Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Пасивний рахунок




Сальдо кінцеве пасивного рахунку визначається по формулі:

Ск = Сн + Об Кт - Об Дт

Оскільки господарські ресурси розміщені в балансі у лівій частині – активі, то і залишки ресурсів на активних рахунках записуються також у лівій частині – на дебеті. Джерела господарських ресурсів відображаються у балансі в правій частині (пасиві), отже, і залишки джерел ресурсів на пасивних рахунках також записуються на правій стороні рахунка – на кредиті.

42. . План рахунків бухгалтерського обліку

План рахунків бухгалтерського обліку - систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку, в основі якого використовується класифікація рахунків по економічному змісту. Він є єдиним для всіх підприємств і організацій (крім бюджетний установ і банків) і затверджен наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 р. № 291.

План рахунків згрупований по класах, існує 10 класів рахунків:

Клас І. Необоротні активи

Клас ІІ. Запаси

Клас ІІІ. Кошти, розрахунки й інші активи

Клас ІV. Власний капітал і забезпечення зобов'язань

Клас V. Довгострокові зобов'язання

Клас VІ. Поточні зобов'язання

Клас VІІ. Доходи і результати діяльності

Клас VІІІ. Витрати по елементах

Клас ІX. Витрати діяльності

Клас 0. Забалансові рахунки

Тим же наказом Міністерство фінансів України затвердило інструкцію по використанню плану рахунків бухгалтерського обліку активів та капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, в якій по кожному рахунку (субрахунку) дається характеристика та типова кореспонденція.

Важливе значення для ведення бухгалтерського обліку на підприємстві є правильне використання рахунків. Для цього у бухгалтерському обліку використовується класифікація рахунків.

В даний час існує 3 класифікаційних ознаки угруповання рахунків:

1. по відношенню до балансу;

2. за економічним змістом;

3. за призначенням і структурою.

7. Подвійний запис, його сутність і значення

Счета и двойная запись, как элемент метода бухгалтерського учета

Счет бухгалтерского учета – это специальный способ группировки, текущего отражения и контроля изменений отдельных однородных объектов бухгалтерского учета.

Счет представляет собой самолет: левая сторона – Дебет, правая – Кредит.

В зависимости от содержания бухгалтерские счета подразделяются на:

-активные – предназначены для учета имущества по наличию, составу и размещению;

-пассивные – отражают учет имущества по источникам его образования.

Двойная запись представляет собой запись, в результате которой каждая хозяйственная операция отражается на счетах бухгалтерского учета дважды: по дебету одного счета и кредиту другого взаимосвязанного с ним счета.

С методом двойной записи связаны такие понятия, как «корреспонденция счетов» и «бухгалтерская проводка».

Корреспонденция счетов – это взаимосвязь между счетами, возникающая при методе двойной записи.

Бухгалтерская проводка – это оформление корреспонденции счетов, когда одновременно делается запись по дебету и кредиту счетов на сумму совершенной хозяйственной операции.

Бухгалтерские проводки могут быть простыми и сложными. Простая бухгалтерская проводка – это взаимодействие двух счетов. Сложная бухгалтерская проводка – взаимодействие трех и более счетов.

44.Класифікація рахунків за економічним змістом (економічна класифікація) показує, що враховується на рахунку, тобто який конкретно економічний об'єкт відображається на ньому і дозволяє встановити, які види рахунків повинні застосовуватися для характеристики даного об'єкта. Економічна класифікація призначається для встановлення переліку рахунків, що повинні використовуватися на підприємствах, а також які об'єкти предмета бухгалтерського обліку на них відображаються.

Розрізняють наступні групи рахунків господарських засобів за економічним змістом:

1. рахунки необоротних активів (Клас 1 „Необоротні активи”);

2. рахунки оборотних активів (Класи рахунків 2 „Запаси”; 3 „Кошти, розрахунки та інші активи”, крім рахунку 39 „Витрати майбутніх періодів”; 8 „Витрати за елементами”; 9 „Витрати діяльності”) ;

3. витрати майбутніх періодів (Рахунок 39 „Витрати майбутніх періодів”).

За економічним змістом рахунки джерел господарських засобів поділяються на три групи:

1. рахунки власного капіталу та забезпечення зобов’язань (Клас 4 „Власний капітал та забезпечення зобов’язань”; Клас 7 „Доходи і результати діяльності);

2. рахунки зобов'язань (Клас 5 „Довгострокові зобов’язання”; клас 6 „Поточні зобов’язання, крім рахунку 69 „Доходи майбутніх періодів”);

3. рахунок 69 „Доходи майбутніх періодів”.

В экономической классификации группы счетов постсроены по однородности экономического содержания объектов которое учитываются на этих счетах . Однако в этой классификации вкл. кот имеют разное назначение и структуру.

 

45. Класифікація рахунків за призначенням і структурою показує, для одержання яких показників призначені ті чи інші рахунки і як вони будуються, тобто який зміст їхнього дебету і кредиту, а також який характер їх сальдо. Вона служить для вивчення особливостей рахунків, які застосовуються у бухгалтерському обліку, дозволяє з’ясувати, якими властивостями володіють їх окремі види.

Згідно цієї класифікації всі рахунки поділяються на три групи:

1. основні рахунки

2. рахунки господарських процесів і результатів по них

3. Регулюючі рахунки

Основні рахунки застосовуються для контролю за наявністю і рухом засобів підприємства (актив) і їхніх джерел (пасив).

Загальним для всіх основних рахунків є те, що в них враховується майно підприємств. Особливість основних рахунків полягає в тому, що при наявності залишку всі вони входять до складу балансу по визначених статтях.

За своєю структурою і призначенням основні рахунки підрозділяються на підгрупи:

· інвентарні рахунки (підрозділяються на матеріальні і грошові);

· розрахункові рахунки (підрозділяються на активні, пасивні й активно-пасивні);

· капітали і резерви.

 

9. Рахунки синтетичні і аналітичні, їх взаємозв'язок

Залежно від ступеня деталізації облікових даних бухгалтерські рахунки діляться на:

- синтетичні - синтетичний облік;

- аналітичні - аналітичний облік.

Синтетичні рахунки – зведені, узагальнюючі рахунки, балансові рахунки, які призначені для обліку економічно однорідних об'єктів обліку. Їхній перелік представлений у Плані рахунків бухгалтерського обліку, і вони є єдиними.

За допомогою синтетичних рахунків складаються бухгалтерські проведення. Дані синтетичних рахунків використовуються при складанні бухгалтерського балансу та інших форм звітності.

Термін «аналітичний» походить від латинського «аналіз» - розкладання, розчленування цілого на складові (елементи).

Аналітичні рахунки – детальні, конкретні, які відкриваються в розвиток синтетичних рахунків. Це рахунку внутрішні, у кожного підприємства свої. Деталізація синтетичних рахунків здійснюється по найменуваннях товарно-матеріальних цінностей, підприємствам, структурним підрозділам, матеріально-відповідальним особам, працівникам і ін. Наприклад, до синтетичного рахунка «Готова продукція» відкривають аналітичні рахунки за видами готової продукції.

Взаємозв'язок між синтетичними і аналітичними рахунками:

1) На рахунках синтетичного й аналітичного обліку залишок (сальдо) розміщується на одній і тій же стороні рахунка.

2) Якщо дебетується чи кредитується синтетичний рахунок, то однаково дебетуються чи кредитуються його аналітичні рахунки.

3) Кожну операцію на рахунках синтетичного обліку записують загальною сумою, а на відповідних аналітичних рахунках – частковими сумами.

Сума залишків (сальдо) і оборотів за всіма аналітичними рахунками

10.Узагальнення даних поточного обліку

 

Щомісяця за станом на останнє число звітного періоду виконується узагальнення даних синтетичних і аналітичних рахунків.

У процесі узагальнення:

1) підраховуються обороти по всіх рахунках;

2) визначається кінцеве сальдо;

3) здійснюється ув'язка аналітичного й синтетичного обліку, первинного й бухгалтерського обліку.

Узагальнення даних поточного обліку здійснюється з метою визначення результатів і підсумків діяльності, узагальнення наявності й зміни активів, капіталу, зобов'язань, а також для складання звітності.

Таке узагальнення оформляється шляхом складання оборотних відомостей по аналітичних і синтетичних рахунках, оборотно-сальдових відомостей, шахових відомостей, головної книги.

11.Оборотні відомості, їх види і призначення

Оборотні відомості є способом узагальнення оборотів за звітний період (місяць) і залишків (сальдо) на кінець звітного періоду, а також способом взаємозв'язку між балансом і рахунками, що має важливе значення для контролю правильності облікових записів.

Оборотна відомість за синтетичними рахунками будується у вигляді багатогранної таблиці за контокорентною формою, яка включає послідовно: назву синтетичних рахунків, початкове сальдо за дебетом або кредитом, обороти за місяць за дебетом і кредитом, а також кінцеве сальдо за дебетом або кредитом. За кожною графою оборотної відомості показують підсумки.

Правильність ведення бухгалтерського обліку підтверджується наявністю трьох пар рівності, які можна побачити в оборотній відомості по синтетичних рахунках:

1) Сп Дт = Сп Кт;

2) ОбДт = ОбКт;

3) Ск Дт = Ск Кт.

Оборотна відомість за синтетичними рахунками є способом узагальнення даних поточного бухгалтерського обліку з метою перевірки повноти і правильності облікових записів і характеристики руху ресурсів та їхніх джерел за звітний період.

- оборотні відомості контокорентної форми ведуть за аналітичними рахунками розрахунків і джерел засобів, оскільки аналітичний облік, як і синтетичний, тут здійснюється у грошовому вимірнику;

- оборотні відомості кількісно-сумової формиведуть за аналітичними рахунками ТМЦ, оскільки тут використовують натуральний і грошовий вимірники. Тому в цих оборотних відомостях передбачені графи для запису кількості, ціни і вартості матеріальних цінностей.

Тема 5. Документація, інвентаризація.Оценка и калькуляція.

Документ– латинське слово, що означає буквально: свідоцтво, доказ. У теорії й на практиці під документом розуміють матеріальний носій, на якому за допомогою різних засобів і способів зафіксована інформація в зрозумілій і доцільній для сприйняття формі.

Бухгалтерський документ –письмове свідоцтво певної форми й змісту про факт здійснення операції або надає право на її здійснення.

Всі господарські операції відображаються в системі рахунків на підставі даних, що містяться в документах. Від вірогідності (достовірності) й реальності цих даних залежить якість бухгалтерського обліку.

Документація – вся маса документів, що використовується на підприємстві. Всі документи повинні складатися чітко, вчасно й обов'язково по встановленій (типовий) формі. Для всіх підприємств (крім банків) Міністерство фінансів України встановлює єдиний порядок створення, прийняття, відображення, зберігання облікових документів.

Документування– процес оформлення господарських операцій документами.

Правильному складанню й використанню документів допомагає їхнє групування по однорідних ознаках.

У документах показуються дані, які необхідні для економічної і юридичної характеристики зафіксованих у них господарських операцій, для контролю за збереженням власності, визначення господарської доцільності й ефективності здійснюваних процесів. Від якості й своєчасності складання документів значною мірою залежить і якість системи бухгалтерського обліку, а також ефективність прийняття рішень.

Всі документи для додання їм юридичної чинності й доказовості повинні мати обов'язкові реквізити (показники, дані), без яких документи вважаються недійсними.

5.2 Реквізити– показники, які характеризують операцію, це складові елементи документа. Для кожного документа є свої специфічні показники, існують і загальні, обов'язкові реквізити, без яких документ є недійсним. У відповідності зі статтею 9.3 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» до обов'язкових реквізитів документа належать:

Ø найменування документа (форми);

Ø код форми;

Ø найменування підприємства, від імені якого складений документ;

Ø дата й місце складання;

Ø зміст й обсяг господарської операції, одиниці виміру;

Ø посада, прізвища й підписи осіб, відповідальних за дозвіл і здійснення господарської операції.

Ø особисті підписи, печатки.

У відповідності зі статтею 9.1 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» первинні документи повинні бути складені в момент здійснення операції, а якщо це неможливо, то безпосередньо після завершення її.

5.3. Класифікація документів.

1) по призначенню:

а) розпорядницькі (наказ, розпорядження);

б) виконавчі (виправдовувальні), у яких фіксується факт здійснення операції (накладні, прибутковий касовий ордер, виписка банку);

в) документи бухгалтерського оформлення (розрахунки, довідки);

г) комбіновані, які містять розпорядження й підтверджують фактичне здійснення операції (видатковий касовий ордер, доручення);

2) по місцю складання:

а) внутрішні;

б) зовнішні;

3) по ступені узагальнення облікових даних:

а) первинні документи - оформляють саму операцію й ті зміни, які вона викликала;

б) зведені - узагальнюють дані первинних документів (товарний звіт, матеріальний звіт, звіт касира, виписка банку, авансовий звіт);

4) по техніці формування:

а) паперові носії інформації, тобто документи, складені вручну;

б) машинні носії інформації, тобто документи, складені за допомогою обчислювальної техніки;

5) по характеру операцій, що обліковуються:

а) товарні (матеріальні) - містять відомості про ТМЦ у натурально- вартісному вимірі (накладна, товарно-транспортна накладна, специфікація);

б) касові - містять дані про рух готівки в касі (прибуткові й видаткові касові ордери);

в) банківські документи (платіжні доручення, чеки, акредитиви), які використаються для безготівкових розрахунків;

г) документи по оплаті праці (табель використання робочого часу, особовий рахунок, розрахунково-платіжна відомість);

д) документи по інвентаризації (наказ, інвентаризаційний опис, акт інвентаризації наявності коштів, порівнювальна відомість);

є) документи по оформленню руху основних коштів (акт приймання-передачі, акт на списання основних засобів).

3. Документообіг і організація архіву

Документообіг – це рух документів від моменту їхнього складання на підприємстві або одержання від іншої сторони з метою використання для бухгалтерських записів і до передачі в архів на зберігання. За організацію документообороту відповідальність несе головний бухгалтер.

Основні стадії документообігу:

1) створення документа (виписка, оформлення, підпис матеріально відповідальних осіб і інших оперативних працівників);

2) прийом і перевірка документа бухгалтером з формальної сторони, по суті й арифметична перевірка правильності цін, таксування;

3) облікова обробка - проставлення кодів, кореспондуючих рахунків, групування документів по однорідності господарських операцій, підрахування сум по них;

4) запис даних документа в облікові регістри (ручним або машинним способом);

5) звірення й ув'язування записів у документах і облікових регістрах;

6) передача на зберігання в архів.

Архив – это хранение документов на предприятии. Бывает : текучий и постоянный. Текущий архив находится в бухгалтерии предприятия. Хранятся документы год. Постоянный архив может находиться в данном предприятии или в городских архивах

 

4. Інвентаризація: визначення, призначення, правова основа, облік результатів

5.5 Інвентаризація – один з елементів методу бухгалтерського обліку, це спосіб виявлення фактичної наявності й стану товарно-матеріальних цінностей, коштів, розрахунків на певну дату. Це важливий засіб контролю за збереженням ресурсів і забезпеченням реальності обліку. Вона має інформаційне й контрольне значення.

Значення інвентаризації проявляється в тім, що:

1) це спосіб виявлення фактичної наявності й стану основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, документів, розрахунків, тобто спосіб відбиття реальної дійсності, завдяки якому забезпечується вірогідність облікових даних;

2) це найважливіший спосіб (прийом) контролю збереження коштів, перевірки умов зберігання їх, організації матеріальної відповідальності на підприємстві;

3) це джерело нової інформації, що дає можливість одержати не тільки дані про наявність майна, але й такі факти, які в обліку не знайшли відбиття (псування, природні втрати, пересортиця й т.п.).

Інвентаризації можна класифікувати по таких ознаках:

Ø залежно від повноти охоплення перевіркою ресурсів:

- повні;

- часткові;

Ø залежно від характеру:

- планові;

- позапланові.

Відповідальність за правильне й своєчасне проведення інвентаризацій несе керівник підприємства. Він визначає строки проведення інвентаризацій, об'єкти, склад комісії.

Обов'язкове проведення інвентаризації передбачено в наступних випадках:

1) при передачі майна державного підприємства в оренду або його приватизації;

2) при зміні матеріально відповідальних осіб;

3) при встановленні фактів крадіжок, розкрадань, стихійних лих, а також на вимогу судово-слідчих органів;

4) перед складанням річного фінансового звіту.

Документами, якими оформляється інвентаризація є :

- наказ керівника на проведення інвентаризації, із вказівкою виду інвентаризації, об'єктів перевірки, строків її проведення, складу інвентаризаційної комісії;

- інвентаризаційний опис, у якій фіксується на певну дату фактична наявність коштів. Кожна її сторінка обов'язково підписується всіма членами комісії й матеріально-відповідальних осіб;

- акт інвентаризації наявних грошових коштів;

- порівнювальна відомість, у якій фактичні дані зіставляються з обліковими й визначається результат інвентаризації.

Тема 5.7. Оцінка та калькуляція

1. Сутність та види оцінки

Оценка – способ денежного (стоимостного) выражения хозяйственных средств и всех объектов учета. Оценка осуществляется с помощью цен, тарифов. Цена – денежное выражение стоимости. Цены сейчас в основном свободные, договорные.

В основе цены на товары народного потребления лежат следующие элементы:

- производственная себестоимость – сумма затрат по производству (изготовлению);

- налоги (налог на добавленную стоимость, акцизный сбор), которые подлежат взносу в бюджет за счет выручки независимо от результатов деятельности;

- прибыль производителя;

- торговая наценка – часть продажной цены, за счет которой торговое предприятие возмещает свои затраты и получает прибыль.

Продажные цены (цены реализации) устанавливают сами предприятия.

Оценка как элемент метода бухгалтерского учета имеет большое значение. Этот способ позволяет: обобщать средства, получить их общую сумму, которой располагает предприятие на первое число каждого месяца; вести учет расходов и доходов предприятия; производить расчеты с другими предприятиями и лицами.

Каждое предприятие обязано соблюдать единство оценки средств в учете и в отчетности. При этом для всех предприятий установлены единые правила оценки статей бухгалтерской отчетности, которые изложены в Положениях (стандартах) бухгалтерского учета (ПБУ).

5.8. Калькуляція, як елемент методу бухгалтерського обліку

Калькуляция – способ исчисления себестоимости продукции (работ, услуг). Себестоимость – это сумма затрат. Основными элементами затрат, которые включаются в производственную себестоимость являются:

· материальные затраты;

· затраты на оплату труда и отчисления на социальные мероприятия;

· амортизация основных фондов и нематериальных активов;

· прочие прямые затраты;

· распределенные общепроизводственные расходы.

Конкретный состав затрат, включаемых в себестоимость, регламентируется Законом Украины «О налогообложении прибыли предприятий», Положением (стандартом) бухгалтерского учета 16 «Расходы» и соответствующими Методическими рекомендациями по формированию себестоимости. Виды себестоимости продукции:

1)в зависимости от исходных данных:

а) плановая (расчетная, прогнозируемая, нормативная) себестоимость;

б) фактическая (отчетная);

2) по составу затрат:

а) производственная – формируется в процессе производства;

б) полная – формируется в процессе реализации и состоит из производственной себестоимости, нераспределенных общепроизводственных расходов и сверхнормативных производственных расходов.

Все виды себестоимости определяются с помощью калькуляции как способа группировки затрат по элементам, видам, периодам.

Существует 2 основных метода калькулирования:

- позаказный – определение себестоимости по видам продукции (группам однородных изделий);

- попередельный – определение себестоимости по стадиям, фазам, процессам.

Обобщенные данные о сумме расходов по элементам и видам деятельности показываются в бухгалтерской форме отчетности № 2 «Отчет о финансовых результатах» (ПБУ 3).

Тема 6.1. Форми бухгалтерського обліку

6.1Облікові регістри: призначення, види, техніка формування

 

Облікові регістри – спеціальні таблиці, призначені для відображення документально оформлених господарських операцій у системі рахунків, а також для накопичення й зберігання облікової інформації.

Записи в обліковий регістр здійснюються на підставі перевірених і оброблених документів як первинних носіїв інформації.

Порядок запису в обліковий регістр завжди хронологічний, а спосіб реєстрації заснований на подвійному записі.

Регістри бухгалтерського обліку на практиці уніфіковані, тобто виготовлені типографським способом з відповідними графами й заголовками, із вказівкою типових кореспондуючих рахунків. Відповідальність за правильність ведення регістрів обліку несуть особи, які їх склали й підписали. Ці ж особи відповідають за реальність інформації, що міститься в облікових регістрах.

За допомогою облікових регістрів вся інформація, отримана з документів, відповідним чином групується, систематизується, накопичується протягом місяця й узагальнюється за місяць. Тому облікові регістри є підставою для складання балансу та інших установлених форм звітності.

Роль і призначення облікових регістрів - одержання інформації про наявність і рух коштів підприємства, підсумків і результатів його діяльності.

Облікові регістри можна класифікувати по таких ознаках:

1) по зовнішньому вигляду:

а) книги (зброшуровані аркуші) - головна книга, касова книга;

б) картки - складського обліку ТМЦ, основних коштів, особисті картки працівників і ін.;

в) вільні аркуші - журнали, відомості й ін.;

2) по обсягу інформації, що міститься:

а) регістри синтетичного обліку;

б) регістри аналітичного обліку;

3) по характеру облікових записів:

а) хронологічні;

б) систематичні;

в) комбіновані;

4) за формою облікові регістри діляться на:

а) двосторонні;

б) односторонні;

в) табличні;

г) шахові;

д) лінійні (лінійно-позиційні);

5)за технічними засобами складання:

а) облікові регістри, складені вручну;

б) машинним шляхом, на ПК.

Регістри синтетичного й аналітичного обліку відрізняються по ступеню деталізації інформації, що міститься в них.

Хронологічні регістри – регістри, у які проводиться запис самих операцій, їхня реєстрація в хронологічному порядку в міру подання в бухгалтерію документів. Наприклад, журнал реєстрації господарських операцій, у якому відображається номер і дата документа, утримування операції, сума операції. До хронологічних регістрів можна віднести відомості відвантаження готової продукції, відомості надходження вантажів.

Систематичні регістри – регістри групування й систематизації об'єктів обліку по однорідності. Таке групування здійснюється за допомогою системи рахунків бухгалтерського обліку. Тому класичним прикладом систематичних регістрів є головна книга.

Комбіновані регістри – регістри, у яких сполучаються хронологічний і систематичний записи, тобто операції відображаються в хронологічному порядку з одночасним їхнім відображенням у системі рахунків. Наприклад, книга обліку господарських операцій (ф.№ ДО-1), журнали-ордери, машинограми. Вони найчастіше застосовуються й у них ведеться поточний облік всіх операцій і тих змін, які вони викликають.

Двосторонні облікові регістри – регістри, що складаються із двох однакових за структурою частин, але які мають різне інформаційне значення. Як бухгалтерський рахунок складається із двох сторін - дебету й кредиту, так і облікові регістри мають дебетову й кредитову сторони. Слід зазначити, що двосторонні регістри становлять основу бухгалтерського обліку. Наприклад, журнал по кредиту кожного рахунку сполучається з відомістю по дебету цього рахунку.

В однобічних регістрах представлена тільки одна структурна частина рахунку, звичайно кредитова. Кредитова частина в основному означає відпустку, видаток коштів і тому вимагає особливого контролю за ними. Це може бути один журнал-ордер без відомості до нього.

Табличні (многографні) регістри призначені для обліку однорідних доданків.

У регістрах, що мають шахову форму, здійснюється взаємозв'язок підмета й присудка. У шаховому порядку будується відомість внутрішнього переміщення ТМЦ, у якій здійснюється контроль і взаємо ув’язка суми відпущених цінностей однією матеріально відповідальною особою й отриманих (оприбуткованих) - іншою.

Лінійні облікові регістри призначені для стикування взаємозалежної інформації. До всіх облікових регістрів пред'являються наступні вимоги:

- об'єктивність і вірогідність записів;

- чіткість записів; своєчасність формування регістрів;

- регістри повинні складатися з найменшою витратою часу і коштів, у результаті чого забезпечується ефективність обліку в цілому.

Облікові регістри, оформлені за допомогою ПК, повинні мати юридичну чинність як і регістри, сформовані вручну. Вони повинні мати властивості юридичної доказовості й відповідати вимогам вірогідності. Їх обов'язково підписує бухгалтер незалежно від того, сам він працював на машині й складав обліковий регістр або це робив оператор.

6.3. Виправлення помилок в облікових регістрах

При заповненні облікових регістрів можливі помилки. Порядок виправлення помилок залежить від їхнього характеру й часу виправлення. Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, що затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, передбачено виправлення помилок такими способами:

1) коректурним – застосовується, коли ще не складені бухгалтерські проведення й звіти, при описках (номер документа, дата, текстова інформація написані не вірно). Цей спосіб розглянутий у попередній темі, як спосіб виправлення помилок у документах;

2) «червоне сторно»- застосовується у випадках, коли допущена помилка в кореспонденції рахунків або відбита в регістрі сума по господарській операції завищена і її варто зменшити. Цей спосіб полягає в наступному: неправильний бухгалтерський запис роблять повторно, але суму пишуть чорнилом червоного кольору (якщо немає червоного кольору, то суму пишуть чорнилом чорний або синій кольори й беруть у рамки), що значить негативний запис. Далі звичайним чорнилом робиться правильне бухгалтерське проведення. Якщо бухгалтерське проведення по господарській операції зроблена правильно, але сума виявилася більше ніж у документах, то для виправлення помилки ставиться ще раз аналогічна кореспонденція рахунків, а різниця записується червоним чорнилом або звичайними й береться в рамку.

 

3) додаткового запису (проводки) – застосовується у випадках, коли кореспонденція рахунків проставлена правильно, однак сума записана менше, ніж зазначено в документах. Для виправлення такої помилки треба ще раз показати аналогічну кореспонденцію рахунків, а різницю записати звичайним чорнилом.

Відповідальність за забезпечення фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження відпрацьованих документів, регістрів і звітності протягом установленого строку, але не менш трьох років, несе власник або вповноважений орган (посадова особа), що здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства й установчих документів (ст. 8.3 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»).

 

6.4Форми бухгалтерського обліку, їх види

Облікові регістри мають різний вигляд, форму, назву, техніка їхнього формування різна.

Сукупність облікових регістрів, порядок і техніка запису в них визначають форму бухгалтерського обліку.

Під формою бухгалтерського обліку розуміють сукупність облікових регістрів, які використаються для відображення господарських операцій у певній послідовності й взаємозв'язку з використанням подвійного запису на рахунках.

Форму обліку характеризують наступні ознаки:

- зовнішній вигляд облікових регістрів, їхнє найменування, кількість, структура;

- взаємозв'язок регістрів синтетичного й аналітичного обліку;

- послідовність і технологія записів в облікові регістри;

- техніка записів (типи машин, використовувані для формування облікових регістрів).

У цей час у підприємствах України застосовуються наступні основні форми обліку:

- журнально-ордерна;

- меморіально-ордерна;

- таблично-автоматизована;

- спрощена.

6.5 Журнально-ордерна форма обліку виникла в 1940 році. Обліковим регістром при цій формі є журнал-ордер.

Журнал-ордер являє собою багатогографну, багаторядкову (багатолінейну) таблицю, у якій проводиться відбиття, систематизація, накопичення, узагальнення стану й руху господарських коштів. Самостійні журнали-ордери відкриваються за тими рахунками, по яких є велика кількість операцій протягом місяця. За тими рахунками, по яких операції носять разовий характер, ведеться збірний (загальний) журнал-ордер.

Типові форми журналів-ордерів затверджує Міністерство фінансів України. Типових форм може бути різна кількість: 5, 10, 16. Але їхня фактична кількість значно більше, тому що журнали-ордери відкриваються на кожний рахунок, на кожний субрахунок, а по матеріальних рахунках і на кожне матеріально відповідальну особу.

6.6 Меморіально-ордерна форма бухгалтерського обліку характеризується застосуванням книг для ведення синтетичного обліку й карток – для аналітичного. Обліковим регістром при цій формі є меморіальні ордери, у яких на підставі первинних документів вказується зміст здійсненої господарської операції, кореспондуючі рахунки по даній операції й суму. Меморіальні ордери складаються на окремих бланках з обов'язковою реєстрацією в хронологічному порядку в Реєстраційному журналі. Після реєстрації дані меморіальних ордерів записують у Головну книгу, що є систематичним регістром синтетичного обліку. Головна книга при цій формі обліку побудована по шаховому принципу у вигляді двосторонніх багатографних таблиць, окремі графи яких призначені для запису операцій у розрізі кореспондуючих рахунків.

6.7 Притаблично-автоматизованій формі обліку основними регістрами є машинограми. Технічними засобами їхнього формування є персональні комп'ютери (ПК). Машинограми можуть мати різну структуру, назву й зміст. Вони можуть бути побудовані у вигляді журналів-ордерів, оборотних відомостей. Підприємства малого бізнесу можуть використовувати зазначені вище форми обліку, а також, спрощену форму обліку.

14.1Фінансова звітність, її призначення і правове забезпечення

Звітність – це система узагальнених та взаємопов’язаних показників, що характеризують господарсько-фінансову діяльність підприємства за певний період.

Бухгалтерська (фінансова) звітність подається відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а також Положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів.

Відповідно до Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” фінансова звітність – бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Бухгалтерська звітність складається на підставі даних бухгалтерського обліку для задоволення потреб користувачів.

Фінансова звітність є складовою частиною бухгалтерської звітності. Вона розрахована насамперед на таких користувачів інформації, як інвестори, кредитори та інших, які не можуть вимагати звітів з урахуванням їхніх потреб.

П(С)БО 1 визначає мету, склад і принципи підготовки фінансової звітності та вимоги до розкриття її елементів.

Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття обгрунтованих рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Для того, щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, вона повинна містити дані про:

- підприємство (назву, організаційно-правову форму, місцезнаходження, короткий опис діяльності та ін.);

- дату звітності або звітного періоду;

- валюту звітності й одиницю виміру;

- облікову політику підприємства і її зміни;

- іншу інформацію.

Для того, щоб звітність надавала інформацію, необхідну для управління і контролю, вона повинна відповідати певним вимогам, що ставляться до обліку:

- реальність та достовірність даних, що забезпечується документальним обгрунтуванням всіх записів, проведенням інвентаризації, дотриманням правил оцінки активів, зобов’язань, принципів бухгалтерського обліку;

- об’єктивність і повнота інформації означає повне висвітлення всіх напрямів діяльності підприємства;

- своєчасність складання і подання звітності, що необхідно для оперативного управління господарською діяльністю організацій та підприємств;

- звітність має бути простою, зрозумілою та загальнодоступною для всіх користувачів.

П(С)БО 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності” встановлює такі вимоги до її якості:

- дохідливість, тобто фінансова звітність повинна бути розрахована на однозначне тлумачення її користувачами за умови, що вони мають достатні знання та зацікавлені у сприйняття цієї інформації;

- доречність інформації, що впливає на прийняття рішень користувачами, дає змогу оцінити минулі, теперішні та майбутні події, підтвердити та скоригувати їхні оцінки, зроблені у минулому;

- достовірність, відсутність помилок та перекручень, які здатні вплинути на рішення користувачів звітності;

- порівнянність, що дозволить користувачам порівнювати фінансові звіти підприємства за різні періоди, фінансові звіти різних підприємств.

Крім того, фінансова звітність грунтується на тих принципах, що і бухгалтерський облік: автономність, безперервність, періодичність, історична (фактична) собівартість, нарахування та відповідність доходів та витрат, повне висвітлення, послідовність, обачність, превалювання змісту над формою, єдиний грошовий вимірник.

14.2. Склад фінансової звітності і зміст основних форм звітності

Фінансова звітність підприємств (крім бюджетних організацій, представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності, суб’єктів малого підприємництва) включає:

- Баланс підприємства (форма №1);

- Звіт про фінансові результати (форма 2);

- Звіт про рух грошових коштів (форма 3);

- Звіт про власний капітал (форма №4);

- Примітки до звітів.

 

Для суб’єктів малого підприємництва та представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності встановлено скорочену фінансову звітність у складі Балансу та Звіту про фінансові результати.

Форми фінансової звітності підприємств (крім банків) та порядок їх заповнення встановлено Міністерством фінансів України за погодженням з Державним комітетом статистики України.

Форми фінансової звітності банків та порядок їх заповнення встановлюється Національним банком за погодженням з Державним комітетом статистики України. Бюджетні організації, органи Державного казначейства України складають звітність про виконання бюджетів усіх рівнів і кошторисів видатків. Форми звітів встановлюються Держказначейством України.

Підприємства, що мають дочірні підприємства (виділені на окремий баланс філії, представництва, відділення та ін.), крім фінансових звітів про власні господарські операції, зобов’язані складати та подавати консолідовану фінансову звітність.

Міністерства, інші органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать підприємства, засновані на державній та комунальній власності, крім власних звітів складають зведену фінансову звітність щодо всіх підприємств, що відносяться до сфери їх управління.

Об’єднання підприємств, крім власної звітності, складають та подають зведену фінансову звітність щодо усіх підприємств, які входять до їх складу.

Основною формою фінансової звітності є Баланс.

Зміст і форма Балансу, а також загальні вимоги до розкриття його статей регламентуються П(С)БО 2 “Баланс”. Статті активу і пасиву балансу згруповані у відповідні розділи, що показують взаємозв’язок між складом і розміщенням активів та джерелами їх формування. Інформація, що наведена у балансі, забезпечує можливість проведення аналізу і контролю за наявністю майна, його станом і розміщенням, капіталом та зобов’язаннями, визначення фінансової стійкості, платоспроможності підприємства та інших показників.

Порядок складання Звіту про фінансові результати визначає П(С)БО 3 “Звіт про фінансові результати”.

Мета складання цього звіту – надання користувачам повної і правдивої інформації про доходи, витрати, прибутки (збитки) від діяльності підприємства. Звіт побудовано за принципом функціонального групування доходів і витрат.

Форма і зміст Звіту про рух грошових коштів визначені П(С)БО 4.

Звіт доповнює інформацію, яку містять Баланс та Звіт про фінансові результати. Метою його складання є надання користувачам фінансової звітності повної і достовірної інформації про зміни, що відбулися у грошових коштах підприємства та їх еквівалентах за звітний період.

П(С)БО 5 “Звіт про власний капітал”визначає зміст і форму, а також загальні вимоги щодо розкриття статей Звіту про власний капітал.

Мета складання цієї форми звітності – розкриття інформації про зміни в складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду.

14.3Порядок складання і подання звітності

Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Проміжна фінансова звітність складається щоквартально наростаючим підсумком з початку року у складі Балансу та Звіту про фінансові результати. Баланс складається за станом на кінець останнього дня кварталу (року).

Перший звітний період новоствореного підприємства може бути менш як 12 місяців, але не більш як 15 місяців.

Звітний період підприємства, що ліквідується, є період з початку звітного року до дати прийняття рішення про його ліквідацію.

Заповнюються форми звітності в тисячах гривень з одним десятковим знаком, а зведені звіти – в тисячах гривень.

Всі форми фінансової звітності підписуються керівником підприємства і головним бухгалтером, а у випадку відсутності на підприємстві бухгалтерської служби – керівником організації або спеціалістом, які за угодою виконували роботу з ведення бухгалтерського обліку та складання звітності. Особи, що підписали звітність, несуть повну відповідальність за достовірність звітних показників.

Фінансова звітність підприємства не є комерційною таємницею, крім випадків, передбачених законодавством.

Підприємства зобов’язані подавати квартальну та річну фінансову звітність:

- органам, до сфери управління яких належать;

- трудовим колективам на їх вимогу;

- власникам (засновникам);

- органам виконавчої влади та іншим користувачам відповідно до законодавства

Термін подання фінансової звітності встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Т.7№1. Основи ціноутворення в торгівлі (Порядок формування покупної і продажної ціни…)

Важливою умовою правильної організації бухгалтерського і податкового обліку товарних, розрахункових і інших операцій є дотримання порядку ціноутворення на товари, роботи і послуги. Державне регулювання цін і тарифів передбачено тільки на окремі види продовольчих товарів і на продукцію природних і деяких штучних монопольних виробництв що зазначено в спеціальному переліку, розробленому Кабінетом Міністрів України (КМУ). Основним законодавчим актом в області ціноутворення є Постанова КМУ «Про ціноутворення в умовах реформування економіки» від 21.10.94 р. № 733 з наступними змінами і доповненнями. Цією постановою передбачені наступні види цін:

- вільна відпускна ціна промислового (виробничого) підприємства;

- вільна відпускна ціна оптового підприємства;

- вільна роздрібна ціна на товари, що реалізуються населенню.

Тому що товари створюються у виробничій сфері, необхідно зробити цілий комплекс витрат, пов'язаних з виробництвом готової продукції. Сукупність цих витрат (у промисловості) складає виробничу собівартість продукції, що і є першим узагальнюючим елементом відпускної ціни підприємства.

Природно, що промислове підприємство повинне реалізувати свою продукцію за цінами, що вище виробничої собівартості і що забезпечить одержання прибутку. Прибуток промислового (виробничого) підприємства - це другий важливий елемент вільної відпускної ціни підприємства.

В ціну продажу виробниче підприємство обов’язково включає акцизний збір за підакцизними товарами та податок на додану вартість (ПДВ).

Крім цих елементів, до складу вільної роздрібної ціни включаються торгові націнки оптових і роздрібних підприємств, які складаються із самої націнки та ПДВ торгівлі.

Акцизний збір - це непрямий податок на високорентабельні і монопольні товари (алкогольні напої, вироби зі шкіряної сировини та ін.). Кабінетом Міністрів України встановлений спеціальний перелік товарів і розміри ставок акцизного збору на окремі види товарів. Якщо з будь якої причини промислове підприємство не включило акцизний збір у ціну того чи іншого товару, то про це робиться відзначення в документах, і в цьому випадку акцизний збір зобов'язане сплачувати торгове підприємство.

Якщо до вільної відпускної ціни промислового підприємства додати оптову націнку і ПДВ, то визначається вільна відпускна ціна оптового підприємства.

Функції торгової націнки роздрібного підприємства ідентичні функціям торгової націнки оптового підприємства. Якщо до вільної відпускної ціни оптового підприємства додати торгову націнку підприємства роздрібної торгівлі, то вийде вільна роздрібна ціна. За вільними роздрібними цінами товари реалізуються, в основному, населенню через мережу роздрібної торгівлі і ресторанного господарства.

 

Структуру вільних цін можна представити у вигляді наступної схеми:

1. Виробнича собівартість

2. Прибуток промислового підприємства

3. Непрямі податки (АЗ+ПДВ)

4. Вільна відпускна ціна підприємства (1+2)

5. Торгова націнка оптового підприємства з ПДВ

6. Вільна відпускна ціна оптового підприємства (4+5)

7. Торгова націнка роздрібного підприємства з ПДВ

8. Вільна роздрібна ціна (7+8)

 

Вільна відпускна ціна промислового підприємства з урахуванням ставки акцизного збору і суми акцизного збору визначається за формулами:

Цв ;

де Цв - вільна відпускна ціна підприємства;

С - собівартість виробнича;

П - прибуток промислового підприємства;

А% - ставка акцизного збору у відсотках;

Аз - сума акцизного збору.

Вільні відпускні ціни промислового і оптового підприємства, а також роздрібна ціна повинні забезпечити виконання зобов'язань перед бюджетом з податку на додану вартість. Розмір торгової націнки державою не регламентується. Тому її розмір у залежності від кон'юнктури ринку (попиту на товари народного споживання) установлює відповідне підприємство.

 

Т.7№2. Документальне оформлення операцій надходження товарів на склади оптових баз

У залежності від форм організації і виконуваних функцій торгові підприємства підрозділяються на:

- оптові;

- роздрібні.

Оптові підприємства виконують функції сполучної ланки між виробництвом і роздрібною торгівлею. Вони покликані забезпечити найбільш раціональне просування товарів від підприємств-виробників до роздрібних підприємств, а також підприємств - виробників для промислової переробки.

Оптовою торгівлею займаються в основному бази, склади, що є юридично самостійними, або входять до складу торгових підприємств (об'єднань), як їх структурні підрозділи.

Основним показником, що характеризує обсяги господарської діяльності підприємств оптової торгівлі, є оптовий товарообіг.

Оптовий товарообіг – це продаж товарів торговим покупцям і підприємствам для наступного перепродажу, а також виробничим підприємствам для переробки.

За формами руху товарів оптовий товарообіг поділяють на:

1) складський;

2) транзитний.

При складському товарообігу товари реалізуються безпосередньо зі складів оптових підприємств.

При транзитному товарообігу товари покупцям надходять безпосередньо від постачальників, а підприємства оптової торгівлі організують цей взаємозв'язок.

Транзит може бути:

- за участю в розрахунках – оплачений транзит;

- без участі в розрахунках – неоплачений транзит;

Задачі бухгалтерського обліку на підприємствах оптової торгівлі:

1) контроль за виконанням плану товарообігу;

2) контроль за формами руху товарів як у цілому підприємством, так і кожним його підрозділом;

3) контроль за станом товарних запасів, їх збереженням;

4) правильне документальне оформлення операцій з надходження та вибуття товарів;

5) своєчасність розрахунків із зовнішніми торговими партнерами ув'язнених з ними договорів;

6) контроль за формуванням облікових цін і торгових націнок;

7) контроль за виконанням плану доходів від реалізації товарів.

Документальне оформлення надходження товарів здійснюється з урахуванням положень Податкового кодексу України.

Відповідно до цих Законів документальне оформлення передбачає:

1)виписку звичайних супровідних документів(залізничних, товарно-транспортних накладних і інших документів), передбачених договором постачання товарів;

2) виписку в обов'язковому порядку податкової накладної.

Форма, порядок заповнення податкової накладної і кількість екземплярів, що виписуються, регламентується наказом державної податкової адміністрації. У ній повинні бути зазначені в заголовній частині, крім інших необхідних реквізитів, ідентифікаційний номер постачальника (підприємця), зареєстрованого у відповідному виконкомі. Покупець товару зобов'язаний перевірити факт реєстрації підприємця-постачальника. У табличній частині податкової накладної відбивається, крім найменування товарів, робіт, послуг, одиниця виміру, ціни, відсотки і суми податку на додану вартість, а також само загальна сума за накладною, включаючи ПДВ. Податкову накладну складає особа, що зареєстрована як платник податку в податковому органі, і якій був наданий індивідуальний податковий номер платника ПДВ. У іншому випадку податкова накладна вважається недійсною та у майбутньому сума ПДВ, обчислена в накладній, не буде прийнята в якості податкового кредиту для зменшення податкових зобов'язань. Податкова накладна є документом, від якого багато в чому залежать відносини суб'єкта підприємницької діяльності з податковими органами.

У торговій діяльності підприємств основним документом, що регламентує відносини сторін між постачальником товарів і їх покупцем, є договір купівлі-продажу (постачання, придбання). Це правовий документ, що визначає права та обов'язки сторін, у якому відбиті найменування та адреси сторін, предмет договору (найменування і кількість товару), ціна, умови і терміни постачання, порядок розрахунків, відповідальність сторін за порушення умов договірних зобов'язань і ін.

Постачальник, відвантажуючи товари, виписує, крім податкової накладної, документи двох видів, перший з яких (товарний) супроводжує товар на всьому шляху його проходження до покупця, а другий документ є розрахунковим, надається в банк і служить підставою для розрахунків з постачальником. Основними документами, що супроводжують вантаж, є рахунки, фактури, товарно-транспортні, залізничні та інші накладні.

Основними розрахунковими документами є платіжне доручення (найчастіше) чи платіжне вимога-доручення, що надаються в банк постачальника або одержувача товарів для здійснення платежів.

Супровідні і розрахункові документи виписуються в 4-х - 5-ти екземплярах: постачальнику, одержувачу товарів, відповідним банкам для оплати вартості товарів, тари, робіт, послуг.

У встановлених випадках разом з перерахованими супровідними документами виписуються специфікації, сертифікати, пакувальні ярлики, що характеризують якість товару, кількість місць і інші пункти умов договору постачання.

При відсутності транспортних і інших супровідних документів приймання товарів оформляється спеціальним прийомним актом фактичної наявності товарів, що виписується в 2-х екземплярах, в якому робиться помітка про відсутність документів. Один екземпляр направляється постачальнику, другий використовується підприємством для обліку товарів.

Товари, отримані без супровідних документів, прибуткуються тільки після встановлення цін на них.

На підставі супровідних документів здійснюється приймання товарів по кількості і якості. Порядок її організації і документального оформлення залежить від місця приймання товарів.

Приймання товарів здійснюється:

- на складі постачальника;

- на складі свого підприємства;

- на товарному дворі (станції) при залізничних перевезеннях.

Якщо товар приймається на складі постачальника чи на товарному дворі, то представник покупця повинен пред'явити довіреність встановленої типової форми. Якщо товар знаходиться в неушкодженій тарі, то приймання виробляється по кількості місць і чи брутто по кількості товарних одиниць, про що робиться оцінка в супровідному документі. У випадку відсутності чи тари її ушкодження, товар приймається по кількості одиниць, нетто і якості.

Приймання товарів на складах оптового торгового підприємства здійснюються матеріально відповідальною особою на підставі супровідних документів. Упаковані товари приймаються одночасно з розкриттям тари – по кількості і якості. При прийманні товарів на своєму підприємстві матеріально відповідальна особа ставить свій підпис на супровідному документі і проставляє штамп підприємства, що підтверджує приймання товарів без розбіжностей із супровідним документом. При наявності розбіжностей між фактичними даними і даними супровідних документів складається акт про встановлення розбіжностей у кількості і якості при прийманні товарів.Акт служить підставою для пред'явлення претензій постачальнику.

Усі супровідні документи перевіряються матеріально відповідальною особою і прикладаються до товарного звіту (він може мати іншу назву, наприклад, «Звіт (відомість) про рух товарів і тари на складі»).

Т.7№3. Облік операцій надходження товарів на склади оптових баз

Основним методологічним документом, яким визначаються правила оцінки та обліку товарів і тари, є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», що затверджений наказом Мінфіну України від 20.11.99р. № 246.

Крім цього, до регламентуючих документів належать: Податковий кодекс України, відзначений раніше; «Інструкція з бухгалтерського обліку податку на додану вартість», що затверджена наказом МФУ від 1.07.97р. № 141, а також «Інструкція з застосування плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій», що затверджена наказом МФУ від 30.11.99р. №291.

Згідно цим нормативним документам, синтетичний облік товарів на базах і складах ведеться на рахунку 28 «Товари», субрахунок 281 «Товари на складі». Рахунок основний, матеріальний, активний, сальдо й оборот по дебету означає залишок і збільшення товарів за звітний період, а оборот по кредиту - їхнє вибуття. Облік товарів і тари на базах і складах відповідно до П(С)БО ведеться за первісною вартістю, а фактично за відпускними цінами постачальників, тобто за покупними цінами за виключенням ПДВ постачальника.

Згідно П(С)БО 9 “Запаси” окремо ведеться облік транспортно-заготівельних витрат (ТЗВ) і інших витрат, що зв’язані з постачанням товарів (ввізне мито, непрямі податки, що не відшкодовується підприємству і т.п.). Вони включаються в собівартість товарів і їх облік ведеться на окремому субрахунку – 289 «Транспортно-заготівельні витрати»через складність їхнього включення у вартість товарів у момент оприбуткування. Наприкінці місяця складається розрахунок розподілу ТЗВ із метою визначення суми ТЗВ, що приходяться на реалізовані товари і залишок нереалізованих товарів. При цьому сума ТЗВ, що приходиться на залишок нереалізованих товарів, відбивається в балансі в складі запасів, а інша сума буде віднесена на збільшення собівартості реалізованих товарів.

Водночас з оприбуткуванням товару обов'язково відображається податковий кредит, що виникає за розрахунками з ПДВ.

Відповідно до Податкового кодексу сума ПДВ, що сплачений постачальникам відшкодовується податковими органами, якщо оформлення податкової накладної відповідає встановленим правилам. Відшкодування здійснюється шляхом заліку податкового кредиту за умови, якщо товар і транспортні послуги одержані або оплачені постачальнику. Таке положення стимулює прискорення оборотності товарів і розрахунків з постачальниками.

На оптових базах і складах для синтетичного обліку податкового кредиту передбачений рахунок 6-го класу плану рахунків – 644 «Податковий кредит», а для обліку зобов'язань по ПДВ – 643 «Податкові зобов'язання». Ці субрахунки використовуються при попередній оплаті рахунків постачальників. При наступній оплаті рахунків постачальників потрібно відразу використовувати рахунок 641 «Розрахунки по податках».

Надходження товарів викликає збільшення зобов’язань постачальникам, сума яких відображається по кредиту рахунка 63 “Розрахунки з постачальниками”.

Синтетичний і аналітичний облік надходження товарів на базах і складах здійснюється на підставі супровідних документів.

Т.7№4. Особливості обліку операцій надходження товарів на підприємства роздрібної торгівлі

Облік надходження товарів у підприємства роздрібної торгівлі так само регламентуються Податковим кодексом, а також Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку від 30.11.1999 р. №291 і Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», 11 “Зобов’язання”.

На відміну від підприємств оптової торгівлі в роздрібній мережі товари враховуються за вільними продажними (роздрібним) цінами.

Документом для обліку розрахунків з бюджетом з ПДВ, нарахованого на вартість товарів, що надійшли, за покупними цінами, є податкова накладна. У ній відбиваються товари за найменуваннями і цінами постачальника (за покупними цінами), їхня кількість і сума, і виділяється ставка і сума ПДВ, що повинна бути врахована як податковий кредит. Сума податкового кредиту повинна бути зарахована на зменшення зобов'язань з ПДВ.

Основними супровідними документами є товарно-транспортні й інші накладні, що додаються до товарного звіту матеріально відповідальних осіб.

Щоб установити облікову (роздрібну) ціну в бухгалтерії повинні визначити розмір торгової націнки, що відбивається на рахунку 285 «Торгова націнка». Рахунок цей регулюючий, контрактивний, у балансі не відображається, тому що товари у другому розділі активу показуються за первісною вартістю (покупна вартість товарів разом з ТЗВ).

Одержавши супровідні документи, бухгалтер по кожному найменуванню в накладній проставляє облікову (продажну) ціну, додаючи до покупної ціни суму торгової націнки з ПДВ. Таким чином, на основі прибуткової частини товарного звіту необхідно відобразити на бухгалтерських рахунках:

а) вартість товарів і тари, отриманих від постачальника за його цінами (для перевірки із сумою оплаченого рахунка);

б) суму ПДВ на товари, що надійшли (податковий кредит);

в) суму торгової націнки (для обліку товарів за продажними цінами). Розмір торгової націнки встановлюється підприємством, а її сума визначається від вартості товарів за покупними цінами. Ця сума повинна покрити всі витрати торгового підприємства і отримання прибутку. Адміністрація підприємства вже знає, що розмір торгової націнки забезпечить обов’язки по ПДВ і отримання прибутку.

Транспортні витрати і ПДВ на суму транспортних послуг враховується, як і в підприємствах оптової торгівлі.

Т8№1 Поняття про реалізацію товарів

Продаж товарів регулюється договорами постачання, купівлі-продажу і комісії, а також Податковим кодексом України. Облік реалізації регулюється також Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку, П(С)БО 15 «Дохід» і 16 «Витрати», а також П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість» і 11 «Зобов’язання».

У бухгалтерії здійснюється облік таких видів реалізації:

1. Облік реалізації товарів оптом;

2. Облік реалізації товарів вроздріб:

а) за готівку;

б) через мережу комісійних магазинів і відділів;

в) дрібнооптовий продаж.

Облік реалізації товарів оптом регулюється договором постачання, а вроздріб - договором закупівлі-продажу і договором комісії.

Момент переходу права власності на товари збігається з передачею (врученням) товару покупцю, чи транспортній організації для доставки товару покупцю.

Отже моментом реалізації товарів на підприємствах оптової торгівлі є момент фактичного відпуску товарів, їхнього відвантаження покупцям.

Обсяг продажу визначається вартістю реалізованих товарів за вільними відпускними цінами. В оптовій торгівлі вільна відпускна ціна дорівнює вартості товарів за закупівельними цінами плюс оптова націнка, плюс ПДВ. Розмір оптової відпускної ціни визначається оптовою організацією за узгодженням з покупцем.

Відповідно до Податкового кодексу України обсяг реалізації товарів включається до доходу з метою оподаткування в момент фактичного відвантаження товарів, їх відпуску покупцям за продажними цінами, тобто за даними бухгалтерського обліку. ПДВ відповідно до законодавства України нараховується за встановленою ставкою із суми попереднього платежу за товари чи послуги або із вартості відвантажених товарів. При дрібнооптовому обороті платіж завжди повинен випереджати відпуск товарів покупцям.

При реалізації товарів вроздріб момент відпуску товарів збігається з прийомом грошей матеріально відповідальною особою. У цьому випадку момент реалізації збігається з прийомом виручки, що є основою для визначення валового доходу і зобов’язань з ПДВ.

Найважливіші об’єкти бухгалтерського обліку операцій, пов’язаних з продажем товарів:

- дохід (виручка, виторг) від реалізації;

- собівартість реалізованих товарів;

- дебіторська заборгованість покупців за відпущені товари;

- сума податкових зобов’язань бюджету.

Т.8№2

Документальне оформлення відвантаження (відпуску) товарів

Товари і тара зі складів оптових баз відвантажуються безпосередньо представнику покупця різними видами транспорту (залізницею, автотранспортом і т.п.); а також шляхом централізованої доставки покупцю.

Оформлення відвантаження (відпуску) товарів здійснюється на підставі договорів закупівлі-продажу чи разових замовлень. В усіх випадках необхідно насамперед оформити податкову накладну встановленого податковими органами зразка, а потім супровідні документи, якими в залежності від способу транспортування можуть бути: залізнична накладна з вантажною квитанцією, товарно-транспортна накладна (при відвантаженні товарів автотранспортом), рахунок, фактура. Число екземплярів супровідних документів варіюється від 3-х до 5-ти. Одержувач, прийнявши товар, розписується в супровідних документах, податковій накладній, ставить штамп свого підприємства, залишає один екземпляр у себе, а інші екземпляри документів через експедитора повертаються на оптову базу для складання звітності матеріально відповідальної особи та бухгалтерського обліку.

Облік реалізації товарів транзитом.

Одним з видів реалізації товарів оптом є транзитний. При транзитному обороті оптова база на підставі договорів, укладених з постачальниками і покупцями, виписує постачальнику рознарядку із зазначенням найменування, кількості і вартості товарів, що підлягають відвантаженню покупцям. Постачальник виписує транзитні платіжні вимоги-доручення від імені оптової бази на ім'я покупця. Ці документи є підставою для розрахунків між покупцями й оптовою базою за відвантажені товари. У цих транзитних документах указують вартість товарів за продажними цінами, вартість тари, транспортних витрат і т.і. Отже, покупець здійснює оплату товарів і тари оптовій базі. На підставі зазначених транзитних документів від імені постачальника виписує


Поделиться:

Дата добавления: 2015-04-21; просмотров: 61; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.008 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты