Методи державного регулювання інноваційної діяльності

Розглянемо найважливіші із засобів регулювання інноваційної діяльності, тим більше що загальновизнаного переліку не існує.

1. Закони і законодавчі акти.

Однією з найважливіших економічних функцій держави в рин­ковій економіці є створення правової основи її функціонування. Насамперед це прийняття законів і правил, що регулюють економіч­ну діяльність, а також контроль за їх виконанням. Створюючи зако­нодавчу базу, держава встановлює юридичні принципи функціону­вання економіки, виконувати які зобов'язані всі суб'єкти економіч­ної діяльності. До числа таких правил належать закони, законодавчі й нормативні акти, які захищають права власності, визначають фор­ми підприємництва, умови функціонування підприємств, їхні взає­мозв'язки між собою та державою.

На основі законодавства має бути створене сприятливе правове середовище, яке забезпечує сукупність свобод і прав вітчизняних суб'єктів та їхніх іноземних партнерів у виборі видів господарської діяльності, її організаційних форм; у призначенні й використанні джерел фінансування, доступів до ресурсів, право володіння й роз­порядження коштами виробництва. Розробка системи законів має бути спрямованою на функціонування ринкових саморегуляторів.

2. Обсяги і джерела інвестування інновацій

Другим напрямом діяльності держави є безпосередня участь її загальнодержавних, регіональних і місцевих органів у регулюванні обсягів і використання різних джерел інвестування інновацій. Та за­мість директивного планового управління централізованими капі­тальними вкладеннями і монополізації функції інвестування ця діяль­ність має включати розробку довготермінових концепцій розвитку держави та регіонів і виконання конкретних цільових програм, спря­мованих на розвиток певних галузей чи виробництв. Здійснення цих програм базується на функції фінансування інноваційної діяльності. У процесі формування ринку відбувається переміщення фінансуван­ня від централізованих до децентралізованих джерел.

3. Асигнування і дотації з Державного та місцевих бюджетів

Серед засобів впливу держави на процес функціонування еко­
номіки важливе місце належить державним асигнуванням і дотаціям, оскільки ключовим моментом у побудові механізму державного peгулювання є надійне забезпечення діяльності всіх суб'єктів господарювання.

Державні асигнування — це виділення певної суми грошових? коштів на фінансування господарських об'єктів, видів діяльності або соціальних програм за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, а також державних позабюджетних фондів.

Бюджетні асигнування встановлюють обов'язковий обсяг і цільове призначення витрат бюджетних коштів. Розміри асигнувань для окремих установ визначаються їх затвердженими кошторисами. Грошові кошти на витрати, відповідно до визначених обсягів асиг­нувань, надаються установам шляхом відкриття кредитів фінансови­ми органами у банківських установах.

Бюджетні асигнування на інновації перераховуються фінансо­вими органами банкам, які й фінансують виконання робіт.

За допомогою асигнувань державного бюджету держава здійс­нює цілеспрямований вплив на господарські об'єкти у вигляді пря­мої державної допомоги на впровадження тих чи інших заходів. Y цьому разі державний бюджет відіграє роль інструменту цільового перерозподілу національного доходу на користь вирішення народногос­подарських проблем. Для визначення дії механізму використання в управлінні економікою бюджетних асигнувань і дотацій проводить­ся аналіз доходної й видаткової частин консолідованого бюджету України за напрямами: непряме фінансування у вигляді податкових пільг, пільгового кредитування і т. ін.; субвенції місцевим бюдже­там; транспортні платежі; субсидії; дотації.

4. Норми і нормативи

Норми і нормативи як один із важливих засобів державного регу­лювання використовуються як базовий елемент при розробці територіаль­них планів, а також при обґрунтуванні варіантів розвитку країни в цілому.

Система норм і нормативів включає: соціально-економічні нор­ми й нормативи; норми та нормативи розвитку матеріальної бази й соціальної інфраструктури; економіко-екологічні.

Соціально-економічні норми включають широке коло норма­тивів. Це й прожитковий мінімум, і мінімальна заробітна плата, і неоподатковуваний мінімум заробітної плати, і т. ін. Розробляти ці нормативи та механізми їхньої дії слід виходячи з цін мінімального споживчого кошика для працівника та членів його сім'ї, які пере­бувають на його утриманні, а також ціни робочої сили. Зазначені нормативи мають також враховувати особливості змін ціни робо­чої сили на регіональному ринку праці та регіональний рівень цін на споживчі товари.

Найважливішим напрямом забезпечення державного регулю­вання охорони навколишнього середовища та раціонального вико­ристання природних ресурсів є економіко-екологічні норми й нор­мативи.

Діюча система екологічних нормативів включає: нормативи екологічної безпеки; гранично допустимі викиди та скиди у навко­лишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин; нор­мативи використання природних ресурсів; нормативи платежів та тарифів за використання природних ресурсів та забруднення навко­лишнього середовища.

5. Ціноутворення

За умов виходу економіки України з кризового стану великого значення набуває такий засіб державного втручання, як цінове регу-: лювання. Ціна, як відомо, — це грошовий вираз вартості товарів; послуг, ресурсів. У ринковій економіці ціна є найбільш поширеною економічною категорією. Вона виступає загальним регуляторой процесу суспільного відтворення, вплив якого на діяльність госпо­дарюючих суб'єктів доповнюється іншими регуляторами, що їх зас­тосовує держава (податками, процентними ставками, валютним кур­сом, дотаціями). Вартісна оцінка обсягів виробництва і підтримка економічного порядку впродовж коливань ринкової кон'юнктури здійснюються за допомогою системи ринкових цін.

6. Ставки податків і пільги з оподаткування

Основним важелем, найважливішим засобом державного впли­ву на соціально-економічний розвиток країни та на інноваційні про­цеси є податки та податкові пільги. Саме податки, як засвідчує еко­номічна історія, завжди використовувалися державою як найдієві­ший засіб регулювання економічних процесів. Податки є складовою фіскальної політики держави: вирішення тих або інших економічних проблем через державний бюджет завдяки певній системі оподатку­вання та урядових видатків.

На інноваційну діяльність, яка визначає вихідний момент під­приємництва, впливають усі податки й платежі, пов'язані з виробни­чо-господарською діяльністю в цілому. Визначають такі функції по­датків: фіскальну, стимулюючу, регулюючу та контрольну.

Податкові надходження до бюджету забезпечують державу фінансовими ресурсами, необхідними для її діяльності. У цьому по­лягає фіскальна функція податків.

Стимулююча функція полягає в тому, що податкові заходи дер­жави (у більшості випадків — податкові пільги) можуть стимулюва­ти виробництво найбільш необхідних видів продукції, впроваджен­ня досягнень науково-технічного прогресу, підтримувати режим енерго- й матеріалозбереження у виробництві. Наданням додаткових податкових пільг для нових інвестицій держава може заохочувати оновлення основного капіталу.

Регулююча функція полягає в тому, що через податки та подат­кові пільги держава впливає на виробництво, розподіл, обмін і спо­живання. З одного боку, податки скорочують фінансові можливості робочої сили. Оподаткування прибутку потенційно зменшує вироб­ниче споживання. Податки на заробітну плату скорочують потен­ційні можливості особистого споживання та вирівнюють доходи. З ін­шого боку, застосовуючи гнучку й всеохоплюючу систему подат­ків, держава може впливати на реалізацію суспільного продукту, темпи нагромадження капіталу і технічного оновлення виробничо­го апарату, а також регулювати темпи економічного зростання, формування пропорцій і структури суспільного виробництва. Частина валового внутрішнього продукту, що удержавлюється за допомо­гою податків, є фінансовою основою державного регулювання рин­кових відносин.

Податки змінюють структуру попиту і споживання, відносно скорочують, але вирівнюють виробничий та особистий попит і спо­живання. Однак саме за рахунок податків держава утворює фонд грошових коштів, за допомогою якого розширює державний попит і споживання. Так відбувається трансформація структури попиту й споживання.

7. Відсотки за кредит і державні гарантії

Найважливішою сферою державного впливу є грошово-кредит­ні відносини, оскільки вони є стрижнем усієї економічної системи, незалежно від ступеня розвитку приватного сектора. Держава навіть за умов ринкової економіки надає великого значення контролю за формуванням і використанням національних кредитних ресурсів. Останні утворюються в процесі суспільного відтворення — форму­вання розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту. За своєю сутністю кредитні відносини є грошовим виразом, грошо­вою формою виробничих відносин, важливим наслідком функціону­вання економіки і, водночас, необхідним, безумовним джерелом її розвитку. У процесі розбудови економіки України як незалежної дер­жави та переходу її до ринкових відносин державне регулювання має забезпечити вирішення проблем, що виникли внаслідок інфля­ційних процесів. У числі цих проблем — нерозвиненість системи фі­нансового планування бодай на середньотермінову перспективу, су­перечливість механізмів ціноутворення, кредитування, оподаткуван­ня, що аж ніяк не стимулювали ефективне господарювання, невідлагодженість формування й використання кредитних ресурсів. Необхід­но створити передумови для органічного поєднання фінансових від­носин з іншими економічними відносинами, перетворити кредитний механізм на потужний і ефективний державний регулятор функціо­нування економіки.

8. Державні замовлення і закупівлі

Ефективними регуляторами прямої дії на виробництво є держав­не замовлення й державні закупівлі.

Оскільки економічна роль держави полягає у забезпеченні за­гальнодержавних потреб та захисту інтересів соціально незахищених груп населення, державним замовленням як інструментом дер­жавного регулювання формуються завдання на виготовлення, по­ставку промислової, спеціальної та сільськогосподарської продукції, продовольчих і непродовольчих товарів народного споживання, виконання робіт і надання послуг за номенклатурою і в обсягах, що забезпечують реалізацію державних та міждержавних цільо­вих програм, виконання міжурядових угод і створення державних резервів.

Дієвість механізму державного замовлення значною мірою ви­значається забезпеченість останнього матеріально-технічними ресу­рсами. Зважаючи на обмежені можливості сучасної української еко­номіки, встановлено порядок, згідно з яким державна підтримка надається лише виконавцям державних замовлень, які мають страте­гічне значення для країни. У разі необхідності держава гарантує та­ким виконавцям продаж підприємствами-виробниками матеріальних ресурсів, потрібних для виконання державного замовлення.

9. Мито і митні податки

Мито — це податки, які встановлюються на імпортні, а в окре­мих випадках — і на експортні товари. Держава використовує мито Для одночасного вирішення двох основних завдань: спираючись на фіскальне мито, держава запроваджує його, як правило, щодо тих товарів, які не виробляються підприємствами України. Метою задіяння такого мита є забезпечення державного бюджету податковими над­ходженнями. Функція захист українських виробників від конкуренції інших держав виконується протекціоністським митом, яке зменшує перевагу іноземного виробника на українському ринку над вітчизняним виробником.

Захист національного ринку — головна мета митних тарифів. Разом із тим їхнє використання призводить до наслідків, на які необ­хідно зважати при виробленні й реалізації зовнішньоекономічної по­літики, а саме:

• виробничий ефект. Зростає виробництво товару, який захищаєть­
ся митними тарифами, бо імпортні товари дорожчі й не можуть
задовольнити існуючий попит. Урахування виробничого ефекту
дуже важливе для формування економічної політики в невели­
ких країнах, масштаби внутрішнього ринку яких можуть забез­
печити ефективну діяльність обмеженої кількості підприємств;

• споживчий ефект. За інших рівних умов, споживання товару,
який обкладається митом, знижується;

• бюджетний ефект. Митні тарифи — джерело бюджетних над­
ходжень. Особливо зростає значення митних тарифів для країн,
які розвиваються. У промислово розвинених країнах це джере­
ло поповнення бюджету не є суттєвим: обсяг бюджетних над­
ходжень обернено пропорційний розмірові митного тарифу —
чим більший розмір тарифу, тим менший обсяг імпорту, і, від­
повідно, менші бюджетні надходження;

• ефект розподілу прибутків. Він полягає в тому, що національні
виробники за відсутності конкуренції з боку іноземних фірм
(через застосування митних тарифів) мають змогу підвищувати
ціну на свій товар і отримувати більш високі прибутки у формі
ренти. Захист національних виробників за допомогою митних
тарифів спричиняє зростання вартості дефіцитних товарів і зни­
ження ціни надлишкових факторів виробництва;

• конкурентний ефект. Відіграє значну роль у невеликих краї­
нах, внутрішній ринок яких може забезпечити ефективну діяль­
ність лише обмеженої кількості національних виробництв. Про­
те відсутність конкуренції з боку іноземних виробників може призвести до втрати національними виробниками стимулів до підвищення ефективності виробництва й зниження цін;

• вплив на платіжний баланс. Застосування митних тарифів
спричиняє скорочення споживання імпортних товарів (через
високі ціни на них), відповідно зменшуються витрати за кордо­
ном на закупівлю імпортних товарів. Такий процес, за інших
рівних умов, сприяє поліпшенню платіжного балансу;

• вплив на умови торгівлі. Застосування митних тарифів змушує
іноземні фірми знижувати ціну товарів, які ввозяться до даної
країни. А це, у свою чергу, передбачає зміни у співвідношенні
експортних та імпортних цін.

У більшості випадків митний тариф застосовується на національ­ному рівні. Але в тих випадках, коли ряд країн об'єднується у торгівельно-економічну групу і створює митний союз, митний тариф стає спільним інструментом зовнішньоторговельного регулювання, єди­ним для всіх країн — учасниць торговельних відносин з третіми країнами.

Суттєвим засобом регулювання іноземної підприємницької діяль­ності на національному ринку є система оподаткування імпорту. Взагалі оподаткування імпорту в країнах з ринковою економікою будується на однакових принципах, відмінності ж полягають у роз­мірах митних тарифів та деяких видів митних податків.

10. Ліцензії і квоти

До стаціонарних засобів державного регулювання можна віднес­ти ліцензування, квотування, стандартизацію та експертизу інвести­ційних проектів. Це прямі засоби впливу держави на інвестиційну діяльність, оскільки за їхньої реалізації держава бере безпосередню участь у непрямих засобах.

Ліцензування — це надання дозволу на проведення будь-яких видів діяльності, пов'язаних з виробництвом та наданням послуг, і ліцензування продукції. За умов технологічної відсталості ліцензу­вання суб'єктів інвестиційної діяльності спроможне підвищити ефек­тивність виробництва, а купівля ліцензій на виробництво продукції здатна підняти економіку на вищий щабель розвитку. Це — нетарифні засоби регулювання, які застосовуються практично в усіх розви­нених капіталістичних країнах і країнах, що розвиваються. Ліцензія експорту (або імпорту) — це оформлене належним чином право на експорт (імпорт) товарів або валютних коштів з метою інвестування або кредитування протягом установленого терміну.

Ліцензійна система передбачає, що держава через спеціально уповноважене відомство видає дозвіл на здійснення зовнішньоторгівельних операцій певними товарами, які включено до списків ліцен­зування з експорту й імпорту.

Системи ліцензування, які застосовуються в різних країнах, ха­рактеризуються великим різноманіттям форм і процедур. Загально­визнаними є такі види ліцензій:

1) відкрита (індивідуальна) — дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного проміжку часу (але не менше одного місяця), з визначенням його загального обсягу;

2) генеральна — відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції з
певним товаром (товарами) і з певною країною (групою країн) про­
тягом періоду дії режиму ліцензування з цього товару (товарів);

3) разова (або індивідуальна) — разовий дозвіл, який має плановий
характер і видається для здійснення кожної операції конкретним
суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності на період, що не мен­
ший за необхідний для здійснення експортної (імпортної) опера­
ції. У разовій ліцензії зазначаються кількість товару, що експор­
тується (імпортується), його вартість, країна його походження й
призначення, а в ряді випадків — також митний пункт, через
який мусить ввозитися (або вивозитися) товар.

Необхідність ліцензування пояснюється багатьма внутрішніми й зовнішніми обставинами. Зокрема, ліцензування дає можливість більш раціонально використати іноземну валюту за її обмеженості для імпор­ту найважливіших для країни товарів або ж обмежити експорт продук­ції, яка є дефіцитною на внутрішньому ринку й вивіз якої загрожує під­вищенням цін на неї. Ліцензування полегшує вирівнювання торгового й платіжного балансу з тією чи іншою країною, особливо коли необхід­но швидко зупинити зростання зовнішньоторговельного дефіциту.

11. Підтримка інфраструктурах утворень

Перед нашою країною стоїть завдання розвитку ринкової інф­раструктури у вигляді нових елементів господарського механізму, яка б забезпечувала кваліфіковане обслуговування вітчизняних й іноземних інвесторів. До їх переліку входять кредитні інституції, які є суб'єктами інноваційно-інвестиційної діяльності. Створення широ­кої мережі банківських установ — одна з обов'язкових умов активі­зації інновацій.

Банківські установи мають здійснювати кредитування проектів на основі їхньої ретельної оцінки та відбору й виконувати функції інформаційного обслуговування і консультації з питань ефективного інвестування, самостійно здійснювати інноваційну діяльність. Важ­ливим елементом тут є створення фондових бірж, інвестиційних фон­дів й інвестиційних компаній, які мають забезпечити створення й функціонування фондового ринку. Великого значення для ефектив­ного здійснення інноваційної діяльності набувають страхові компа­нії, які повинні надавати необхідний комплекс страхових послуг. Підвищується потреба в послугах консалтингових фірм, які викону­ють інформаційні та проектні роботи. В Україні значна увага приді­ляється створенню інноваційної інфраструктури, але гостро стоїть питання її розвитку і вдосконалення.

12. Розробка й реалізація державних і цільових комплексних програм

Розробка й реалізація цільових комплексних програм — це також одна з форм державного регулювання, а в країнах з ринко­вою економікою вона є основою програмного управління. В осно­ву розробки цільових комплексних програм закладаються такі принципи: цілеспрямованість, комплексність, системність, забезпе­ченість, пріоритетність, економічна безпека, погодженість, своєчас­ність. Цільові комплексні програми можна поділити на державні, регіональні, галузеві, об'єктні. Фінансове забезпечення програм здійснюється на підставі заяви до бюджету, у якій обґрунтовують­ся необхідні витрати.