Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Етапи Ст. Р.

Читайте также:
  1. Бактеріологічний метод дослідження. Етапи виділення чистої культури бактерій ті її ідентифікації
  2. Бактеріоскопічний метод дослідження. Етапи. Методика фарбування бактерій за Грамом
  3. Етапи навчання писемного мовлення. Система вправ.
  4. Етапи підготовки та проведення міжнародних виставок–ярмарків.
  5. ЕТАПИ ПРОВЕДЕННЯ МІЖНАРОДНОГО ТЕНДЕРУ
  6. Етапи роботи з текстом для читання
  7. Етапи роботи з текстом.
  8. Етапи роботи над байкою
  9. Етапи розвитку видавничої справи
  10. Етапи розвитку економічної науки

Перший етап має вирішити завдання виявлення всієї су­купності законів природи. На другому необхідно сформувати цілісне уявлення про життєдіяльність людини. Третій етап пов’язаний з перевіркою відповідності конкретних результатів діяльності системі законів природи і суспільства та проведенням відповідних коригуючих впливів.

 

По конспекту: 1. Підготовчий: постановка цілей, розробка стратегії розвитку.

2. Початковий: оцінка стартових можливостей, визначення проблем в реалізації стратегії розвитку.

3. Введення нових принципів еколого-економічного господарювання.

4. Заключний етап: перехід до нового стилю господарювання, що забезпечує стабільний розвиток на основі відновлюваний ресурсів економіки.

48. Особливості реалізації Ст.Р. в Україні (48=42?)

Розділ 10. НЕ і світове господарство (СГ)

49. СГ і його риси

Світове господарство – сукупність національних економік, взаємозв’язаних і взаємодіючих між собою на основі міжнародного поділу праці.

Відкрита економіка – це економіка, яка бере участь у економічних відносинах між країнами, тобто, яка має експорт та імпорт (товарів, послуг, капіталу робочої сили, інформації та технології).

Закрита економіка – це економіка, усі товари якої виробляються і продаються всередині країни.

Характерними рисами світового господарства є:

• активний процес переміщення факторів виробництва, насамперед у формах вивозу – ввозу підприємницького капіталу, робочої сили, природних ресурсів, технологій;

• розвиток міжнародних форм виробництва на підприємствах, які розміщені у декількох країнах, зокрема в рамках транснаціональних корпорацій;

• перехід до економіки відкритого типу у різних державах і створення міждержавних об’єднань;

• формування міжнародної валютної та кредитно-банківської системи;

• розвиток всесвітньої інфраструктури;

• створення міжнародних та національних інститутів, які координують міжнародні економічні відносини.

Розрізняють наступні ознаки відкритості економіки:

• відношення зовнішньоторговельного обороту на душу населення, це приблизно:

- у маленьких країнах 55-70% (Голландія, Бельгія, Австрія);

- у середніх країнах 40-45% (Франція, Англія);

- у великих 20-25 % (США, Китай, Індія, Росія).



• доля зовнішнього торговельного обороту у загальному обсязі виробництва;

• доля експорту в загальному обсязі виробництва;

• доля імпорту в загальному обсязі споживання (не більше 30%);

• доля закордонних інвестицій по відношенню до внутрішніх інвестицій.

 

50. Глобалізація світового простору

Глобалізація (фр. global – загальний, всесвітній) – категорія, яка відображає процес обміну товарами, послугами, капіталом та робочою силою, що виходить за межі державних кордонів і з 60-х рр. ХХ ст. набуває форми постійного й неухильно зростаючого міжнародного перетворення національних економік.

Тенденції глобалізації економіки:

• зростання матеріальної зацікавленості в постійному економічному співробітництві між країнами;

• формування світового економічного простору у зв’язку з переходом більшості країн до ринкової економіки;

• розвиток міжнародного поділу праці, що враховує природні, економічні та соціальні фактори країни;

• створення інфраструктури світового масштабу (транспортна система, сітка інформаційних комунікацій).

У світове господарство входить понад 230 національних господарств націй і народностей, які проживають у цих країнах, розмовляють майже 2800 мовами, в обігу налічується біля 300 найменувань національних грошей. Ці господарства перебувають на різних шаблях суспільного розвитку.



51. Класифікація країн СГ

1. У залежності від рівня економічного розвитку (головний критерій ВВП на душу населення):

• високорозвинені (понад 10 держав);

• розвинені (приблизно 25 держав);

• середньоразвинені;

• слаборозвинуті (приблизно 150 країни, у них ВВП на душу населення в 11-15 разів менше ніж у розвинутих);

• нерозвинені (Ангола, Шрі-Ланка).

2. За галузевою структурою:

• індустріальні;

• індустріально-аграрні;

• аграрно-індустріальні;

• аграрні.

3. За ступенем інтеграції у світове господарство:

• інтегровані;

• слабо інтегровані.

У світовому господарстві виникають протиріччя між розвиненими і слаборозвиненими країнами: близько 40% населення світу бідні.

У кожній із країн, що входять у світове господарство, сформувався певний тип технологічного способу виробництва, відносин економічної власності та господарський механізм, науковий, промисловий, фінансовий, ресурсний, трудовий потенціал та інше.

 

52. Організація зв’язків НЕ і СГ

Зв’язки національної економіки зі світовим господарством здійснюються через:

• торгівлю

• ціни на світовому ринку;

• фінанси – великі інвестори, такі як корпорації або банки, діють у міжнаціональному масштабі;

• міжнародні валютні відносини;

• обмін науково-технічною інформацією і технологічними розробками;

• переміщення робочої сили.

До міжнародних економічних організацій належать регіональні інтеграційні угруповання, що виникли й розвиваються на різних континентах:

• міжнародні фінансово-кредитні інститути (міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) та ін.;

• Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), світова організація торгівлі (СОТ) та ін.

53. Міжнародний поділ праці

Міжнародний поділ праці – спеціалізація та кооперація країн у виробництві певних товарів та послуг з метою реалізації їх на зовнішньому ринку.

Фактори, що впливають на спеціалізацію та кооперацію країн:

• географічне положення та природно-кліматичні умови;

• ресурсні можливості;

• досягнутий рівень розвитку продуктивних сил;

• історико-культурні особливості (особливо для туризму);

• історичні традиції та досвід.

Міжнародний поділ праці поглиблюється завдяки:

• дефіциту ресурсів

• загостренню конкурентної боротьби

• появі можливості знизити витрати виробництва

• організації виробництва товарів за кордоном

Інтернаціоналізація – процес створення і поглиблення стійких зв’язків між

підприємствами різних країн або окремими країнами.

 

У системi мiжнародного подiлу працi Україна спецiалiзується на виробництвi машин (лiтаки, судна, ракетно-космiчна тexнiкa, танкобудування), продукцiї чорної металургiї (залiзна і марганцева руди, прокат), продукцій АПК, особливо харчової (цукор, борошно, олiя, м'ясо, молоко, овочевi консерви, кондитерськi вироби), виробництвi xiмiкaтів, цементу.

54. Україна і СГ.

Об’єктивними причинами, що перешкоджають входженню України як рівноправного партнера до світового господарства на початку ХХІ ст., є:

• низька конкурентоспроможність її продукції на світовому ринку

• переважання в експорті України паливно-сировинної групи

• низька частка машин, обладнання, об’єктів інтелектуальної власності в експорті

• відсутність стабільного законодавства, науково обґрунтованої політики зовнішньоекономічної діяльності.

 

Оскільки за межі України вивозиться основна частина продукції чорної металургії (яка дорівнювала майже 30% загального обсягу виробництва і забезпечила 40% валют­них надходжень), для поліпшення зовнішньоторговельної діяльності країні необхідно:

 

1) обмежити ввезення продукції чорної металургії, поліпшити якість металу, зменшити масу готових виро­бів, значно збільшити обсяг номенклатури відливок, до­могтися міжнародних сертифікатів на свою продукцію тощо;

 

2) визначити пріоритетні напрями розвитку експорт­ної спеціалізації, орієнтуватися на виробництво науко-місткої продукції та ресурсозаощаджуючих технологій у сфері верстатобудування, літакобудування, в ракетно-ко­смічній техніці, створенні надтвердих матеріалів. Ці на­прями повинна всебічно підтримувати держава. Необхід­но скасувати податок на додану вартість на продукцію, що вивозиться з України (оскільки це спричиняє необ­грунтоване зростання цін і штучно знижує її конкуренто­спроможність), та імпортне (ввізне мито) на такі страте­гічні для України товари, як нафтопродукти, ліс, кольо­рові метали, целюлоза. Водночас доцільно обмежити ім­порт алкогольних напоїв, цигарок тощо;

 

3) налагодити виробництво імпортозамінної продук­ції, такої, як зернові, кормо- і картоплезбиральні ком­байни, тролейбуси, автобуси, холодильники, автомобілі

 

та ін. Водночас, експортуючи переважно товари паливно-енергетичної групи, треба значно поліпшити обробку си­ровини (титану, рідкоземельних елементів, будівельних матеріалів, граніту, урану), сільськогосподарської про­дукції- Так, рівень переробки сільськогосподарської си­ровини в Україні становить лише майже 50% від її рів­ня в розвинутих країнах;

 

4) враховуючи низьку конкурентоспроможність про­дукції в Україні, не варто поспішати з лібералізацією експортно-імпортних відносин, на яку нашу державу ак­тивно підштовхують Міжнародний валютний фонд та Світовий банк. Йти таким шляхом можна лише із змі-ненням конкурентоспроможності товарів. Навіть у США понад 35% товарів захищені нетарифними бар'єрами;

 

5) заохочувати іноземних інвесторів. Найважливішою умовою цього є стабільність чинного законодавства у зов­нішньоекономічній діяльності. На жаль, в Україні у 90-х роках так часто переглядалися закони, що стабільною можна вважати лише постійну їх зміну. Тому наша дер­жава, згідно з оцінкою міжнародних експертів, за ство­ренням надійного інвестиційного клімату посідає 139-те місце у світі;

 

6) налагодити надійний митний контроль. Так, у роз­винутих країнах світу держава бере на себе облік і все­бічно контролює експорт та імпорт товарів. В Австрії, зо­крема, їй відомі адреси кожного постачальника, ціни йо­го товарів, обсяг, сертифікація товарів. Цей процес кон­тролюють податкові та банківські установи. В Україні недосконалим є сам Митний кодекс: у ньому налічується лише 164 статті, тоді як у Митному кодексі Росії — по­над 400 статей;

 

7) заохочення іноземних інвесторів і формування міжнародних економічних відносин через створення спільних підприємств (СП). Наприкінці вересня 1992 р. в Україні було зареєстровано понад 500 СП з кількістю працюючих 20 тис. осіб. На початку 2001 р. їх налічува­лося до 4500. Проте істотним недоліком їх розвитку є значна диспропорція між часткою іноземних інвесторів у привласнюваних ними прибутках.

 

Нині прилавки українських магазинів (як і в інших країнах СНД) переповнені імпортними товарами. Знач­ною мірою це результат непродуманої зовнішньоеконо­мічної політики держави, внаслідок якої утискається ві­тчизняний виробник.

 

З проблемою міжнародних економічних відносин тіс­но пов'язана проблема зовнішнього боргу України. Вона має два аспекти. По-перше, зовнішній борг України

 

після розпаду СРСР. Величина цього боргу була постав­лена в залежність від частки України у ВНП колишньо­го СРСР і встановлена на рівні 16,37%. Рівноправний розподіл боргів передбачає справедливий розподіл акти­вів колишнього Союзу — алмазного, валютного, золотого фондів, зарубіжних активів за кордоном (майно по­сольств, консульств та ін.), які становили приблизно 33 млрд. дол. Згідно з підписаною з Росією угодою прийнято «нульовий варіант» щодо розподілу активів і боргів. Це означає, що Росія сплачує іноземним держа­вам частку колишнього боргу СРСР, а Україна не претен­дує на свою частку майна, активів. Щорічно за зовніш­нім боргом України Росія виплачує майже 700 млн. дол. Проте розподіл активів і боргів відбувається не на ко­ристь України, оскільки на її частку припадало приблиз­но вдвічі більше активів.

 

По-друге, це борги, причиною яких є нераціональні за­позичення у міжнародних фінансово-кредитних організа­цій та їх непродуктивне використання, а також борги, по­в'язані з оплатою енергоносіїв. На початок 2001 р. сума зовнішнього боргу України становила майже 10,2 млрд. дол. ( у 2000 p. внаслідок реструктуризації їх обсяг знизи­вся бульш ніж на 2 млрд.), а виплати відсотків на обслуго­вування боргу — до 1,5 млрд. дол. на рік. Негативно впли­вають на цей процес диктат МВФ та Світового банку що­до умов отримання кредитів та інші фактори.

 

Перспективними напрямами інтегрування України в економіку світового господарства є створення вільних економічних зон, українських ТНК, банків, торгівля об'єктами інтелектуальної власності — патентами, ліцен­зіями, «ноу-хау» та ін.

То, что есть у УЕ, но не было у нас:


Дата добавления: 2015-04-21; просмотров: 11; Нарушение авторских прав


<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Принципи Ст.Р. | Основи формування господарського комплексу
lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2018 год. (0.014 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты