Економічна інтеграція країн Латинської Америки

Однією з характерних особливостей сучасних МЕВ є зростання питомої ваги країн Латинської Америки і Карибського басейну (ЛАКБ) як у системі світогосподарських зв’язків, так і у вирішені важливих проблем світового співтовариства. ВВП ЛАКБ в середині 90-их рр.. складав 900 млрд. дол. По кількісним і якісним параметрам ці країни випереджуються інші країни, що розвиваються. За оцінками ООН, такі держави, як Аргентина, Бразилія, Мексика, Чилі і Венесуела за своїм економічним потенціалом наблизились до рівня розвинутих країн. Латинська Америка знаходиться зараз на другому місці в світі серед регіонів, що найбільш швидко розвиваються.

Регіон став важливим центром формування системи багатополюсного світу, що призвело до подальшої активізації латиноамериканського курсу Вашингтона.

Серед інтеграційних утворень регіону слід виділити:

1) Андське співтовариство (утворене в 1969 р. – в нього увійшли Болівія, Венесуела, Колумбія, Перу і Еквадор),

2) Центрально-південноамериканський спільний ринок,

3) Карибська співдружність (КАРІКОМ),

4) Група Ріо-де-Жанейро (утворена у складі 12 латиноамериканських країн, створених з метою формувати інтеграційні процеси і покращувати взаєморозуміння у політичній сфері)

5) МЕРКОСУР – Спільний ринок Південної Америки.

Найбільш важливим інтеграційним об’єднанням даного регіону є МЕРКОСУР (абревіатура «Меркадо Комун дель Сур»).

Спільний ринок країн Латинської Америки був створений у 1991 р. Аргентиною, Бразилією, Уругваєм і Парагваєм. На території цього інтеграційного об’єднання (12 млн кв. км = понад ¾ території Південної Америки) зосереджено близького 50% сукупного ВВП регіону (приблизно 1 трлн. дол.), 40% іноземних інвестицій Латинської Америки, тут проживає ¾ населення Латинської Америки.

До країн засновниць (Бразилія, Аргентина, Парагвай і Уругвай) приєднались в якості асоційованих членів Чилі (жовтень 1996 р.) і Болівія (грудень 1996 р.). На них поки що не повністю поширюються тарифні норми внутрішньо зональної торгівлі.

Стратегічна мета утворення МЕРКОСУР – об’єднання в інститут, що здатний гарантувати економічне зростання на основі масштабної внутрішньо зональної торгівлі і ефективного використання інвестицій, підвищення міжнародної конкурентоспроможності економік регіону.

У порівнянні з іншими групами країн цього регіону, за дуже короткий термін між членами угруповання товарообіг збільшився в 3 рази (з 1991 по 1995 рр.). МЕРКОСУР стає важливим фактором економічного зростання Латинської Америки, і перетворюється в новий центр динамічного розвитку у Західній півкулі. Особливо значні досягнення МЕРКОСУР у сфері міжзональної торгівлі. Так, за останні 10 років оборот зріс з 3,6 млрд. дол. до 22 млрд. дол., при цьому обсяги торгівлі з іншими партнерами, такими як ЄС, США та Японія не зазнали суттєвих змін. Окрім цього правляча еліта цих країн продемонструвала можливість спільних дій, не обмежуючи національний суверенітет.

У відповідності з нормативно-юридичною базою МЕРКОСУР – “Асуанському договору про регіональну інтеграцію” від 26 березня 1991 р. адміністративними органами об’єднання є:

Основними інституціями МЕРКОСУР є наступні:

1) Рада Спільного ринку – у складі міністрів закордонних справ;

2) Група спільного ринку - постійно діючий виконавчий орган, що має виконавчий секретаріат і 10 технічних комісій;

3) Комісія по торгівлі;

4) Спільна парламентська комісія;

5) Соціально-економічний форум;

6) Адміністративний секретаріат.

Всі рішення приймаються лише на основі консенсусу. Ідея створення якої-небудь наднаціональної структури по типу ЄС підтримки учасників не одержала. «Асунсьонский договір» гарантує просування активів, послуг, капіталу і, що особливо важливо, відміну мита для його учасників і запровадження спільного митного збору для інших країн.

Незважаючи на те, що учасники МЕРКОСУР не зуміли до запланованого часу досягти свободи торгівлі, тим не менше члени групи визначили основні етапи цього процесу і в перспективі (початок ХХІ ст.) надіються досягти поставленої цілі.

За останні роки відбувся перехід від зони вільної торгівлі до митного союзу. Більше того, його учасники здійснили ряд кроків для перетворення цього економічного співтовариства у політичний блок. Так, угода про взаємодію з ЄС (грудень 1995 р.) і Антською групою (лютий 1997 р.) закріпили офіційне положення МЕРКОСУР як суб’єкта міжнародного права.

Головним ядром МЕРКОСУР є Бразилія, економічний потенціал якої переважає сукупний потенціал всіх інших учасників.

Провідна роль Бразилії в системі МЕРКОСУР пояснюється наступними економічними і геополітичними факторами::

1) Постійне зростання економічного потенціалу Бразилії (до 1997 р. вона вийшла на 7 місце у світі за обсягом ВВП (880 млрд. дол.) До 1996 р. темпи інфляції знизились до 8 % (для порівняння в середині 80-их рр.. рівень інфляції складав 2700 %);

2) Фінансова стабільність (так, ВВП в 1996 р. збільшився на 2,2%, а в 1997 р. - на 4,1% і в подальшому почала спостерігатися фінансова стабілізація);

3) Широке використання зарубіжних технологій і власних науково-технічних розробок (освоєння великих родовищ корисних копалин: міді, нікелю, залізної руди, бокситів тощо. Країна впритул підійшла до рівня розвинутих держав. Про це свідчать її досягнення у справі розвитку індустріальної інфраструктури, оволодіння ядерною і ракетною технологією, випуску сучасних засобів інформатики, авіатехніки, засобів зв’язку тощо);

4) Зростання промислового потенціалу супроводжується збільшенням експортної продукції (перш за все готових виробів і напівфабрикатів, покращання їх якості і розширення номенклатури. Знижуються протекціоністські бар’єри, зменшуються обмеження на приток іноземних інвестицій, розширюється зовнішня торгівля. В 1995 р. її обсяг становив 64,5 млрд. дол. таким чином, збільшується рівень відкритості бразильської економіки, іде процес надання їй ринкового характеру і переходу до демократичних методів управління);

5) Розвиток ринкової економіки і підвищення рівня демократії (це пов’язано з приходом до влади в 1994 р. уряду на чолі з крупним вченим – соціологом і економістом Фернандо Енріке Кордозу – лідером партії бразильської соціал-демократії. Уряд Кордове у стислі терміни загальмував інфляцію, ліквідував девальвацію національної валюти, ефективно приватизувало значну частину держсектору, проводить політику соціальних реформ “з гуманістичною спрямованістю”);

Підвищення міжнародного авторитету Бразилії (як в універсальному масштабі, так і в “міжамериканській системі”, де вона стала новим центром сили і отримала статус так званої “регіональної” держави. До 1998 р. Бразилія підтримувала дипломатичні відносини з 117 країнами світу. Про зростання авторитету Бразилії свідчить той факт, що лише за останній рік її відвідали з офіційним візитом керівники Японії, Німеччини,, Китаю, Франції і США.