Конституційне право як галузь права: поняття, предмет та метод правового регулювання. Конституція та інші джерела конституційного права.

Тема 3. Основи конституційного права України

План:

1. Конституційне право як галузь права: поняття, предмет та метод правового регулювання. Конституція та інші джерела конституційного права

2. Загальні засади конституційного ладу України

3. Інститут українського громадянства. Конституційно-правовий статус людини і громадянина в Україні

4. Поняття і форми безпосередньої демократії в Україні

5. Організація і здійснення державної влади за Конституцією України

Конституційне право як галузь права: поняття, предмет та метод правового регулювання. Конституція та інші джерела конституційного права.

Конституційне право є основною галуззю національної системи права. Конституційне право України – це сукупність правових норм і принципів, які закріплюють основи повновладдя народу України в політичній, економічній, соціальній та культурній сферах його життєдіяльності.

Конституційне право як галузь права має свій предмет і метод правового регулювання.

Предмет конституційного права – це суспільні відносини, які виникають і діють у процесі здійснення влади народом України. За своєю структурою предмет конституційного регулювання включає: 1) відносини, які визначають зміст народовладдя – суверенітет народу, тобто його природне і невід’ємне право бути повновладним на території своєї держави; 2) відносини, які визначають побудову держави як організації влади народу і для народу (форму державного правління, форму державного устрою, форму державного режиму, державні символи, територіальний устрій держави); 3) відносини, які визначають загальні засади функціонування держави: гуманізм, демократизм, соціальна справедливість, законність тощо; 4) відносини між державою і особою (громадянство, статус людини і громадянина, взаємну відповідальність особи і держави).

Методом конституційного права є сукупність прийомів і способів, за допомогою яких норми галузі впливають на конкретні суспільні відносини. Метод конституційного права має комплексний характер, при цьому домінує метод імперативний (це означає, що поведінка суб’єктів конституційних відносин, їх права та обов’язки регламентовані чітко й однозначно). Диспозитивний характер мають конституційні норми, які закріплюють права і свободи громадян України. Метод конституційного права має установчий характер у тому розумінні, що багато відносин завдяки йому зазнають первинного правового впливу, тобто регулюються “вперше”, наприклад, загальні засади конституційного ладу України. Метод конституційного права має також універсальний характер: він впливає практично на всі сфери суспільного життя. Метод конституційного права поєднує в собі стабільність і динамізм. Так, з одного боку, відносини повновладдя народу вимагають надзвичайно стійкої правової основи. З другого боку, ці відносини постійно розвиваються, удосконалюються. У прикладному плані ці проблеми сталості й динаміки суспільних відносин покликаний вирішувати метод конституційного права.

Конституційне право як галузь права має свою внутрішню систему, яку утворюють три взаємопов’язані елементи: принципи конституційного права, його інститути та конституційно-правових норм.

Принципи конституційного права – це основоположні засади, які визначають сутність і політико-правове значення галузі. Їх можна поділити на дві групи – загальні й спеціальні. До загальних принципів належать принцип державного суверенітету, поділу влад, демократизму, гуманізму тощо. Спеціальні принципи складають основу функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування (наприклад, принцип централізації прокуратури, принцип виборності органів місцевого самоврядування, принцип незалежності суддів та ін.).

Інститут конституційного права – це функціонально відокремлена, внутрішньо стабільна підсистема взаємопов’язаних правових норм, які регулюють однорідні правові відносини. У конституційному праві розрізняють такі інститути: загальних засад конституційного ладу, конституційного статусу людини і громадянина, безпосередньої демократії, законодавчої влади, президентства, виконавчої влади, судочинства, територіального устрою та місцевого самоврядування та ін.

Конституційно-правові норми– це встановлені чи санкціоновані державою правила, які регламентують поведінку учасників конституційних відносин. Їм властиві такі загальні ознаки, як державно-владний характер, формальна визначеність, обов’язковість, гарантованість тощо. Але цим нормам притаманні і специфічні риси. Зокрема, норми конституційного права мають найвищу юридичну силу щодо норм інших галузей права; прямий (безпосередній) характер дії; специфічну структуру (більшість із них містить тільки правило поведінки – диспозицію, серед конституційних норм є норми-принципи, поняття, завдання, які не поділяються на структурні елементи).

Серед норм конституційного права розрізняють матеріальні і процесуальні норми. Матеріальні конституційні норми виражають зміст діяльності відповідних суб’єктів , а процесуальні – її порядок, способи і методи. Наприклад, матеріальна норма встановлює, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України (ст.75); процесуальна норма вказує: Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією (ст.91).

Норми конституційного права поділяються на регулятивні та охоронні. У свою чергу, регулятивні норми можуть бути: 1) уповноважуючими, які встановлюють певні права (право Президента України достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо протягом 30 днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися); 2) зобов’язуючими, які фіксують обов’язки (утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави); 3) забороняючими, які містять певну заборону (вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється). Охоронні норми спрямовані на захист прав та свобод учасників конституційно-правових відносин (за неповагу до суду і судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності).

Нормативно-правові акти, які містять норми конституційного права, утворюють систему джерел конституційного права, складну як за структурою, так і за змістом.

Основним джерелом конституційного права є Конституція України.

Сам термін “конституція” походить від лат. “constitutio”, що означає “установлення”, “устрій”. У Стародавньому Римі конституціями називали акти римських імператорів. Конституція як елемент державно-організованого суспільства існувала з давніх часів. Так, своєрідними конституціями у свій час були такі загальновідомі історичні правові пам’ятки, як закони Хаммурапі у Стародавньому Вавилоні, закони Ману у Стародавній Індії, Закони ХІІ таблиць у Стародавньому Римі, Руська Правда, Магдебурзьке право та ін.

Значення основного закону держави конституція набула в період буржуазних революцій. Першими були прийняті Конституції США (1787 рік), Франції та Польщі (1791 рік). У сучасному світі майже всі держави (а їх налічується більше двохсот) мають конституції.

У теорії конституційного права конституцією називають єдиний правовий акт або систему таких актів, за допомогою яких народ безпосередньо чи через представницькі органи встановлює основні принципи устрою суспільства і держави, форми безпосередньої демократії, визначає статус органів державної влади і місцевого самоврядування, закріплює права й свободи людини і громадянина.

Конституція у сучасному розумінні є особливим нормативно-правовим актом. По-перше, конституція є основоположнимнормативним актом, оскільки закріплює найважливіші, фундаментальні суспільні відносини. По-друге, конституція виражає інтереси народу і служить йому, тому маєнародний характер. По-третє, конституція має бутиреальною, тобто відповідати існуючим суспільним відносинам. По-четверте, конституція характеризуєтьсястабільністю,що передбачає особливий порядок внесення до неї змін і доповнень.

Як нормативно-правовий акт, конституція має певні юридичні властивості:

1) конституція – це передусім закон, тобто нормативно-правовий акт вищої юридичної сили;

2) в ієрархії нормативно-правових актів конституція займає найвище місце – закони та підзаконні нормативні акти повинні відповідати конституції, прийматися на її основі;

3) конституція є ядром системи права і системи законодавства, вона містить основи інших галузей права, галузеве законодавство деталізує конституційні приписи;

4) конституція приймається, набуває та припиняє свою чинність в особливому порядку;

5) механізм реалізації конституції досить складний, оскільки включає реалізацію конституції в цілому, що забезпечує досягнення цілей конституційного регулювання, і реалізацію окремих конституційних норм шляхом правомірної поведінки суб’єктів конституційних відносин);

6) для забезпечення верховенства конституції та ефективної дії її норм необхідна правова охорона конституції, яка здійснюється у формах конституційного контролю і конституційного нагляду. Орган, що здійснює конституційних контроль (Конституційний Суд України), може безпосередньо втручатися у діяльність підконтрольних органів, скасовуючи та призупиняючи їх акти.

Класифікація конституцій допомагає орієнтуватися у їх багатоманітності, виявляти характерні риси, властивості тощо, і може здійснюватися за такими критеріями:

1) за формою виразу розрізняють писану конституцію (один або кілька актів, які іменуються основним законом держави); неписану конституцію (її утворюють політико-правові уявлення, доктрини, теорії); змішану конституцію (конституційні закони, а також звичаї, прецеденти тощо);

2) за порядком прийняття конституції можуть бути даровані (октроїровані); прийняті на підставі проведення референдуму чи представницьким органом (демократичні); договірні;

3) за часом діїконституції поділяються на постійні і тимчасові;

4) за формою державного правління розрізняють монархічні і республіканські конституції;

5) за формою державного устрою конституції бувають федеративні (федеральні), конституції суб’єктів федерації, конституції унітарних держав;

6) за порядком внесення змін і доповнень: гнучкі конституції, які змінюються у звичайному порядку, та жорсткі, які передбачають особливу процедуру внесення змін і доповнень.

Конституцію України 1996 року на підставі вищенаведених критеріїв можна охарактеризувати як писану конституцію, прийняту від імені українського народу представницьким органом – Верховною Радою України. Вона діє постійно з моменту її прийняття, є конституцією унітарної республіки. Розділ XIII “Внесення змін до Конституції України” підтверджує, що Основний закон нашої держави є жорстким за порядком внесення змін і доповнень.

Структура конституції – це спосіб її внутрішньої побудови,тобто порядок об’єднання однорідних конституційних норм у певні комплекси – розділи та послідовність їх розташування. Як правило, конституція включає такі елементи:

1) преамбулу, яка визначає цілі й завдання конституції, характеризує історичні шляхи її становлення та розвитку, проголошує конституційні ідеали;

2) основну частину, яка регламентує усі інституції суспільства й держави;

3) заключні, перехідні та додаткові положення, які переважно регулюють питання процесуального характеру.

Конституція України 1996 року побудована з урахуванням як власного, так і зарубіжного досвіду і складається з преамбули, основної частини (розділи I – XIII, статті 1 – 159), прикінцевих положень (розділ XIV, статті 160 – 161), перехідних положень, які визначають строки вступу в дію окремих конституційних норм (розділ XV, 14 пунктів). До Конституції долучається також додаток у вигляді Закону України “Про прийняття Конституції України і введення її в дію”.

До джерел конституційного права належать також конституційні закони – нормативно-правові акти, прийняті органом законодавчої влади чи референдумом, що регулюють найбільш важливі суспільні відносини. Але, на відміну від Конституції, конституційні закони своїм регламентуючим впливом охоплюють не весь комплекс конституційних відносин, а лише окремі їх сфери. Серед конституційних законів виділяють органічні, номінальні і ординарні. Органічні конституційні закони вносять зміни і доповнення до чинної Конституції, включаються як органічна (невід’ємна) частина до її тексту. До номінальних конституційних законів належать ті, на які є безпосередня вказівка у Конституції (закони про громадянство, політичні партії, власність та ін.). До тексту Конституції вони не включаються, а деталізують окремі конституційні норми. Ординарними, або звичайними, конституційними законами можна назвати ті, які допомагають реалізувати конкретні конституційні норми (наприклад, Закон України “Про вищу освіту”).

Похідним від Основного Закону нормативним актом є Регламент Верховної Ради України, який здійснює правове регулювання діяльності українського парламенту: встановлює порядок скликання і проведення сесій Верховної Ради України, її засідань, визначає законодавчу процедуру, порядок здійснення контрольної діяльності, процедуру інших видів діяльності Верховної Ради, її органів і організацій, народних депутатів, посадових осіб, а також функції органів Верховної Ради України та її посадових осіб, які випливають з їх повноважень, встановлених Конституцією України. Дотримання вимог Регламенту забезпечує законність і ефективність діяльності парламенту Української держави.

Джерелами конституційного права України можуть бути акти всеукраїнського референдуму. Закони, інші рішення, прийняті всеукраїнським референдумом, мають вищу юридичну силу по відношенню до інших нормативно-правових актів України. Виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України (ст.73); Закон про внесення змін до розділів І, ІІІ і ХІІІ затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України (ст.156). Порядок проведення всеукраїнського референдуму регламентований відповідним законом.

Конституційний Суд України як орган конституційного судочинства здійснює правову охорону Основного Закону Української держави. Його рішення й висновки можуть містити конституційно-правові норми. Зокрема, це рішення про невідповідність нормативно-правових актів Конституції України.

До джерел конституційного права можна віднести також окремі постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України (наприклад, “Положення про порядок легалізації об’єднань громадян”), укази Президента України (наприклад, “Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень”).

Джерелами конституційного права України є міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 9 Конституції України).