СТРАТЕГІЧНІ ЦІЛІ ТА НАПРЯМИ УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

Інвестиційна діяльність компанії чи фірми є досить тривалою і тому має здійснюватися з урахуванням певної перспективи.

Інвестиційна стратегія - це процес формування інвестором систе­ми довгострокових цілей інвестиційної діяльності та вибір найбільш ефек­тивних шляхів їх досягнення.

Ринкові умови, що швидко змінюються, недосконалість та змінність законодавчої бази, інфляційні процеси та криза неплатежів вимагають гнуч-

кого підходу до формування інвестиційної стратегії. Вихідною передумо­вою формування інвестиційної стратегії є загальна стратегія економічного розвитку компанії. Щодо неї інвестиційна стратегія мас підлеглий характер і має узгоджуватися з нею за цілями та етапами розвитку. Таким чином, ін­вестиційна стратегія мас розглядатися як найважливіший фактор забезпе­чення ефективного розвитку компанії відповідно до обраної нею загальною економічною стратегією.

Процес формування інвестиційної стратеги підприємства проходить певні етапи:

1) визначення періоду реалізації інвестиційної стратегії з урахуванням розміру підприємства, його потужності, темпів розвитку, галузевої належ­ності, а також передбачуваності розвитку економіки загалом;

2) визначення стратегічних цілей інвестиційної діяльності:

> забезпечення приросту капіталу або підвищення рівня прибут­ковості інвестицій;

> зміну пропорцій у структурі реального та фінансового інвесту­вання через удосконалення галузевої та регіональної спрямованості інвес­тиційних програм;

> удосконалення технологічної та відтворювальної структури ка­пітальних вкладень;

3) розробка стратегії формування інвестиційних ресурсів;

4) конкретизація інвестиційної стратегії за періодами її впровадження;

5) оцінювання розробленої інвестиційної стратегії за напрямами:

> узгодженість цілей, напрямів і етапів інвестиційної стратегії з базовою стратегією підприємства;

> внутрішня збалансованість інвестиційної стратегії, тобто узго­дженість окремих стратегічних цілей і напрямів інвестиційної діяльності між собою, а також послідовність їхнього виконання;

> узгодженість інвестиційної стратегії із зовнішнім середовищем, тобто відповідність інвестиційної стратегії змінам інвестиційного клімату та кон'юнктури ринку;

> можливості впровадження інвестиційної стратегії з урахуван­ням наявного ресурсного потенціалу;

> прийнятність рівня ризику через аналіз інвестиційних ризиків і можливі наслідки для підприємства та шляхи їх компенсації;

> результативність інвестиційної стратегії на основі визначення економічної ефективності реалізації інвестицій.

Залежно від мсти інвестування, типу управління, характеру економі­чної ситуації та багатьох інших факторів можна виокремити різні інвести­ційні стратегії. До групи базових належать:

=> стратегія збереження,що рекомендується інвесторам, які не бажають ризикувати своїм капіталом, а також тим, хто не впевнений у строках інвестування. Оптимальним варіантом стратегії є той, що передбачає

термінове виведення основної частини коштів (до 80-90 %) з інвести­ційного ринку протягом року; => стратегія накопичення,орієнтована на інвесторів, які не бажають ри­зикувати. Мета стратегії - поступовий приріст капіталу, зіставний із до­хідністю за безризиковим фінансовим інструментом; => стратегія поміркованого росту- рекомендується для інвесторів, які передбачають отримати високі доходи при обмежені потенційних ризи­ків; => стратегія агресивного росту- передбачає отримання максимально можливу дохідність на вкладений капітал за короткий період.

Для стратегічного інвестора, головна мета якого полягає у розширен­ні сфери впливу та участі в управлінні підприємством, можна назвати:

♦ стратегіюефективного власника- мета інвестора полягає не лише в отриманні доступу до певних видів продукції, але й у підвищенні нау­ково-технічного та промислово-збутового потенціалу та фінансового оздоровлення підприемства-емітента. Основний дохід, що отримує ін­вестор, має довгостроковий характер і є результатом ефективної госпо­дарської діяльності. Використання цієї стратегії передбачає не лише на­явність значних фінансових ресурсів, але й досвід, зв'язки, а також знання технології виробництва, ринків збуту та інших особливостей пі­дприємства, що контролюється.

♦ стратегію спекулятивного злиття та поглинання,зміст якої полягає у придбанні контрольного пакету акцій для забезпечення доступу до дефіцитних товарів (послуг) фінансових ресурсів або з метою отриман­ня у користування вигідних об'єктів нерухомого майна, інших майно­вих та немайнових прав. Інвестори, які використовують цю стратегію, можуть отримати прибуток, як за рахунок реалізації пакету акцій кінце­вому інвестору, так і за рахунок управління грошовими потоками підп­риємства.

Якщо за ознаку класифікації взяти прибутковість, то учасники інвес­тиційного процесу розрізняють стратегії, що базуються на: •!♦ зростанні інвестованого капіталу;

♦ забезпеченні отримання регулярного поточного доходу;

♦ раціональному поєднанні зростання капіталу та поточного доходу.

Стратегія зростання капіталу полягає в отриманні доходу за раху­нок збільшення ринкової вартості об'єктів інвестування.

Стратегія регулярного поточного доходу припускає отримання доб­ре запрогнозованих доходів за рахунок дивідендів за акціями, відсотків і дисконту при погашенні боргових цінних паперів (наприклад, облігацій).

Стратегія збалансованого зростання припускає отримання регуляр­ного поточного доходу та забезпечення середнього зростання вкладеного

капіталу. З метою забезпечення збалансованості між дохідністю й інвести­ційним ризиком іноді рекомендується така структура вкладень: -35-45 % - акції фінансово надійних підприємств; -35-45 % - акції та конвертовані облігації «блакитних фішок»; -10-30 % - державні та муніципальні цінні папери.

Інвестиційну стратегію слід розглядати і як процес стратегічного управління інвестиційною діяльністю, який дозволяє сформулювати глоба­льну мету розвитку фірм, позицію менеджерів та оперативно пристосовува­тися до змін ринкового середовища.

Управління інвестиційною діяльністю або інвестиційний мене­джмент - це система принципів та методів розробки та реалізації управ­лінських рішень, пов'язаних із здійсненням різних аспектів інвестиційної діяльності. Інвестиційний менеджмент тісно пов'язаний з іншими фундаме­нтальними системами управління підприємства. Наприклад, з фінансовим менеджментом через формування інвестиційних ресурсів; з виробничим менеджментом цей зв'язок опосередковується через спільне управління фо­рмуванням основних та оборотних коштів; з менеджментом персоналу через здійснення інтелектуальних інвестицій в робітників підприємства.

Основною метою інвестиційного менеджменту є забезпечення найефективнішої реалізації інвестиційної стратегії суб'єктів підприємниць­кої діяльності на усіх етапах розвитку [8, с 46].

Ефективне управління інвестиційною діяльністю має здійснюватися на основі таких принципів, як:

• Взаємозв'язок із загальною системою управління на підприємстві загалом та з окремими функціональними системами управління зокрема.

• Спрямованість дій інвестиційного менеджменту на досягнення конкретних цілей інвестування.

• Визначення напрямів інвестиційного менеджменту залежно від об 'єктів інвестування.

• Єдність інвестиційної стратегії та інвестиційного менеджме­нту на підприємстві.

• Єдність інвестиційних цілей, результатів інвестіпийної діяльно­сті та засобів їх досягнення.

• Комплектність інвестшіійного менеджменту, що передбачає планування, аналіз, регулювання та контроль за інвестиційною діяльністю.

• Розробка методів та засобів інвестиційного менеджменту з урахуванням підвищення ефективності виробництва, збільшення прибутку та міиімізагіії інвестиційних ризиків.

У процесі реалізації основної мети та з урахуванням основних прин­ципів інвестиційний менеджмент має вирішувати такі основні завдання:

• Забезпечити високий темп економічного розвитку суб'єктів пі­
дприємництва шляхом здійснення ефективної інвестиційної діяльності, ро-

зширення п оосяпв, а також шляхом галузевої, асортиментної та регіональ­ної диверсифікації ціп діяльності.

* Макси.мізувати прибутки від інвестиційної діяльності, бо при­буток є не тільки результатом інвестиційної, а й усієї господарської діяль­ності підприємства. Тому, за наявності альтернативних напрямів інвесту­вання, потрібно обирати такий об'єкт, який забезпечить найбільшу суму чистого прибутку в розрахунку на вкладений капітал.

*Мінімізувати інвестиційні ризики, бо за несприятливих умов вони можуть призвести до втрати не тільки прибутків, а й частини інвести­ційного капіталу.

*Забезпечити фінансову стабільність і платоспроможність суб'єктів підприємництва у процесі рсатізації інвестиційних програм. Оскі­льки інвестиційна діяльність пов'язана з вкладанням значних фінансових ресурсів, зазвичай на тривалий період, то цс може призвести до зниження платоспроможності інвестора, несвоєчасної сплати поточних рахунків і пла­тіжних зобов'язань перед контрагентами, державним бюджетом тощо.

* Визначити можливі варіанти прискорення реалізації інвести­ційних програм. Останні необхідно реалізувати якнайшвидше, оскільки це сприятиме прискоренню економічного розвитку підприємств (організацій), швидкому формуванню грошових потоків у вигляді прибутку від інвестицій та амортизаційних відрахувань, скороченню темпів використання кредит­них ресурсів, зменшенню інвестиційних ризиків, пов'язаних із несприятли­вими змінами кон'юнктури інвестиційного клімату [9J.

Усі розглянуті завдання тісно взаємопов'язані між собою та визнача­ють такі основні функції інвестиційного менеджменту:

• дослідження поточного стану інвестиційного ринку та прогнозу­вання зміни його кон'юнктури;

• розробка стратегічних напрямів інвестиційної діяльності підприємства;

• пошук та оцінювання найефективніших об'єктів інвестування;

• розробка стратегії формування інвестиційних ресурсів суб'єкта інвестиційної діяльності залежно від об'єкта інвестування;

• формування та оцінювання інвестиційного портфеля за критерія­ми дохідності, ризику та ліквідності;

• управління реалізацією окремих програм та проектів;

• пошук найефективніших заходів мінімізації інвестиційних ризиків;

• здійснення ефективного контролю за реалізацією інвестиційної діяльності.

Інвестиційний менеджмент має свою специфіку, що визначається та­кими напрямами, як управління:

* реальними інвестиціями;

* фінансовими інвестиціями;

* інвестиційним портфелем підприємства:

* формуванням інвестиційних ресурсів.

Кожен із цих напрямів має свої завдання.

Наприклад, у процесі управління реальними інвестиціями важливим є формування програми реальних інвестицій, визначення загального обсягу та об'єктів реального інвестування з урахуванням високої ефективності, лікві­дності та мінімального ризику.

Політика управління фінансовими інвестиціями містить аналіз фінан­сових ринків, визначення обсягів фінансових інвестицій у поточному періо­ді, вибір об'єктів інвестування (фінансових інструментів), оцінку інвести­ційних якостей окремих фінансових інструментів, формування портфеля фінансових інвестицій та забезпечення його ефективного управління.

Інвестиційний портфель - це визначена сукупність об'єктів реаль­ного та фінансового інвестування, яка формується відповідно до цілей по­передньо розробленої інвестиційної стратегії інвестора.

За теперішніх умов портфель може формуватися як сукупність певної кількості об'єктів реального чи фінансового інвестування.

Головною метою інвестиційного портфеля є забезпечення реалізації інвестиційної стратегії компанії шляхом підбору найбільш ефективних та безпечних об'єктів інвестування.

Теорія інвестиційного портфеля була розроблена американським вченим Марковіцем, який визначав зміст портфеля як способу вкладання інвестором своїх заощаджень у різні види активів, та Уїльямом Шарпом, який визначає послідовність формування інвестиційного портфеля, а саме: вибір інвестиційної політики; аналіз ринку цінних паперів; формування портфеля цінних паперів.

Інвестиційний портфель формується відповідно до інвестиційної стратегії (політики) з урахуванням таких чинників:

*фінансової можливості інвестора (наявності внутрішніх джерел фінансування);

*можливості залучення зовнішніх джерел фінансування, вітчизня­них та іноземних;

* інвестиційного клімату;

У кон'юнктури інвестиційного ринку;

* особливостей інвестиційної стратегії (рівень агресивності інвес­
тиційної стратегії, схильність інвестора до ризику, спроможність ефективно
управляти портфелем).

Інвестиційні портфелі класифікуються за багатьма ознаками залежно від мсти, яку переслідує інвестор, див. табл. 1.4:

Формування інвестиційного портфеля мас здійснюватися за такими принципами:

1) принцип відповідності складу портфеля до інвестиційної стратегії компанії;

2) принцип забезпечення відповідності портфеля інвестиційним ре­сурсам;

3) принцип оптимізації співвідношення дохідності та ризику;

4) принцип оптимізації співвідношення дохідності та ліквідності;

5) принцип керованості інвестиційним портфелем.

Процес формування та управління інвестиційного портфеля має здійснюватися в такій послідовності:

1. Визначення основної мети інвестиційної політики.

2. Визначення структури інвестиційного портфеля та його складових.

3. Визначення об'єктів інвестування, з яких планується сформувати портфель.

4. Визначення термінів придбання і зберігання об'єктів інвестування у портфелі.

5. Диверсифікація складових частин портфеля.

6. Обгрунтування схеми управління інвестиційним портфелем.

7. Формування механізмів страхування від ризику.

8. Оцінка дохідності, ризику та ліквідності інвестиційного портфеля.

9. Оптимізація оподаткування цінних паперів інвестиційного портфеля.

10. Юридичні питання.

1 1. Кінцева оптимізація структури інвестиційного портфеля за встано­вленими критеріями дохідності, ризику та ліквідності.

Згідно з розробленою стратегією, інвестор прагне оптимізувати свій портфель таким чином, щоб забезпечити досягнення всіх стратегічних цілей шляхом пошуку найбільш прийнятних сполучень усіх чинників. Найважче оптимізувати дохідність і ризик, адже найбільш дохідне інвестування вод­ночас є найбільш ризикованим.

У процесі управління формуванням інвестиційних ресурсів важ­ливим є визначення загального обсягу необхідних інвестиційних ресу­рсів, вибір ефективних схем фінансування інвестиційної діяльності, забезпечення максимального обсягу залучення власних інвестиційних ресурсів за рахунок внутрішніх джерел, забезпечення необхідного об­сягу залучення власних інвестиційних ресурсів з зовнішніх джерел, визначення оптимального співвідношення структури капіталу та забез­печення мінімізації вартості залучених інвестиційних ресурсів із різних джерел.

Отже, основною метою стратегічного управління інвестиційною дія­льністю є визначення напрямів, методів, засобів та форм інвестування з ме­тою підвищення ефективності виробництва та збільшення прибутку підпри­ємства.