних. Позичальник, який на дату укладення кредитної угоди має трьох і більше неповнолітніх дітей, звільняється від сплати відсотків за користування кредитом. Кредит індивідуальному забудовнику надається за умови постійного його проживання або переселення на постійне місце проживання до сільської місцевості, а також підтвердження ним своєї платоспроможності (пункти 6—7).

Індивідуальні забудовники, які споруджують жилі будинки і господарські споруди, працюють у сільському господарстві, переробній та обслуговуючих галузях агропромислового комплексу, що функціонують у сільській місцевості, соціальній сфері села та органах місцевого самоврядування на селі і не користуються державним пільговим кредитом, отримують компенсацію за рахунок держави у розмірі 35 процентів вартості зазначених будинків і споруд. Ця пільга зберігається також за зазначеними особами у разі спорудження житла та господарських будівель на кооперативних засадах. Цим же забудовникам при спорудженні житла підрядним способом компенсується з державного бюджету частина вартості будівництва жилого будинку і господарських споруд, що не належить до прямих витрат підрядних будівельних організацій і включається до кошторисів (розрахунків вартості) будівництва згідно з діючими нормативними актами (ст. 11 Закону України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві»). Окремо в аграрному законодавстві регулюється питання заохочення молоді до проживання на селі. Так нарощування обсягів будівництва житла для молоді в рамках реалізації програм індивідуального житлового будівництва на селі («Власний дім»), молодіжного житлового будівництва передбачається Основними засадами розвитку соціальної сфери села, схваленими Указом Президента України від 20 грудня 2000 р. № 1356. Крім того, Концепцією Загальнодержавної програми соціального розвитку села на період до 2011 року, схваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10 серпня 2004 р. № 573, передбачено збільшення обсягів будівництва та придбання житла за регіональними програмами «Власний дім» і Державною програмою забезпечення молоді житлом на 2002—2012 роки, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 2002 р. № 1089. Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 5 лютого 1993 р. встановлює, що при відведенні земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва органи місцевого самоврядування затверджують квоти ділянок, які надаються молодим сім'ям під будівництво житла. Молодь, яка переселяється у трудонедостатні сільські населені пункти, а також місцева молодь, зайнята в сільському господарстві, переробних, обслуговуючих галузях агропромислового комплексу, соціальній сфері цих населених пунктів, забезпечується житлом і господарськими будівлями за рахунок Державного бюджету України. При народженні дітей у молодій сім'ї, яка отримала кредит, цій сім'ї може бути надано допомогу для погашення кредиту за рахунок коштів, що залишаються у розпорядженні підприємств, де працює молоде подружжя (ст. 10). Порядок надання пільгових довгострокових кредитів молодим сім'ям та їх пільгового погашення встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Молодь, яка проживає у сільських населених пунктах і працює у сільськогосподарському виробництві, переробній та обслуговуючих галузях агропромислового комплексу, що функціонують у сільській місцевості, соціальній сфері села та органах місцевого самоврядування на селі, користується також пільгами, передбаченими Законом України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві».

Державною цільовою програмою розвитку українського села на період до 2015 року у сфері комунального господарства передбачається забезпечити упорядження сільських садиб з урахуванням нових стандартів забудови сільських територій, поліпшити їх забезпечення засобами зв'язку, електро-, газо-, тепло- та централізованого водопостачання і водовідведення; здійснити побудову необхідної інфраструктури для надання сільському населенню житлово-комунальних послуг, поліпшення якості таких послуг (п. 5 розд. II). Для стабільного функціонування сільського житлово-комунального господарства Міністерством аграрної політики України запроваджена програма "Реформування" та розвиток комунального господарства у сільській місцевості». Порядок використання коштів державного бюджету, що спрямовуються для реформування та розвитку комунального господарства у сільській місцевості, затверджений постановою Кабінету Міністрів України під 6 травня 2005 р. № 325. Одержувачами бюджетних коштів є об'єднання «Кримсількомунгосп», обласні формування сільського комунального господарства, управління виробничо-технологічної комплектації, що входять до складу Укрсількомунгоспу та надають житлово-комунальні послуги в сільській місцевості.

Особливо гострою на сьогоднішній день є проблема водопостачання села. З метою створення системи водопостачання сільських населених пунктів для забезпечення належних соціально-побутових умов проживання та життєдіяльності населення у маловодних і забруднених регіонах, яке користується неякісною та небезпечною для здоров'я водою, Кабінетом Міністрів України від 27 серпня 2008 р. № 741 затверджено Державну цільову соціальну програму першочергового забезпечення централізованим водопостачанням сільських населених пунктів, що користуються привізною водою, на період до 2010 р.

Потребують розв'язання проблеми автомобільних доріг загального користування місцевого значення. На сьогодні 1087 сільських населених пунктів не охоплені регулярним автобусним сполученням, а 269 з них не мають під'їздів з твердим покриттям. Такий стан автомобільних доріг призводить до поступового занепаду сільських населених пунктів (Концепція реформування системи державного управління автомобільними дорогами загального користування, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2008 р. № 1096). Зрозуміло, що за таких обставин улаштувати під'їзні дороги з твердим покриттям до кожного сільського населеного пункту до кінця 2009 р., як це заплановано Державною програмою розвитку автомобільних доріг загального користування на 2007—2011 роки, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2005 р. № 710 (розд. IV), було практично неможливо.

Законом України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» передбачено, що усі шляхи, що зв'язують сільські населені пункти (у тому числі в межах цих населених пунктів) з мережею шляхів загального користування, належать до категорії шляхів загального користування і разом з усіма під'їзними шляхами до сільських населених пунктів передаються на баланс Українському державному концерну по будівництву, ремонту та утриманню автомобільних шляхів (ст. 6).

Соціальний розвиток села є неможливим і без існування належної інженерної інфраструктури. Забезпечення її комплексного розвитку є одним із першочергових завдань держави і має здійснюватися шляхом будівництва та реконструкції мереж і об'єктів електропостачання; розроблення і виконання програм будівництва газопроводів-відводів, розвитку газових мереж високого та середнього тиску і регіональних програм поетапної газифікації сільських населених пунктів; забезпечення постійного контролю за станом навколишнього природного середовища в сільських населених пунктах та місцях накопичення відходів, удосконалення нормативно-правової бази з питань утилізації відходів (п. 4 Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року).