ВПЛИВ ЗРОСТАННЯ ПРОПОЗИЦІЇ ГРОШЕЙ НА ОКРЕМІ ЕКОНОМІЧНІ ЗМІННІ

Як видно з наведених даних, після одночасного підвищення на 40 % усіх номінальних грошових показників в економіці у відпо­відь на разове збільшення в 1,4 раза пропорції грошей, реальні економічні пропорції, які тільки й впливають на матеріальні інте­реси, а отже на темпи та обсяги економічного розвитку, залиши­лися незмінними. Змінився лише загальний рівень цін, який ско­ріше є суто монетарним явищем і не зачіпає реальної економіки, де значення мають лише відносні ціни на товари.

Незважаючи на зовнішню переконливість наведених аргумен­тів щодо нейтральності грошей, логіка їх застосування має суттє­ву ваду — визнання того, що зростання пропозиції грошей авто­матично і всеохопно збільшує номінальний рівень цін і всіх грошових показників в економіці. Насправді ж цей процес може бути досить тривалим, що вимірюється місяцями і навіть роками, як це визнано сучасною наукою. Зараз уже жодне серйозне дослідження монетарних процесів не обходиться без урахування цього явища, що дістало назву часового лага.

Якщо вказаний лаг справді існує, то в реальному секторі еко­номіки має виникати стимулювальний ефект внаслідок того, що збільшення пропозиції грошей спричиняє насамперед адекватне зростання доходів, а рівень цін певний час відстає від цього про­цесу. У результаті збільшується реальна купівельна сила еконо­мічних суб'єктів, що підвищує їх заінтересованість більше зароб­ляти доходів, більше виробляти товарів. Кінцевим результатом цих зусиль буде прискорення економічного розвитку.

Зазначений часовий лаг спричинюється самою технологією формування пропозиції грошей та специфікою її трансформації у платоспроможний попит. Зростання пропозиції грошей, як це по­казано в розд. 7, зазвичай розпочинається зі збільшення грошової бази. Якщо це збільшення повністю припадає на готівкову скла­дову грошової бази, то відповідна маса готівки зразу надходить в обіг і збільшує обсяг реальної купівельної сили, готової трансфор­муватись у платоспроможний попит. Часовий лаг у цьому разі буде мінімальним, а стимулювальний вплив на економіку — сла­бким. Подовжити лаг можна через уповільнення обігу готівки, але це вже буде інший чинник, а не просте збільшення кількості грошей.

Якщо ж збільшення грошової бази припадає на резервну скла­дову, то формування пропозиції грошей закінчиться лише по за­вершенні грошового мультиплікатора. Тривалість мультипліка-тивної хвилі залежить від норми обов'язкового резервування — чим вона нижча, тим більшим буде обсяг пропозиції грошей і тривалішим процес її формування. Отже, і стимулювальний ефект у реальному секторі економіки буде вищим.

Крім норми обов'язкового резервування депозитів на величи­ну і тривалість грошового мультиплікатора впливає багато інших чинників, які ми розглядали в розд. 7. Завдяки їх сукупній дії до­даткова купівельна сила, спричинена збільшенням пропозиції

Заради справедливості слід зазначити, що явище часового лага не с винаходом ви­ключно новітніх дослідників. Окремі представники класичної школи говорили ще у XVIII ст. про нього як можливий канал впливу грошей на розвиток виробництва. Так, Давид Юм писав: «...хоч висока ціна на товари широкого вжитку є неминучим наслід­ком збільшення кількості срібла і золота, все-таки вона слідує не зразу за цим збільшен­ням, а лише через певний час... Спочатку не видно ніяких змін; поступово ціна зростає — на один товар, потім на другий, поки всі ціни не досягнуть правильної пропорції з но­вою кількістю золота і срібла... На мою думку, тільки в цьому проміжку часу збільшена кількість золота і срібла сприятлива для розвитку промисловості»... (Цит. за: До­лай 3. Дж., Ксмпбелл К. Д. і Кемпбелл Р. Дж. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика. — М; Л. — С. 292).

грошей, буде поступово «рознесена» по всьому «економічному полю», розподілена між значною кількістю економічних агентів і підвищить їх ділову активність. Чим більшою буде кількість та­ких агентів і вищою активність кожного з них, тим вищим буде сукупний ефект впливу збільшення пропозиції грошей на темпи економічного зростання. Але для цього потрібний певний час.

Наведені логічні міркування дають достатні підстави для та­кого висновку: за наявності часового лага між збільшенням пропозиції грошей і адекватними йому ціновими зрушеннями гроші перестають бути нейтральними. Оскільки такий часовий лаг має недовгий термін дії, то цей висновок обмежується корот­ким проміжком часу, тобто не має загального характеру. І хоча представники неокласичної грошової теорії настирливо намага­лися ослабити роль часового лага в стимулюванні ділової акти­вності, а отже і як аргументу в критиці концепції нейтральності грошей, зокрема запропонувавши «теорію раціональних очіку­вань», висновок про ненептральність грошей на коротких ча­сових інтервалах набув широкого визнання. З ним погоджують­ся багато представників неокласичної школи, більшість кейн-сіанців та неокейнсіанців, представники кейнсіансько-неокла-сичного синтезу.

Особлива заслуга в утвердженні цього висновку належить Дж. М. Кейнсу. Він першим розпочав дослідження ролі грошей за принципово іншою порівняно з представниками класичної школи схемою: гроші—процент—інвестиції—виробництво. Та­кий підхід вимагав поглибленого вивчення зв'язку окремих мо­нетарних змінних (процента) з реальними змінними (інвестицій), що відкривало шлях до відхилення концепції нейтральності гро­шей. Економісти-класики досліджували роль грошей за схемою: гроші—чорний ящик виробництва—ціни, тобто уникали змін у сфері виробництва, які могли зумовлюватися пропозицією гро­шей, і тому змушені були визнавати нейтральність грошей.

Ослаблення позицій прибічників нейтральності грошей на ко­ротких часових інтервалах мала не тільки наукове, а й важливе практичне значення. Була підведена теоретична база під активне використання державного регулювання пропозиції грошей для впливу на економічний розвиток.

Дослідники грошей повернулися від переважно абстрактних дискусій щодо ролі грошей та можливостей розбудови рівнова­жних економічних систем без участі грошей до глибокого аналі­зу впливу грошових чинників на реальні процеси, що відбува­ються в економіці, дослідження конкретних механізмів передавання грошових імпульсів у реальний сектор та обгрунтування рекомендацій щодо проведення ефективної грошово-кредитної політики.

Разом з тим слід відзначити, що і після цієї переорієнтації монетарної теорії збереглися відмінності в позиціях прибічників неокласичного та неокейнсіанського підходів до трактування ролі грошей, які впливають на їх рекомендації щодо практичних аспектів грошово-кредитної політики. Якщо неокейнсіанці вва­жають більш доцільною політику періодичного збільшення чи зменшення пропозиції грошей залежно від стану справ у реаль­ній економіці, то неокласики (монетаристи) стверджують, що такі зигзаги в пропозиції грошей лише поглиблюють нерівномі­рність економічного зростання, і пропонують політику стабілі­зації грошової маси з поступовим нарощуванням її пропорційно зростанню реального ВВП. Більш ґрунтовно ці відмінності в по­зиціях кейнсіанців і монетаристів будуть розглянуті в розд. 9. Тут же потрібно відзначити, що крапку в дискусії щодо нейтра­льності грошей на коротких часових інтервалах наука ще не по­ставила.

Зате доля дискусії щодо нейтральності грошей на довгостро­ковому часовому інтервалі зовсім інша. Основні докази щодо нейтральності грошей на довгострокових періодах, які наводили представники класичної теорії та їхні сучасні послідовники-монетаристи, не викликали сумнівів у їхніх постійних опонентів з кейнсіанського табору, і останні теж визнали реальність цієї концепції. Сучасні формулювання цих доказів можна звести до такого:

— зміна маси грошей в обороті спричинює відповідну зміну загального рівня цін на всіх ринках (товарних, робочої сили, фі­нансових);

— у довгострокових періодах досягається висока поінформо­ваність усіх економічних агентів стосовно грошово-кредитної політики, що забезпечує достатню гнучкість реальних економіч­них показників (відносних цін, зайнятості, реальної заробітної плати та ін.);

— в умовах високої поінформованості економічних агентів та гнучкості реальних економічних показників часовий лаг у довго­строковому періоді наближається до нуля, й економічні агенти втрачають матеріальний стимул для посилення ділової активнос­ті, вона повертається на попередній рівень, а водночас знижу­ються до попереднього рівня і обсяги виробництва (після деякого підвищення на коротких часових інтервалах).

Дискусії щодо нейтральності грошей у довгостроковому пері­оді велись в основному навколо двох питань:

— у чому полягає межа, що відділяє короткостроковий період від довгострокового;

— якій регулятивній політиці віддавати перевагу — спрямо­ваній на забезпечення короткострокової рівноваги чи довгостро­ковій.

Визначити межу між короткостроковим та довгостроковим періодами не так легко, як це здається на перший погляд. Вона перебуває не просто в точці дотику двох певних періодів — короткого і довгого, а в точці завершення інформаційної хвилі, завдяки якій відомості про зміну (збільшення чи зменшення) пропозиції грошей та попиту стають надбанням усіх чи біль­шості економічних агентів. Унаслідок цього їх цінові та інфля­ційні очікування, інші економічні змінні (співвідношення цін на засоби виробництва і вироблені продукти тощо) досягають рівня, адекватного новому рівню грошової маси та платоспро­можного попиту, набувають повної еластичності (відповіднос­ті) щодо зміни попиту. До цього моменту часовий лаг набли­жається до нуля, зміна пропозиції грошей вичерпує свій вплив на ділову активність учасників суспільного виробництва. На­стає новий період — довгостроковий, на якому гроші стають нейтральними, а ділова активність повертається до поперед­нього рівня.

Отже, чим швидше монетарна інформація доходитиме до еко­номічних агентів, чим коротшою буде інформаційна хвиля, тим швидше набувають еластичності ціни та інші монетарні показни­ки щодо зміни пропозиції грошей і тим коротшим буде короткий період і довшим — довгий.

Отже, можемо зробити висновок, що межа між коротким і до­вгим часовими інтервалами, за якою приріст грошей втрачає свою активність і набуває нейтральності, є не абсолютною, а від­носною і може змінюватися під впливом зміни швидкості інфор­маційної хвилі. Оскільки остання об'єктивно зростає під впливом удосконалення економічних відносин, банківської справи, зрос­тання інформованості суспільства тощо, короткі часові періоди неминуче скорочуватимуться, і, як наслідок, активність грошей буде зменшуватися. Цей суто логічний висновок посилює надії монетаристів довести, що концепція нейтральності грошей спра­ведлива і для коротких часових інтервалів.

Друге з зазначених питань викликає дискусію між кейнсіанцями та монетаристами щодо пріоритетності короткого і довгого періодів у теоретичних дослідженнях та в регулятивній прак­тиці. Кейнс і його послідовники основну увагу приділяли поді­ям на коротких часових інтервалах і зовсім не досліджували до­вгі періоди. Імовірно, вони виходили з того, що, оскільки там гроші є нейтральними, монетарній політиці і регулятивній прак­тиці робити там нічого. У дискусії з представниками класичної школи Кейнс якось висловився, що якби вся наука дотримува­лася їхніх порад, то ми всі вимерли б на довгострокових часо­вих інтервалах.

Монетаристи ж пріоритетним визнають довгостроковий пе­ріод і основний акцент для практики роблять на довгостроко­вих корективах економіки. Оскільки на цих періодах збіль­шення грошової пропозиції призводить лише до аналогічного зростання рівня цін, то єдиним ефектом такого регулятивного маневру є прискорення інфляції. Тому монетаристи переважно підтримують антиінфляційну політику, виступаючи за посту­пове, обернене збільшення грошової маси в обороті, за підтри­мання довготривалої рівноваги на ринках. А для цього слід відмовитися від практики раптових збурень у пропозиції гро­шей, які відстоюють кейнсіанці заради стимулювання ділової активності й економічного зростання на коротких часових ін­тервалах.

Проведений аналіз свідчить, що представники обох напрямів сучасної монетарної теорії — монетаристи і кейнсіанці — визна­ють активну роль зміни пропорції грошей у стимулюванні еко­номічного зростання на коротких часових інтервалах і погоджу­ються з нейтральністю грошей у довгострокових періодах. У зв'язку з цим визнається необхідність державного регулювання пропозиції грошей з метою максимізації їх стимулювального впливу на решіьну економіку.

Разом з тим позиції монетаристів і кейнсіанців у цьому питан­ні помітно різняться. Кейнсіанці визнають основним напрямом такого регулювання посилення ролі грошей у стимулюванні по­питу, збільшення якого повинно підтягувати зростання пропози­ції і економічний розвиток у цілому. Монетаристи ж вважають основним завданням державного регулювання стримування пла­тоспроможного попиту, приведення його у відповідність до ди­наміки товарної пропозиції та уникнення інфляційних шоків. Відповідно до цих підходів кейнсіанці у своїх практичних реко­мендаціях державним органам монетарного управління віддають перевагу експансійній грошово-кредитній політиці, а монетарис­ти — політиці рефляції.