Мінімальна заробітна плата в Україні: функції та проблеми її визначення

У комплексі проблем, що безпосередньо пов'язані з соціальним захистом найманих працівників, вирішенням цілої низки інших соціально-трудових питань, що виникають в процесі функціонування ринкової економіки, винятково важлива роль належить мінімальній заробітній платі, а саме: порядку її визначення, затвердження та перегляду.

Головною функцією заробітної плати слід вважати соціальну, оскільки вона має гарантувати задоволення основних життєвих потреб трудящих. Таке твердження випливає з Рекомендації МОП № 135. яка наголошує, що "основною метою встановлення мінімальної заробітної плати має бути надання особам, які працюють за наймом, необхідного соціального захисту щодо мінімально допустимих рівнів заробітної плати". Безперечно, що підходи до визначення рівнів цієї заробітної плати, сукупності потреб, які вона має задовольнити, суттєво відрізняються залежно від рівня економічного стану. Проте безперечним є й те. що мінімальна заробітна плата має забезпечити на мінімальному рівні хоча б задоволення основних фізіологічних потреб людини.

Мінімальна заробітна плата як нижня межа платні за просту некваліфіковану працю є визначальною величиною (соціальним нормативом), під впливом якої формується мінімальна тарифна ставка (оклад) найманих працівників. Вона є основою всієї системи оплати праці. [5, c. 7]

Не можна не звернути увагу ще на одну функцію мінімальної заробітної плати — регулюючу. До речі, на цю функцію мінімальної заробітної плати вкрай рідко звертають увагу фахівці, в тому числі МОП, практики, урядовці. Проте недооцінка цієї функції на практиці має вкрай негативні наслідки. Судіть самі. Доходи будь-якої фірми, будь-якого підприємства завжди є обмеженими. Отже, обмеженими є й кошти, які можуть бутиспрямовані на оплату праці. Встановлюючи суспільно прийнятий соціально і економічно обґрунтований, але, як правило, не менший, ніж 30-відсотковий рівень мінімальної платні щодо середньої заробітної плати, держава тим самим створює економічні умови для суспільно прийнятного рівня диференціації доходів найманих працівників для досягнення соціально справедливого розподілу результатів виробництва. Якщо частка мінімальної зарплати в середній становить, наприклад, 30-50 %. то латиноамериканський варіант диференціації доходів найманих працівників (значне розшарування доходів та відсутність середнього класу)в країні майже неможливий. [15, c. 30]

Як виконуються в Україні функції, що притаманні мінімальній заробітній платі? Які проблеми виникають при її встановленні?

На перше запитання відповідь очевидна. Мінімальна заробітна плата в умовах України не виконує жодної з притаманних їй функцій. Особливо вражаючим є стан невиконання соціальної функції мінімальної заробітної плати, що нині становить 15 гривень. Щодо мінімального споживчого бюджету діюча мінімальна заробітна плата становить 5,9%, а щодо вартісної величини межі малозабезпеченості — 15,8 %. Для порівняння зазначимо, що в 1990 р., до початку так званих радикальних економічних перетворень, мінімальна заробітна плата щодо мінімального споживчого бюджету (МСБ) та межі малозабезпеченості становила відповідно 72,7 та 124,0 %.

За нинішнього рівня мінімальної заробітної плати вона не може виконувати і регулюючої функції, оскільки її рівень щодо середньої заробітної плати становив на кінець 2005 p. лише 10,3 %. Виходячи з загальноприйнятих світових стандартів, мінімальна заробітна плата здатна виконувати регулюючу функцію, якщо її рівень (як уже зазначалось) становить не менше 30%. Недооцінка регулюючої функції заробітної плати (свідоме чи несвідоме її вилучення) стала на практиці однією з основних причин вкрай недосконалої міжкваліфікаційної та міжпосадової диференціації заробітної плати. За нашою оцінкою, співвідношення низько- і високооплачуваних категорій працівників у межах окремо взятої галузі нині становить 1 до 20 і більше (у 1990 р. це співвідношення було 1 до 8). Диспропорції в диференціації оплати праці найманих працівників певною мірою зумовили диспропорції в рівнях доходів населення в цілому. Якщо в 1995 р. середній доход 10 % найзаможніших громадян України перевищував доход 10% громадян з найнижчими доходами в 6,7 рази, то в 1999 р. цей розрив становив уже 9 разів, а нині — більш як 12. [8, c. 12-13]

Спробуємо окреслити причини невиконання мінімальною заробітною платою її функцій.

До першої групи слід віднести причини нормативно-правового законодавчого характеру. До прийняття Закону України "Про оплату праці" в країні була відсутня законодавча база, яка б регламентувала умови визначення розміру мінімальної заробітної плати, порядок її встановлення і перегляду. Як відомо, зазначений Закон введено вдію з 1 травня 1995 року, проте не в повному обсязі. Найбільше "пощастило'" саме статтям щодо мінімальної заробітної плати. Стаття 9 Закону України "Про оплату праці" (друга частина), що регламентує рівень мінімальної платні, не діє й нині, а стаття 10, яка визначає порядок встановлення і перегляду розміру мінімальної заробітної плати, введена в дію з 1 березня 1996 р. і фактично ще "не спрацювала".

Суттєву причину, що зумовлювала низьку дієвість діючого порядку встановлення і перегляду розміру мінімальної заробітної плати, слід вбачати в практиці, що склалась в останні 3-4 роки і передбачає побудову тарифних умов оплати праці за принципом кратності до мінімальної заробітної плати. Останнім часом від цієї практики почали відмовлятися як на державному рівні, так і на рівні галузей, підприємств. Проте тарифні умови оплати праці значної кількості працюючих і, насамперед, державних службовців мають "прив'язку" до мінімальної заробітної плати. Перегляд останньої потребує автоматичної зміни тарифних умов та пошуку додаткових коштів. Саме через останні причини запровадження нового розміру мінімальної заробітної плати нерідко відкладається. Позиція автора з цього питання така. Мінімальна заробітна плата — це передусім державна соціальна гарантія, це нижня межа в оплаті найпростішої праці. Базою для побудови тарифної системи має виступати тарифна ставка робітника найпростішої праці, або посадовий оклад службовця, що виконує найбільш прості функції. Практика встановлення урядовими постановами, галузевими (територіальними) угодами та колективними договорами підприємств тарифних ставок (окладів) за принципом кратності до мінімальної заробітної плати не втримує критики, і цьому слід покласти край.

Інша причина незадовільного виконання мінімальною заробітною платою її функцій — це відсутність дієвої державної політики в галузі заробітної плати, недооцінка мінімальної, реальної заробітної плати в комплексі заходів щодо проведення радикальних економічних реформ .

Не можна не зазначити, що в Україні практичні дії владних структур у сфері заробітної плати в цілому та щодо її мінімального рівня, зокрема, впродовж останніх років були спрямовані не стільки на реформування, скільки на всіляке обмеження при одночасній "обвальній" лібералізації цін. Така політика проводилась під гаслом необхідності стримування інфляції. Посилено пропагувався міф, що заробітна платає головним чинником інфляційних процесів в Україні. Проте у інфляції, яку пережила Україна за останні чотири роки, не зарплатне походження. За оцінками науковців, частка зростання цін. яка визначається зростанням виплат на заробітну плату, становила в попередні роки до 20%. На 80 і більше відсотків зростання цін зумовлювалось підвищенням вартості матеріальних витрат, збільшенням прямих і непрямих податків і платежів, що провокували підвищення цін непомірно високими ставками плати за користування кредитними ресурсами, збільшенням накладних витрат на одиницю продукції при зниженні обсягів виробництва, багаторазовими "накрутками" на ціни за час. коли товар проходить від товаровиробника до споживача тощо.

Безперечно, до числа основних чинників, що визначають рівень мінімальної заробітної плати в Україні, її співвідношення з мінімальним споживчим бюджетом чи межею бідності є економічний стан держави в цілому і кожного підприємства зокрема. В умовах подальшого зниження обсягів валового внутрішнього продукту, доходів для більшості підприємств орієнтуватися на світові зразки рівня мінімальної заробітної плати, масштаби та якість відтворення робочої сили, принаймні, недоречно. Водночас постає запитання: чи відповідає сучасний рівень середньої та мінімальної заробітної плати стану економіки держави? На мій погляд, — ні. І ось чому. Як свідчать статистичні дані, зниження відтворюваних можливостей робочої сили в нашій країні в попередні роки відбувалось неадекватно зменшенню фізичного обсягу-виробленого валового внутрішнього продукту (ВВП), що свідчить про дискримінаційне ставлення до неї. Якщо обсяг ВВП за останні чотири роки скоротився у 2 рази, то реальна заробітна плата — майже в 4 рази. Про невідповідність нині діючого рівня мінімальної заробітної плати фінансовим можливостям як підприємств, так і держави, свідчать дані про диференціацію доходів найманих працівників, рівень мінімальних тарифних ставок на більшості підприємств, норми діючих галузевих угод щодо мінімальних гарантій в оплаті праці, співвідношення мінімальної і середньої заробітної плати по народному господарству. Так. частка найманих працівників, доход яких дорівнює мінімальній заробітній платі, не перевищує 0,7-0,8 %. Причому абсолютна більшість цих працівників зайнята на підприємствах, які не працюють по кілька місяців на рік і при нинішній структурі виробництва (без структурної перебудови) не мають шансів на виживання. То чи має діюча політика держави щодо таких підприємств провокувати бідність та сприяти подальшій деградації виробництва?

Співвідношення діючої мінімальної заробітної плати та норм галузевих угод щодо мінімальних гарантій в оплаті праці, як свідчить аналіз, значно вищі за державну гарантію в оплаті простої праці. На наше переконання, вже нині в Україні є реальна можливість установлення мінімальної заробітної плати на рівні, що становить не менше 30% середньої по народному господарству. [6, c. 18-20]

Верховна Рада України на одному із своїх засідань затвердила проект бюджету на 2007 рік. Згідно з ним, мають зрости пенсії та заробітні плати. Але як це відобразиться на добробуті населення?

1 жовтня відбулося третє, вже останнє цього року, підвищення прожиткового мінімуму. Нагадаємо, що державний бюджет підвищував «стратегічну» цифру у січні, квітні й жовтні — з 453 до 472 грн. У бюджеті на 2007 рік також передбачено підвищення прожиткового мінімуму: з 1 січня — 492 грн, з 1 квітня — 501 грн, з 1 жовтня — 510 грн. Мінімальна заробітна плата з 1 грудня цього року становитиме 400 грн. Якого рівня вона досягне наступного року, достеменно невідомо. Мінімальна пенсія з 1 жовтня становить 366 грн (проти 359 грн у квітні).

За законом, підвищення прожиткового мінімуму автоматично викликає підвищення інших виплат, що пов’язані з ним.

Прожитковий мінімум на 2006 рік для дітей віком до 6 років становить з 1 жовтня 418 грн; для дітей віком від 6 до 18 років — 536 грн; для працездатних осіб — 505 грн; для непрацездатних осіб — 366 грн.

За даними Державного комітету статистики, середньомісячна заробітна плата по Україні становить 1073,10 грн. Це не враховуючи найманих робітників. Мінімальна заробітна плата становить 400 гривень. Різниця між цими двома цифрами — і є реальна середня заробітна плата по Україні, тобто 673,10 грн. [13, c. 6]