Господарювання.

Тема: Інноваційна політика фірми.

План.

1. Інноваційна політика фірми у плановій та ринковій системах господарювання.

2. Механізм формування інноваційної політики підприємства.

1. Інноваційна політика фірми у плановій та ринковій системах

господарювання.

Інновація — це основа економічного розвитку системи. Це положення справедливе для систем різних рівнів, до яких належать як і суспільство в цілому, окремі держави й їхні провідні галузі, так і підприємства. Аби інновації були ефективними вони мусять бути керованими, і саме вони є прерогативою інноваційної політики.

На рівні держави розробляється державна інноваційна політика,
яка відображає ставлення держави до інноваційної діяльності, виз­-
начає мету, напрями, форми діяльності органів державної влади в
галузі науки, техніки й реалізації їхніх досягнень.

На рівні фірми (підприємства) розробляється інноваційна політика підприємства, що являє собою визначення керівництвом підп­риємства та його науково-технічними підрозділами мети інновацій­ної стратегії й механізмів підтримки приоритетних інноваційних, програм і проектів підприємства.

Таблиця №1.

Інноваційна політика підприємства у плановій та ринковій системі господарювання

У загальному вигляді причини введення інновацій можна поділити на дві основні групи:

• прибуток підприємства знижується — у цьому разі за рахунок
введення інновації підприємство розраховує стабілізувати (реа­
німувати) прибуток;

• прибуток підприємства перебуває на запланованому рівні — під­
приємство приймає рішення про збільшення існуючого прибутку

за рахунок введення інновації.

Система взаємовідносин «ринок – підприємство - інновації»

Провідні позиції на ринку належать підприємствам, в основу діяльності яких покладено інноваційну технологію. Існують такі ознаки технологічного ефективного підприємства:

1. Зміна стратегічної мети й розвиток засобів її досягнення відпо­відно до вимог НТП.

2. Намагання зберегти завойовані позиції на конкретних сегментах
ринку і водночас спостереження за новими ринками збуту.

3. Досить часте використання матричної структури управління.

4. Широке залучення своїх постачальників до розробки нової про­дукції й технології.

5. Зміна акцентів у конкурентній боротьбі. Поява глобальних рин­ків і, відповідно, глобальної конкуренції.

6. Готовність до сприйняття зовнішніх змін і контакту з фірмами-конкурентами.

7. Наявність, як правило, власної науково-дослідної бази. Техноло­гічно ефективне підприємство виділяє 13% коштів від власних
продажів на її розвиток, неефективне — 3. :

8. Паралельність розробки продукту з дослідженням його ринково­го потенціалу.

9. Наявність кадрів, здатних вирішувати перспективні проблеми.

10. Обмін досвідченими фахівцями між групами досліджень та нау­ково-технічних розробок.