Змагальність сторін .Диспозитивність.

Стаття 11. Змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі

1. Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконли­вості.

2. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного за­
хисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

3. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків,встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано адміністративний позов, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної діє­ здатності.

4. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлен­ня та витребування доказів з власної ініціативи.

5. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

1. Принцип змагальності є одним з основних принципів су­дочинства, що являє собою правило, згідно з яким особи, заці­кавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту в спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду в судовому засіданні. Принцип змагальності поширює також свою дію на інших осіб, що беруть участь у справі, і вони зобов'язані доводити обстави­ни, що мають значення для справи, на які посилаються в під­твердження своєї позиції. Змагальність є різновидом активнос­ті зацікавленої особи. Особи, що беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальни­ми правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів. У той же час розпорядження зазначеними правами відбувається під контролем суду.

2. Щодо принципу диспозитивності, що відомий також і цивільному процесу, слід зазначити, що він означає, що процес з розгляду адміністративного спору виникає, як правило, з ініціативи зацікавлених осіб і суд вирішує тільки ті вимоги по сутіспору, про вирішення яких клопочуть сторони, і суд не може вийти за межі цих вимог. Отже, принцип диспозитивності в адміністративному судочинстві полягає в наступному: дії адміністративного суду залежать від вимог позивача і заперечень від­повідача, адміністративний суд вирішує справу в обсязі заявле­них сторонами вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог
тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони про­сять. Слід зазначити, що чинники диспозитивності пов'язані не із специфікою суб'єктивних прав, які підлягають захисту, а
із самою природою юрисдикційної діяльності із захисту суб'єктивних прав, безвідносно до того, мають вони публічно-право­вий або приватно-правовий характер. Диспозитивність, як юридичне забезпечена властивість вільної реалізації правоволодільцем суб'єктивного права, що йому належить, притаман­на, таким чином і сфері публічного права.

3. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, відпо­відно до ч. З коментованої статті, розпоряджається своїми ви­могами на свій розсуд, крім випадків, встановлених КАС Укра­їни. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких по­дано адміністративний позов, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

Змагальність у адміністративному процесі ґрунтується на особистій автономії сторін. Від волевиявлення сторін залежатьдії суду у доказовій діяльності.

4.Принцип змагальності доповнюється у адміністративному судочинстві принципом офіційного з'ясування усіх обставин
справи, відповідно до якого адміністративний суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування усіх обста­вин справи, у тому числі стосовно виявлення та дослідження доказів з власної ініціативи. Активна роль суду в адміністра­тивному судочинстві зумовлена наявністю публічного інтересу І необхідна для врівноваження процесуального становища сто­рін. Отже, принцип змагальності в адміністративному судочинстві гармонійно поєднується з інквізиційним (розшуковим)процесом.

5. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази, або з власної ініціативи витребувати до­кази, яких, на думку суду, не вистачає.

Коментуючи положення ч. 5 статті, слід зазначити, що у на­уці процесуального права розрізняють два види процесу: зма­гальний і розшуковий (інквізиційний). У розшуковому процесі збір і підготовка усього фактичного і доказового матеріалу, не­обхідного для вирішення справи, закон покладає на суд. Суд зо­бов'язаний за своєю ініціативою встановлювати всі факти, що підтверджують як позовні вимоги позивача, так і заперечення відповідача. Суд також має зібрати всі докази на підтверджен­ня достовірності цих фактів. Сторони при цьому не є суб'єкта­ми процесу доказування, вони не користуються процесуальни­ми правами, не беруть участі у дослідженні обставин справи.

У процесі, побудованому за змагальним принципом, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення споруміж сторонами покладається законом на сторони. Суд при цьо­му зобов'язаний вирішити спір на підставі і у відповідності зтим матеріалом, який надали сторони. Суд, таким чином, тіль­ки робить оцінку фактичного матеріалу, наданого сторонами,не здійснюючи самостійно збору такого матеріалу. Сторони у такому процесі наділені процесуальними правами і є суб'єкта­ми доказової діяльності.

Аналіз положення ч. 4 коментованої статті дозволяє зробити висновок про те, що в адміністративних судах процес є змагаль­ним з поєднанням елементів розшукового процесу. Цими еле­ментами є право суду з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.