Категоріальне моделювання системи фольклору

Наявність різних підходів до визначення фольклорного феномену пояснюється тим, що фольклор «у чистому вигляді» не можна виділити з контексту традицій національної культури, суспільної свідомості, способу життя та художнього відображення картини світу. У взаємодії з великою кількістю суміжних наук «фольклористика все-таки напрацювала свої специфічні наукові принципи і положення, які лишаються основоположними для відокремлення її об’єкта і предмета від об’єктів і предметів культурології, філософії, естетики, психології, соціології» [173; 15]. Тому вивчення фольклорного феномену неодмінно вимагає чіткого визначення вихідного теоретико-методологічного підходу. Одночасно, обраний підхід створює умови для формування загальної концептуальної бази фольклористики і дозволяє здійснювати загальнотеоретичні дослідження, які інтегрують різнопредметні знання в цілісну наукову систему – фольклористику. Водночас структурне та змістовне ускладнення аспектів вивчення фольклору дає можливість глибоко проникнути в суть явища, яким є фольклор.

Актуальним у суспільних науках, та мало використаним в українській фольклористиці є системно-категоріальний підхід до визначення феномену фольклору, однак він широко використовується сучасними російськими фольклористами: С. Неклюдовим, О. Каргіним, О. Панченком, К. Богдановим. У 30-х роках минулого століття фольклор розглядався радянською фольклористикою як уснопоетична творчість, як мистецтво слова, як форма словесності низових верств населення. Поступово сам об’єкт фольклористики перетворювався в деякий комплекс словесно-музично-драматичних і танцювальних текстів (наприклад, у В. Гусєва). При цьому декоративно-прикладне мистецтво, чи народне мистецтво, без якого неможливе побутування всього цього комплексу, стало відокремленим – і незалежним від фольклору – об’єктом вивчення. Подібна тенденція призвела до того, що в пошуках свого об’єкта та визначення своїх специфічних інтересів серед суміжних дисциплін фольклористика спробувала обмежити сферу своїх інтересів. У кінцевому підсумку під поняттям фольклору розуміється лише набір уснопоетичних вербальних текстів з окремими музичними (нотно-графічними) вкрапленнями. Решта його складових виявились предметом вивчення мистецтвознавства, музикознавства тощо. У зв’язку з цим фольклористика почала розвиватися на основі надто вузьких галузевих методологій. І така мозаїчність зробила фольклористику багатооб’єктною, а отже, вразливою в науковому плані. Тому саме системно-категоріальний підхід здатний повернути методологічну цілісність дослідженням фольклорної теорії і включити до них нові соціальні і культурні параметри. Адже сучасний український фольклор органічно входить до світового культурного простору з його багатомовністю, змішуванням національних традицій, інтернаціоналізацією побуту, поведінкових форм, уніфікацією та спрощенням обрядових комплексів. Подібні процеси спостерігаються у фольклорах усіх народів. Ці глобальні зміни відбуваються синхронно і в економіці, і в культурі – одне зумовлює появу іншого.

Із урахуванням цих ознак сучасного фольклорного процесу феномен фольклору може бути визначений за допомогою інтегрального наукового інструментарію, який забезпечується системно-категоріальним підходом. Саме із цих позицій до меж фольклору належить багатооб’єктна сукупність традиційних смислів, яка закріплюється за допомогою різних засобів: безпосередньо через вербальний код, та опосередковано – через пластику, музику, декоративно-ужиткове мистецтво, архітектуру, живопис. Або, словами В. Гусєва, до меж фольклору належать «лише ті певні форми народної творчості, яким притаманний особливий комплекс ознак, а саме колективна творчість у словесно-музично-хореографічному мистецтві, яке розвиває та відновлює традиційні засоби образотворчості та існує як виконавське мистецтво, здатне до імпровізування та варіювання» [100; 25].

Така структурність фольклору дає змогу тлумачити фольклорний феномен як спільне знання і спільне надбання етносу, соціальної групи, окремих індивідів за умови, що воно репрезентує традиційні колективні цінності. Отже, фольклорний продукт – система функцій суб'єктності народу, соціальної групи, індивіда, яка формує фольклорний текст з усіма його дискурсивними характеристиками. Саме такий текст, на думку Б. Путилова, або «належить сфері з домінуванням фольклорної свідомості та фольклорним способом збереження й передачі культурної традиції», або «функціонує в середовищі, культура якого визначається писемною, «ученою» традицією. Саме тоді фольклор як текст може «бути наповнений конкретним змістом, і – подібно до інших культурних феноменів – соціальна його сутність завжди конкретна» [271; 60-61].

Культура як загальна система принципів смислоутворення і самих продуктів процесу смислогенезу включає онтологічний блок у вигляді фольклорного смислогенезу та фольклорного тексту як його продукту. Принципи смислоутворення і результати цього процесу (тексти) складають простір фольклору.

Фольклор є феноменом, якому притаманний ряд текстових та функціональних ознак. Визначення феномену фольклору і побудова його теоретичного категоріального обґрунтування є галуззю фольклористики. Категоріальна модель цілісної системи фольклору включає як елементи сутнісні, так й атрибутивні категорії: «категорія», «система», «текст».

У філософських словниках представлено визначення категорії як найбільш загального фундаментального поняття, яке відтворює відношення буття і пізнання у найбільш загальній формі [339; 251]. Категорія не виконує функцію визначення предметів. Ця функція цілком належить поняттям. Отже, не будучи визначенням предмета, категорія є умовою такого визначення. Головна функція категорії полягає в тому, щоб забезпечувати єдність системи. Завдяки категоріям відбувається остаточне конституювання предмета. За допомогою апарату категорії можна визначити конкретні сутності системи або передбачити їхні можливості.

Вважаючи фольклор образною системою традиційних смислів та функціональною системою суб’єктності його носіїв, можливе окреслення сутності такої системи через певні категорії, які забезпечують її єдність. К. Богданов вважає, що «фольклор… не може мислитися інакше, ніж набір текстів, об’єднаних спільним смислом…» [37; 54]. Таке тлумачення можливе з позицій оцінки певних ознак фольклору як смислових та функціональних категорій. Д. Бен-Амос стверджував, що в наукових працях фольклористів жанри, як правило, перетворюються із «культурних категорій» на абсолютизовані «наукові концепти», що мало відповідають реально існуючим практикам комунікації [385; 28]. О. Панченко продовжує думку американського науковця: «Вивчення «поетики фольклору» в категоріях естетики нового часу не має евристичного смислу. Вивчення літературної рецепції і репрезентації культури цікаве..., проте воно не сприяє розумінню самої цієї культури» [173; 64]. Тому вивчення фольклору має здійснюватися не в естетичних категоріях, а в когнітивних, функціональних, смислових (суб’єктності, семіотичності, трансмісійності, наративності).

Визначення фольклору як цілісної системи, яка складається з елементів, що за певними правилами тісно взаємодіють один з одним і з оточуючим середовищем, можна порівняти із визначенням мови як системи Ф. де Соссюра. Фольклорна сфера є відносно самостійною системою, з одного боку, і елементом інших систем – з іншого. Системність як одна з найважливіших характеристик фольклору виявляється в тому, що її елементи складають комплексну когерентну структуру, рівні якої визначаються взаємодією цих елементів, при цьому кожен рівень може бути представлений у вигляді окремої системи. Система фольклору при всій своїй нормативності, в природних умовах існування є відкритою і такою, що розвивається, для котрої властиві процеси дифузії, конверсії, трансформації. У складній поліелементній фольклорній системі через універсальність її функцій узгоджуються в єдиному цілому різні за природою і призначенням форми культурної діяльності. Доцільність системного підходу в межах фольклорного тексту пояснюється тим, що в тексті інтегруються системна структурність фольклору, інтенційно зумовлені ознаки адресата та адресанта, його концептуальна творча сфера.

Текст загалом можна охарактеризувати як основну одиницю комунікації, засіб зберігання і передавання інформації, форму існування культури, продукт певної історичної епохи, індивідуальну мовленнєву форму відображення дійсності. Залежно від того, яка з характеристик тексту береться за основу, розробляються різні визначення тексту. У функціональній парадигмі досліджень фольклорного тексту він розглядається не просто як одиниця фольклору, а як засіб відображення різних видів реальності, він побудований за допомогою елементів, згідно з правилами комунікативного спілкування. Такий текст часто називають дискурсом. З цього погляду, текст є комунікативною одиницею вищого порядку, функціонально об’єднаним в єдину замкнену семантико-смислову структуру загальною концепцією. Основним текстотвірним фактором вважається комунікативна інтенція адресанта, яка реалізується через прагматичну мету тексту. Текст, таким чином, постає серединним елементом у відношеннях між учасниками акту комунікації і становить міжособистісну структуру, яка існує тільки в її відношенні до автора і реципієнта. Ієрархічний характер структури такого тексту дозволяє визначати його як систему.

Фольклорний текст – сукупність лінгвістичних та екстралінгвістичних – «прагматичних, соціокультурних, психологічних факторів; текст, узятий у подієвому аспекті; мовлення, яке розглядається як цілеспрямована соціальна дія» [251; 34]. Комунікативний аспект у фольклорі становить ряд специфічних засобів і форм передавання, сприйняття і закріплення традиційного смислу в функціонально-образній системі. Саме смисл фольклорного явища, що відображається в художніх образах, і мовленнєвий характер різних за своєю природою знакових систем є стрижневою складовою фольклорної комунікації, тим вектором, котрий безпосередньо поєднує, наприклад, обрядову дію і її художню форму (структуротворчий елемент обряду) з вихідними причинами, що породжують цей обряд. Таким чином фольклорна комунікація реалізується в цілісному явищі текстового порядку – фольклорному тексті.

Комплексний характер тексту вимагає комплексного підходу до аналізу його функціонування. Текст містить певний відносно інваріантний набір актантів (учасників ситуації), кожен з яких є самостійною сутністю з певним набором властивостей, урахування яких необхідне при аналізі вербалізованого концептуального простору тексту. Тому необхідним елементом фольклорної системи є виконавчий акт, наратив, який не має статусу жанру, але є формотворчим для самого фольклорного тексту.

Із системно-категоріальних позицій феномен фольклору слід розглядати у двох площинах: як функцію (з її процесуальними характеристиками) і як текст (з його дискурсивними характеристиками) (див. Рисунок 1.).

Рис. 1. Текстово-функціональна модель фольклору

Категоріальний підхід дає можливість накреслити модель українського фольклору як функціонально-образну систему, конститутивними категоріями якої є суб’єктність етносу, соціуму, індивіда; семіосфера фольклору; трансмісія традиційного смислу; наратив як функція фольклорного тексту.