Соціальні нормативи і державні соціальні стандарти — основа нормативно-правового забезпечення соціальної політики.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

План

1. Соціальні нормативи і державні соціальні стандарти — основа нормативно-правового забезпечення соціальної політики.

2. Система державних соціальних стандартів і нормативів в Україні.

3. Соціальні нормативи і державні соціальні стандарти — основа нормативно-правового забезпечення соціальної політики

Соціальні нормативи і державні соціальні стандарти — основа нормативно-правового забезпечення соціальної політики.

Приступаючи до розгляду цієї теми, слід насамперед згадати таке ключове поняття, як «соціальні нормативи», а потім вже ознайомитися з їх специфікою. Адже управління соціально-полі­тичними процесами, яке здійснюється через соціальне планування, неможливе без певних орієнтирів, критеріїв, кількісних та якісних значень — показників, які можна порівнювати в статиці і динаміці.

Соціальні нормативи — це регламентовані значення соціаль­них показників, що виражають систему типових вимог соціальних суб’єктів до соціальних об’єктів з метою забезпечення відтворення і розвитку суспільства як цілого, та вирішення його соціальних проблем.

Соціальні нормативи пов’язані з процесами соціального управ­ління і використовуються у розробці основ соціальної політики.

Найбільш важливі групи соціальних нормативів:

I група — нормативи, що мають «природничо-наукове» обґрунтування і є найбільш об’єктивними (норми харчування, одягу, медикаментів, витрат на комунальні послуги). Ці норми покладено в основу мінімального споживчого бюджету людини. Цей бюджет включає витрати на:

1. продукти харчування;

2. одяг, білизну, взуття;

3. предмети санітарії, гігієни, ліки та медикаменти;

4. меблі, посуд, культтовари та інші предмети культурно-побутового господарювання;

5. житло та комунальні послуги;

6. культурно-освітні заходи;

7. побутові послуги (транспорт, зв’язок);

8. перебування дітей у дошкільних закладах;

9. ведення особистого підсобного господарства (в межах, що забезпечують задоволення особистих потреб).

Склад мінімального споживчого бюджету (кошика) повинен затверджуватися урядом і час від часу переглядатись з урахуванням економічного стану та стандартів споживання.

У цей розділ можна включити гранично допустимі норми забруднення навколишнього середовища (мінімальні, максимальні).

II група — це нормативні показники по визначенню рівня допомоги у разі нестандартних ситуацій (на поховання, травматизм, при втраті годувальника, нормативи допомог багатодітним сім’ям тощо). Ця група нормативів залежіть від рівня розвитку економіки.

III група — це нормативи, що важко нормувати, але можна планувати:

1 — нормативи рівня здоров’я;

2 — нормативи рівня життя;

3 — нормативи тривалості життя;

4 –нормативи рівня травматизму (виробничого й побутового).

Основним дієвим важелем управління соціально-політич­ними процесами є їх нормативно-правове регулювання. Система нормативно-правового регулювання соціальної політики представлена різними видами нормативно-правових актів. Істотне місце серед них займають державні соціальні стандарти. На відміну від розвинутих країн світу в Україні система стандартизації соціальної політики знаходиться в процесі становлення. Метою цього процесу є створення нового, більш ефективного механізму нормативно-правового регулювання соціаль­ної політики в Україні.

Процес стандартизації соціальної політики базується на визначенні «соціального стандарту» і «соціальної гарантії» згідно із Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (листопад 2000 р.).

Цей Закон визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією та законами України основних соціальних гарантій. На його основі розробляється й затверджується Державний класифікатор соціальних стандартів і нормативів, використання якого сприяє встановленню вимог, що забезпечують державний захист інтересів громадян і держави за допомогою застосування відповідних нормативних документів.

Даний Закон установлює лише загальні правові основи держав­них соціальних стандартів і державних соціальних гарантій, які застосовуються до всіх об’єктів соціальної політики.

У ньому визначенні поняття:

державні соціальні стандарти —встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій;

Ø державні соціальні гарантії —встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, установлені законами та іншими нормативно-право­вими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму;

Ø прожитковий мінімум — величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості;

Ø соціальні норми і нормативи— показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комуналь­ними, соціально-культурними послугами;

Ø нормативи витрат (фінансування) — показники поточних і капітальних витрат із бюджетів усіх рівнів на забезпечення задоволення потреб не нижчому від державних соціальних стандартів і нормативів.

Соціальні стандарти відбивають характер і рівень задоволення сукупності соціальних потреб населення.

Соціальні потреби і відповідні соціальні нормативи в Україні класифікують за рядом ознак (рис. 1).

Зокрема:

¨ за характером задоволення соціальних потреб;

¨ за рівнем задоволення соціальних потреб;

¨ за рівнем розповсюдження та дії соціальних потреб.

За характером задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяються:

· на нормативи споживання — розміри споживання в натураль­ному виразі за певний період часу (рік, місяць, день) продуктів харчування непродовольчих товарів поточного споживання та деяких видів послуг;

· нормативи забезпечення — визначена кількість наявних в особистому споживанні предметів довгострокового користування, а також забезпечення певної територіїмережею закладів охорони здоров’я, освіти, підприємств, установ, організацій соціально-культурного, побутового, транспортного обслуговування та житлово-комунальних послуг;

· нормативи доходу — розмір особистого доходу громадянина або сім’ї, який гарантує їм достатній рівень задоволення потреб, що обраховується на основі визначення вартісної величини набору нормативів споживання та забезпечення.

За рівнем задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяються:

· на нормативи раціонального споживання — рівень, що гаран­тує оптимальне задоволення потреб;

· нормативи мінімального споживання — соціально прийнятний рівень споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, виходячи із соціальних або фізіологічних потреб;

· статистичні нормативи — нормативи, що визначаються на основі показників фактичного споживання або забезпеченості для всього населення чи його окремих соціально-демографічних груп.

Соціальні стандарти і нормативи можуть прийматися і діяти на різних рівнях:

· державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються та затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за участю та погодженням з іншими сторонами соціального партнерства, діють на всій території України і є обов’язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності;

· регіональні соціальні стандарти і нормативи формуються і затверджуються органом державної влади певного регіону України (27 регіонів — 24 області, АР Крим, м. Київ і м. Севасто­поль) і діють у межах даного регіону;

· місцеві соціальні стандарти і нормативи формуються органами місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм і можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів;

· соціальні стандарти і нормативи галузі соціальної сфери затверджуються відповідним міністерством чи відомством, діють у межах компетенції та сфери діяльності даної галузі;

· соціальні стандарти і нормативи підприємства (установи) затверджуються керівними органами підприємства, діють тільки в його межах;

· міждержавні соціальні стандарти і нормативи прийняті державами, що приєдналися до Угоди про проведення погодженої політики у сфері стандартизації і сертифікації; міжнародні соціальні стандарти — міжнародною організацією зі стандартизації.