Загальна характеристика та види речових прав. 4 страница

1. Право інтелектуальної власності та право власності на річ існують як самостійні правові категорії, пов'язані з наявністю між об'єктами права інтелектуальної власності і матеріальними об'єктами права власності значної кількості відмінностей.
По-перше, результат інтелектуальної діяльності може бути визнаний об'єктом права інтелектуальної власності лише у суворій відповідності до вимог закону.
По-друге, існування права інтелектуальної власності, хоча воно і є абсолютним, виключним правом, обмежено певним строком.
Радянське законодавство не вживало такого терміна, як "інтелектуальна власність". Вперше цей термін було вжито в Законі СРСР "Про власність в СРСР" від 6 березня 1990 р. Закон України "Про власність" містить у ст. 13 п. 2 пряму вказівку на те, що результати інтелектуальної праці є об'єктами права власності громадян.
2. Оскільки право інтелектуальної власності та право власності на річ є самостійними правовими категоріями передача кожного з цих прав є самостійним юридичним фактом, що породжує, змінює, припиняє самостійні правовідносини. Внаслідок цього перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ, у якій було зафіксовано об'єкт творчої діяльності.
3. З тієї ж причини перехід права власності на матеріальну річ не означає одночасного переходу права на об'єкт права інтелектуальної власності. Наприклад, придбання картини не означає автоматичного переходу авторського права, до особи, яка придбала цю річ.

112. Поняття іджерела авторського права. Суб’єктивне авторське право, його зміст і межі.

Завдання авторського права — встановити найсприятливіші правові умови для творчої діяльності, забезпечити доступність результатів цієї діяльності всьому суспільству. Його основним принципом є поєднання інтересів автора та інтересів усього суспільства. Авторське право проголошує і забезпечує широкий захист особистих (немайнових) і майнових прав авторів.

Джерела авторського права представлені нормативними актами, до яких передусім належать конституційні та законодавчі акти, що визначають основні засади, Закон України «Про авторське право і суміжні права» та інші закони. Так, законодавство, яке безпосередньо регулює відносини власності, визнає за громадянином виключне право розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці. Зокрема, Закон України «Про власність» проголошує в статті 13, що об'єктами права власності громадян є твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки та інші результати інтелектуальної діяльності. Твори науки, літератури і мистецтва є об'єктами права інтелектуальної власності[1].

Важливе значення у регулюванні авторських відносин мають типові авторські договори, які затверджуються Кабінетом Міністрів України або за його дорученням відповідними відомствами і творчими спілками.

Для правильного і однозначного застосування законодавства при захисті авторських прав велике значення має судова практика розгляду справ, що виникають в разі порушення авторських прав. Верховний Суд України систематично узагальнює й аналізує таку практику, робить відповідні висновки, про які повідомляє суди.

Особливу групу джерел сучасного авторського права становлять міжнародні договори: Бернська конвенція по охороні літературних та художніх творів (1886 р.), яка неодноразово доповнювалася і змінювалася; Всесвітня (Женевська) конвенція по авторському праву (1952 р.); Римська конвенція по охороні прав артистів-виконавців, виготовлювачів фонограм, а також виробників організацій мовлення (1961 р.); Конвенція, що створює Всесвітню організацію інтелектуальної власності (підписана в Стокгольмі в 1967 р., чинна з 1970 р.); Женевська конвенція по охороні інтересів виготовлювачів фонограм (1971 р.); Брюсельська конвенція по розповсюдженню програм, що несуть сигнали, які передаються через супутники (1974 р.).

Суб'єктивні цивільні права, що належать автору (А.) у зв'язку зі створенням твору, поділяють на особисті немайнові та майнові. До особистих немайнових прав А. належать: право на визнання його автором. твору; право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелект. власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації А.; вимагати зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору, якщо це практично можливо; забороняти зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору; обирати псевдонім у зв'язку з використанням твору; на недоторканність твору; ін. особисті немайнові права інтелект. власності, встановлені законом. Також, відповідно до ст.439 ЦК А. має право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню або іншій зміні твору чи будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації А.

, а також супроводженню твору без його згоди ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями тощо. Майнові права на твір належать його А., якщо інше не встановлено договором чи законом. Майновими правами інтелект. власності на твір є: право на використання твору (опублікування; відтворення будь-яким способом; переклад; переробка, аранжування; включення складовою частиною до збірників, баз даних, енциклопедій; публічне виконання; продаж, передання в оренду); виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору (і забороняти таке використання); ін. майнові права інтелект. власності, встановлені законом. А. має право на плату за використання його твору. Проте, як виняток, твір може бути вільно, без згоди А. та інших осіб і безоплатно використано будь-якою особою в таких випадках: як цитата з правомірно опублікованого твору або як ілюстрація у виданнях, радіо- і телепередачах, фонограмах та відеограмах, призначених для навчання, за умови дотримання звичаїв, зазначення джерела запозичення та імені А.

, якщо воно вказане в такому джерелі, та в обсязі, виправданому поставленою метою; для відтворення у судовому та адмін. провадженні в обсязі, виправданому цією метою; в ін. випадках, передбачених законом. Строк чинності майнових прав інтелект. власності на твір діє впродовж життя А. та спливає через 70 р., що відраховуються з 01.01. року, наступного за роком смерті А. чи останнього із співавторів, крім випадків, передбачених законом. Після закінчення строку чинності майнових прав інтелект. власності на твір його може вільно та безоплатно використовувати будь-яка особа, за винятками, встановленими законом.

113. Обєкти авторського права. Види об’єктів. Що охороняються авторським правом.

Об'єктом авторського права є твір науки, літератури чи мистецтва, виражений у будь-якій об'єктивній формі[2]. Твір — це результат творчої праці автора, комплекс ідей, образів, поглядів тощо. У статті 5 Закону про авторське право вмішено перелік об'єктів авторського права та загальні ознаки їх. Це можуть бути усні твори (промови, лекції, доповіді, виступи, проповіді тощо), письмові (літературні, наукові, технічні), музичні твори, переклади, сценарії, твори образотворчого мистецтва тощо. Закон не дає повного переліку об'єктів авторського права, оскільки життя у своєму розвитку може породжувати нові й нові форми об'єктивного вираження творчої діяльності людей.

Об'єктом авторського права може бути не будь-який твір, а лише той, який має певні, встановлені законом, ознаки: а) творчий характер; б) вираження в об'єктивній формі.

Об'єктом авторського права може бути лише твір, який є результатом творчої праці автора. Не вважається об'єктом автор­ського права суто технічна робота (наприклад, передрук на друкарській машинці чужого твору або навіть його літературна обробка — редагування, коректура тощо).

Твір може бути виражений у будь-якій об'єктивній формі, але обов'язково придатній для відтворення, сприймання. Сама об'єктивна форма може бути усною, письмовою (ноти, креслення, схеми, запис на платівку, магнітну плівку, фотографії тощо). Задум письменника чи композитора, який у свідомості автора вже склався у закінчену форму, образ, певне сполучення звуків, але не виражений зовні у будь-якій формі, не визнається об'єктом авторського права.

Об'єктами авторського права можуть бути хореографічні твори і пантоміми; збірники творів народних пісень, законів, судових рішень тощо. Авторське право у цих випадках виникає на творчий характер добору і розміщення, але не поширюється на зміст зібраних творів.

Самостійним об'єктом авторського права є переклад твору іншою мовою, оскільки робота перекладача вважається твор­чою.

До об'єктів авторського права відносять різні види музичних творів з текстом або без нього (інструментальні — симфонії, сонати, квартети і вокальні —пісні, романси тощо), а також музично-драматичні — опери, оперети, балет. Музичні твори, якщо вони не записані, об'єктом авторського права стають з моменту першого публічного виконання.

Авторське право визнається за будь-яким твором в галузі науки, літератури, мистецтва незалежно від його форми, готов­ності і художньої цінності. Це положення має важливе значення, оскільки охороняє твори різного художнього рівня і мети, у тому числі й такі, які не призначалися автором для публікації (наприклад, листи, щоденники, особисті записи, враження).

Зміст художнього чи наукового твору також може бути виражений в тій чи іншій формі. Так, наукові твори можуть бути втілені у словесну науково-літературну або інші форми — карти (географічні, геологічні), креслення, ескізи, моделі, макети тощо. Ще більш розмаїтими є форми художніх творів — література, музика, живопис архітектура, графіка. Інколи художній твір як єдине ціле з'являється внаслідок використання не однієї, а двох чи більше форм, наприклад, музично-драматичні твори (музика і текст або музика і танець).

Сучасний рівень науки і техніки дає змогу створювати складні твори, в яких поєднуються кілька форм, наприклад, кіно- і телефільми (літературний текст, музика, декорації тощо). Об'єктом авторського права виступає фільм як єдине ціле. Проте самостійними об'єктами авторського права в аудіовізуальному творі можуть бути сценарій, музика, пояснювальний текст, робота головного оператора, художника-постановника, які увійшли складовою частиною до твору[3].

Отже, твір як об'єкт авторського права втілений у певну матеріальну форму: рукопис, ноти, скульптура, картина тощо. Проте авторське право на твір (як нематеріальний об'єкт авторського права) і право власності на річ, в яку він втілений, не залежать одне від одного. Тому не слід плутати твір як об'єкт авторського права і річ — рукопис, картину, примірник книги. На річ, в яку матеріально втілюється твір, може існувати право власності, право користування тощо, але не авторське право. Так, продаж письменником своєї книги не позбавляє його авторських прав (ст. 10 Закону про авторське право).

114. Субєкти авторського права. Співавторство.

Право на твір належить його творцеві, тому, хто написав книгу, картину, створив музику, скульптуру, аудіовізуальний твір.

Автором наукового, літературного чи мистецького твору може бути громадянин України, іноземець або особа без громадянства. Поняття «автор твору» і «суб'єкт авторського права» не тотожні як за змістом, так і за значенням. Автором твору, як уже зазначалося, може бути тільки його творець, тобто тільки фізична особа, причому незалежно від віку.

Суб'єктом авторського права можуть бути автор твору, а також інші фізичні і юридичні особи, для яких авторське право може виникати у силу закону, договору або спадкування[4]. Так, відповідно до статей 20, 21, 25, 27 Закону про авторське право, право на наукові збірники, енциклопедичні словники, журнали, інші періодичні видання належить організаціям, що випустили їх у світ. Авторське право на кіно- або телефільми належить підприємству, яке здійснило його зйомки, на телепередачі — відповідним телевізійним організаціям.

В інших випадках авторське право може перейти від автора до інших осіб — правонаступників. У спадщину переходять лише майнові права авторів. Проте за статтею 25 Закону про авторське право спадкоємці мають право протидіяти посяганню на твір, яке може завдати шкоди честі та репутації автора. В силу статті 27 цього самого Закону майнові права автора можуть бути об'єктом цивільних правочинів. Проте в усіх випадках за автором залишаються його особисті немайнові права. Отже, суб'єкти авторських прав — неавтори не можуть мати права» які мають автори творів. Особисті немайнові права автора є невід'ємними від нього.

Авторське право автора прийнято називати первісним, а авторське право правонаступників — похідним,

На твори, вперше випущені у світ на території України або які не випущені, але перебувають на території України в будь-якій об'єктивній формі, авторське право визнається за авторами, їхніми спадкоємцями та іншими правонаступниками незалежно від громадянства (ст.8 Закону про авторське право). Закон визнає авторське право за авторами та їхніми правонаступниками також на твори, які хоч і вперше випущені у світ або перебувають в будь-якій об'єктивній формі на території іноземної держави, але їхніми авторами є громадяни України або які мають постійне місце проживання на території України (п.3 ст.8 Закону про авторське право).

Дія Закону про авторське право поширюється також на авторів. твори яких уперше опубліковані в іншій країні та протя­гом 30 днів після цього опубліковані в Україні незалежно від громадянства і постійного місця проживання автора.

За іншими особами авторське право на твори, які вперше випущені у світ або перебувають у будь-якій об'єктивній формі на території іноземної держави, визнається відповідно до міжнародних договорів або угод, в яких бере участь Україна.

Авторське право за іноземними правонаступниками вітчизняних авторів може бути визнане на території України у випадках передавання їм цього права у порядку, встановленому законодавчими та іншими нормативними актами.

Порядок передавання українським автором права на використання його твору на території іноземної держави також вста­новлюється законодавством України і може бути здійснений через Державне агенство України з авторських і суміжних прав (ДААСП України).

У зв'язку з приєднанням до Бернської конвенції з охорони авторських прав Україна взяла на себе обов'язки за цією кон­венцією. Відповідно до її положень кожна держава — учасниця Конвенції надає громадянам інших країн — учасниць Конвенції таку саму охорону авторських прав, як і власним громадянам. Цей важливий акт забезпечує охорону прав вітчизняних авторів, закладає кращу правову основу використання вітчизняних творів за рубежем. Бернська конвенція з охорони авторських прав поширюється також на музичні, кінематографічні твори та на твори образотворчого мистецтва.

Здебільшого автором твору науки, літератури, мистецтва є одна особа, але іноді у творчому процесі беруть участь кілька осіб — співавторів. Якщо два або кілька авторів спільною працею створюють твір, відносини між ними називаються співавторством[5]. Цивільно-правова теорія встановлює два види співавторства:

а) коли неможливо виділити працю кожного співавтора, — нероздільне співавторство;

б) коли складові частини чітко визначені і відомо, хто з співавторів написав ту чи іншу частину, — роздільне співавторство.

Співавторство можливе при створенні будь-яких творів. Для його визначення потрібні певні умови.

1. Твір, створений спільною творчою працею співавторів, повинен бути єдиним цілим, таким, що не може існувати без складових частин як ціле. Наприклад, якщо з підручника, написаного співавторами, виключити одну чи кілька глав, підручник як цілісний твір втрачає своє значення. У балеті, опері, опереті музика поєднується з текстом. Музика без тексту — не опера, танець без музики — не балет.

Проте можливе й таке поєднання двох форм творчості, коли жодна з них не втрачає самостійного значення, але в такому випадку не буде співавторства.

2. Спільна праця співавторів твору має бути творчою. Якщо один розповідає сюжет, висловлює свої погляди, а інший записує — це не співавторство.

3. Має бути угода про спільну працю над твором.

4. При роздільному співавторстві кожен із співавторів зберігає авторське право на свою частину. Одночасно він є співавтором твору в цілому. Співавторство має бути добровільним.

5. При нероздільному співавторстві твір може використовуватися лише за спільною згодою усіх співавторів. Проте право опублікування та іншого використання твору належить однаковою мірою усім співавторам. Один співавтор не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікування, інше використання або зміну твору. В разі порушення спільного авторського права кожний співавтор може доводити своє право в судовому порядку.

6. Винагорода за використання твору належить співавторам у спільних частках, якщо в угоді не передбачається інше (ст.12 Закону про авторське право).

Від співавторства слід відрізняти співробітництво, за яким кілька авторів беруть участь у створенні колективної праці за завданням певної організації. Ця колективна праця не є єдиним цілим. Авторське право на колективний твір належить юридичній особі.

Не визнається співавтором, а отже, і суб'єктом авторського права і той, хто надавав авторові технічну допомогу (друкарки, креслярі, стенографісти тощо).

Працівники вищих навчальних закладів, науково-дослідних установ, підприємств та інших організацій часто створюють твори у порядку виконання службових обов'язків чи службового завдання. У цих випадках особисті немайнові права належать тільки авторам зазначених творів. Виключне право на використання твору належить особі, з якою автор перебуває у трудових відносинах (роботодавцю), якщо інше не передбачено договором. Виключне право на використання твору охоплює усі майнові права автора. Отже, усі вони належать роботодавцю, але за таких умов: 1) твір створено за договором між автором і роботодавцем, тобто не на підставі трудового договору (контракту), а саме на підставі договору між автором і роботодавцем про створення твору; 2) автор працює у роботодавця за наймом, тобто за трудовим договором (контрактом) (ст.20 Закону про авторське право).

Розмір авторської винагороди за створення і використання твору, створеного за договором з автором, який працює за наймом, та порядок її виплати встановлюється у договорі між автором і роботодавцем.

Суб'єктом похідного авторського права може стати будь-яка фізична чи юридична особа, до якої авторське право перейшло на підставі цивільної угоди відповідно до статті 27 Закону про авторське право. Крім того, авторське право може перейти від автора чи іншої особи, яка має авторське право, до інших фізичних та юридичних осіб або до держави в порядку спадкування (ст.25 Закону про авторське право). Спадкоємці мають право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.

Відповідно до статті 24 згадуваного Закону авторське право діє протягом усього життя автора і 50 років після його смерті. Проте із загального правила цією самою статтею передбачено винятки: 1) строк охорони творів, створених у співавторстві, діє протягом усього життя і 50 років після смерті останнього співавтора; 2) строк охорони творів посмертно реабілітованих авторів діє протягом 50 років після їх реабілітації; 3) твір, який уперше було опубліковано після смерті автора, але в межах ЗО років після смерті, діє протягом 50 років від дати опублікування твору; 4) для творів, які були обнародувані анонімно або під псевдонімом, авторське право діє протягом 50 років від дати обнародування.

В усіх зазначених випадках чинність авторського права починається з 1 січня року, наступного за роком, в якому мали місце зазначені юридичні факти.

Право авторства, право на ім'я і право протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора, охороняються безстрокове.