ПИТАННЯ № 2.1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РХНО.

Під РХНО розуміють радіаційне небезпечні об’єкти (РНО) та хімічні небезпечні об’єкти (ХНО), ще їх називають потенційно небезпечні об’єкти (ПНО).

У залежності від призначення сучасні ядерні реактори підрозділяються на дослідницькі, виробничі й енергетичні. Дослідницькі реактори призначені для розробки нових методів конструювання реакторів і обробки тих чи інших технологічних схем. Виробничі реактори використовуються для одержання ядерного пального, зокрема, плутонію. Енергетичні реактори призначені для одержання енергії. У даний час найбільш широко поширені енергетичні реактори на теплових нейтронах.

До РНО відносять атомні електростанції (АЕС), а також сховища радіоактивних речовин.

Атомні електростанції (АЕС) включають: реактори (паровиробничі установки), парові турбіни, системи трубопроводів, генератори і т.д. В якості джерела теплової енергії застосовується ядерний енергетичний реактор-пристрій, призначений для одержання і підтримки ланцюгової реакції ділення ядер урану і плутонію, що здійснюється під контролем, в результаті якої виділяється тепло, що використовується для виробки електроенергії.

АЕС може складатися із 1-8 енергетичних реакторів типу РБМК (реактор більшої потужності канальний) або ВВЕР. Типові лінійні розміри АЕС в залежності від кількості реакторів, які розташовані на одній території, можуть складати від 750 х 200 м (один реактор) до 2200 х 1000 м (вісім реакторів).

В процесі експлуатації ядерних реакторів АЕС у них утворюється й накопичується велика кількість високоактивних радіоактивних речовин. Крім того утворюються штучні радіоактивні елементи – плутоний-239. Вони дуже перегріті, тому значна їх частина знаходиться в газоаерозольному стані (у вигляді пари) під великим тиском.

Використання атомної енергетики зв'язано з потенційною небезпекою зараження біосфери внаслідок унікальних особливостей ядерно-паливного циклу і обертання з радіоактивними відходами

У результаті руйнувань (аварії) АЕС відбуваються викиди радіоактивної суміші у повітря в приземний шар у вигляді аерозольних хмар.

Незалежно від причини виникнення зруйнування (аварії) з радіаційними наслідками АЕС розподіляються на такі типи:

– локальна - радіаційні наслідки якої обмежуються одним будинком або спорудою АЕС (при цьому можливе опромінення персоналу і зараження будівель і споруд вище рівнів, які установлені для нормальної експлуатації);

– місцева - радіаційні наслідки якої обмежуються межами промислової площадки АЕС.

Указані форми аварії майже завжди частково перехрещуються, але подібна класифікація корисна для планування аварійних дій.

Загальна аварія - радіаційні наслідки розповсюджуються за межами території промислової площадки АЕС.

Зруйнування (аварія) радіаційне небезпечного об'єкту супроводжується викидом і витоком із активної зони радіоактивних продуктів, у результаті чого відбувається радіоактивне зараження місцевості. В основному місцевість заражається наступними радіонуклідами: йод‑131 (8 діб.), цезий-137 (30,2 року), стронций-90 (28,5 років), плутоній-239 (24400 років), уран-235 (7,1·10⁸ років), а також радіоактивним пилом графіту.

Радіаційні наслідки руйнувань (аварій) АЕС визначаються кількістю радіоактивних речовин, що потрапили в оточуюче середовище.

Після стабілізації радіаційної обстановки в районі аварії встановлюються зони:

відчуження з забрудненням по гамма-випромінюванню більш 20 мрад/год;

тимчасового відселення – 5-20 мрад/год;

постійного контролю – 3-5 мрад/год.

При прогнозуванні можливої радіаційної обстановки у військах приймається принцип зонування забрудненої території. У цьому ряді забруднену місцевість поділяють на наступні п'ять зон:

1. Зона М – зона радіаційної небезпеки (на зовнішній границі зони

Р₁ = 14 мрад/год, доза за рік D = 5 рад);

2. Зона А – зона помірного зараження

(Р₁ = 140 мрад/год, D = 50 рад);

3. Зона Б – зона сильного зараження

(Р₁ = 1,4 рад/год, D = 500 рад);

4. Зона В – зона небезпечного зараження

(Р₁ = 4,2 рад/год, D = 1500 рад);

5. Зона Г – зона надзвичайно небезпечного зараження

(Р₁ = 14,2 рад/год, D = 5000 рад);

Розміри зон (довжина і максимальна ширина) залежать від типу реактора і його електричної потужності, типу аварії і метеоумов, і приведені в додатковій літературі.

ВВЕР – 1000

10.10 26.04

Необхідно підкреслити наступні сторони розгляду наслідків зруйнувань:

масові радіаційні ураження особового складу військ у цих локальних вогнищах через автономне використання і локальний характер наслідків зруйнування об'єктів цієї групи;

значна небезпека самого вогнища може впливати на відновлення функцій об'єкта, до складу якого входить ядерна енергетична установка (ЯЕУ), чи важливого маршруту (спорудження).

Дані табл. показують, що через годину після зруйнування реактора вибухом звичайних (високоточних, об'ємних) боєприпасів активність викинених в атмосферу РР може становити (1,5-2) 10⁹ Кі. Ця активність, приведена до 1 години, приблизно в 100 раз менше активності продуктів, яка утвориться при вибуху ядерного боєприпасу потужністю 1 МГт. Однак така відмінність не приводить до подібної зміни масштабів радіаційних наслідків, оскільки розмір збитку залежить не тільки від кількості (активність) викинених РР, але і від його радіонуклідного складу, висоти підйому і розмірів хмари викиду, від метеоумов, середньої швидкості радіоактивного розпаду і розмірів часток, що розповсюджуються.

Найважливіша особливість радіаційного забруднення (РЗ) при зруйнуванні АЕС полягає в його здатності значно довше зберігати вражаючу дію в слідстві того, що значна частина радіоактивних ізотопів, що утворюються в реакторі, має великий період напіврозпаду.

Таблиця

Радіонуклідний склад, активність продуктів

ділення ядерного вибуху (q=1 МГт) і в активної зоні реактору (Q=1000 МВт)

Характерними особливостями радіаційної обстановки при зруйнуванні АЕС є:

миттєве об'ємне або безперервно діюче крапкове джерело РЗ навколишнього середовища;

менша, ніж при ядерному вибуху, висота шару поширення РР;

нерівномірність РЗ у напрямах, яка умовлена непостійністю параметрів викидів і метеоумов;

утворення зон забруднення локального (осередкового) характеру і складної конфігурації з різною інтенсивністю спаду потужності випромінювання;

безперервна зміна характеристик РЗ внаслідок викидів, що продовжуються і повторних перенесень РР.

При зруйнуванні АЕС радіаційними вражаючими чинниками для військ можуть бути:

внутрішнє опромінення щитовидної залози, легких і інших критичних органів за розрахунок інгаляційного надходження радіонуклідів в організм людини за час проходження радіоактивної хмари, а також за рахунок можливого попадання їх в організм людини з продуктами живлення і водою;

зовнішнє опромінення особистого складу, що виявився в смузі поширення парогазової радіоактивної хмари за час його проходження;

зовнішнє опромінення від радіаційної забрудненої місцевості, техніки і інших об'єктів;

Крім того, як вражаючий чинник потрібно враховувати опромінення шкіряних покривал людини за рахунок безпосереднього контакту з РР, що осідають з радіоактивної хмари або що попадають на шкіру в результаті повторного пилоутворення.

Аналіз перерахованих чинників радіаційного впливу показує, що основний внесок в дозу випромінювання особового складу в період з 0,5 до 1 діб після зруйнування АЕС вносить надходження РР (в основному радіонуклідів йоду) в організм інгаляційне. Доза зовнішнього випромінювання буде значно (в 100 раз) меншою, ніж доза випромінювання щитовидної залози і легких від інгаляції радіонуклідів йоду. Доза зовнішнього випромінювання від РР, що випали на поверхню землі буде представляти небезпеку для особового складу тільки в межах санітарно-захисної зони на видаленні 3-5 км.

До ХНО відносять об’єкти, які вміщують сильно діючі отруйні речовини (СДОР).

СДОР – це токсичні хімічні сполуки, які у великих кількостях знаходяться у промисловості та на транспорті.

В нинішній час число шкідливих речовин, що використовуються у виробництві, перевищило 600 тис. найменувань і щорічно збільшується в середньому на 3 тис. Речовини, які можуть мати практичне значення з точки зору оперативних оцінок масштабів зараження і впливу на безпеку військ, складають незначну частину.

Зокрема, із 60 промислових отруї, що є на підприємствах Мінхімпрома, вибрані 10 найважливіших СДОР, на прикладі яких можуть бути відпрацьовані усі принципи забезпечення хімічної безпеки і ліквідації наслідків аварій.

Перелік цих речовин і їх токсичні характеристики приведені в таб.2.

Таблиця 2