Тема 9.

Договірні відносини у сільському господарстві.

1. Поняття і види аграрно-договірних зобов’язань.
2. Договірні відносини сільськогосподарських підприємств щодо впровадження досягнень науково-технічного прогресу та передового досвіду у виробництво.
3. Договори матеріально-технічного забезпечення.
4. Договори щодо виробництва цукру, м’ясо-молочних та інших харчових продуктів.

1. Поняття і види аграрно-договірних зобов’язань.

Агропромисловий комплекс України – це оригінальна багатогалузева економічна система, що складається із ряду послідовно та паралельно взаємопов’язаних виробничо-технологічних стадій: виготовлення засобів виробництва – виробництво продуктів рослинництва та тваринництва – переробка продуктів рослинництва і тваринництва на продукти кінцевого споживання – реалізація їх і доведення до споживача.

Підставою виникнення зобов’язально-правових відносин є договір, який встановлює певні суб’єктивні права і суб’єктивні обов’язки для сторін, що його уклали. Господарський договір – це регулятор конкретних (одиничних) господарських відносин (зв’язків) між суб’єктами господарської діяльності, умови дії якого визначають самі суб’єкти.

На думку А.М. Статівки договір в умовах ринку став об’єктивно необхідною формою ринкових економічних зв’язків. Іншої правової форми, яка б оптимально виражала інтереси сторін з врахуванням рівня розвитку ринкових економічних відносин, не існує.

Суб’єкти аграрного підприємництва різних форм власності та організаційно-правових форм господарювання вступають у відносини із споживачами їхньої продукції, між собою, з постачальниками, банками, інвесторами, біржами, підприємствами агросервісу, а також з будь-якими іншими суб’єктами підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

Правове регулювання договірних відносин між суб’єктами аграрного підприємництва здійснюється на підставі ЦK України, ГK України, ЗK України, ЗУ «Про фермерське господарство», а також інших нормативно-правових актів. Аграрне законодавство передбачає, що суб’єкти аграрного підприємництва всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання наділені правом налагоджувати підприємницькі зв’язки в усіх сферах діяльності на підставі договорів.

Аграрне товаровиробництво характеризується багатогалузевістю і має свою специфіку. Кожна з його галузей займається виробництвом певного виду і роду продуктів харчування та сировини рослинного і тваринного походження, що вимагає відповідного виробничого забезпечення та обслуговування. Своєрідність результатів діяльності аграрних підприємств зумовлює характер підприємницьких договірних відносин, пов’язаних із порядком, правовими формами та умовами їх реалізації.

Аграрно-правовому договору властиві такі ознаки:

· взаємний вільний вияв волі сторін договору, як правило, не обтяженої адміністративними актами;

· оптимальне забезпечення розвитку аграрного виробництва кожного товаровиробника;

· забезпечення реалізації інтересів сторін за договором;

· визначення договору як угоди двох і більше сторін, що породжує їх права та обов’язки щодо забезпечення та розвитку виробництва аграрної продукції з метою реалізації взаємних майнових та інших інтересів, виражає характер ринкових відносин з участю аграрних товаровиробників. Договір виконує функції виявлення потреб договірних суб’єктів, а разом із тим певною мірою і потреб держави;

· забезпечення створення основи для планування окремих виробництв на державному, регіональному чи колективному рівні;

· він є юридичною формою організації виробничого процесу;

· права й обов’язки сторін у договорі визначаються специфікою аграрного виробництва;

· аграрно-правовий договір є правовою формою реалізації взаємних інтересів сторін з урахуванням юридичних, природно-кліматичних, економічних можливостей;

· аграрно-правовий договір є юридичною формою відносин, що опосередковано забезпечують розвиток аграрного виробництва.

Можна визначити такі основні групи господарських договорів, що застосовуються в аграрному підприємництві: договори щодо науково-дослідницької роботи; договори щодо агрохімічного обслуговування; договори щодо ремонтно-технічного обслуговування; договори щодо матеріально-технічного забезпечення; договори про транспортне перевезення сільськогосподарської продукції; договори щодо реалізації сільськогосподарської продукції; договори з переробними підприємствами.

Загалом договірні відносини АПК можна поділити на три основні групи:

1. договори про спільну діяльність з виробництва певної продукції рослинництва та тваринництва; на виробництво та переробку кормів для тваринництва;

2. договори про реалізацію сільськогосподарської продукції та товарів; про матеріально-технічне забезпечення; про фінансове забезпечення;

3. договори про агрохімічне обслуговування сільськогосподарських підприємств; про виконання меліоративних робіт, про ремонт техніки тощо.

2. Договірні відносини сільськогосподарських підприємств щодо впровадження досягнень науково-технічного прогресу та передового досвіду у виробництво.

За сучасних умов ведення рентабельного і конкурентноспроможного вітчизняного виробництва продуктів харчування та сировини аграрні підприємці вимушені активно використовувати досвід вітчизняної та закордонної аграрної науки і новітні енергозберігаючі, екологічно безпечні технології. Відносини між суб’єктами аграрного виробництва та власниками науково-технічної продукції регулюються договором на створення (передачу) науково-технічної продукції.

Правове регулювання відносин по цьому договору здійснюється ЦK України, ЗУ «Про наукову й науково-технічну діяльність», іншими нормативними актами. Сторонами в таких договорах можуть виступати не тільки юридичні, а й фізичні особи. Вони іменуються «виконавець» і «замовник». Виконавцями науково-технічної продукції можуть бути наукові організації (установи), засновані на різних формах власності (науково-дослідні інститути, вузи, конструкторські, проектні, технологічні організації, а також окремі громадяни, чи їх групи). Основною умовою для діяльності виконавців є наявність в них відповідного дозволу (ліцензії).

Наукові установи та інші виконавці несуть усю повноту відповідальності за реалізацію в дослідженнях і розробках вимог до технічного рівня і якості такої продукції, за відповідність її світовим вимогам і за її конкурентоспроможність.

Виконавці зобов’язані забезпечити задоволення вимог замовників, рентабельну роботу, виконання зобов’язань перед бюджетом, банками та іншими особами.

Замовниками в таких договорах можуть бути аграрні підприємці всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання, а також органи державного управління сільським господарством, а також різні об’єднання аграрних підприємців.

Предметом договору виступає науково-технічна продукція, яка необхідна замовнику. Наприклад, адаптовані до тих чи інших місцевостей певні технології вирощування певних культур. В договорі вказуються такі основні умови: найменування сторін; предмет договору; порядок передачі та прийняття продукції; форми та строки оплати робіт; відповідальність сторін; поштові та банківські реквізити сторін. Крім цього, сторони в договорі можуть передбачити інші умови: право сторін щодо використання продукції та розпорядження нею, умови конфіденційності, умови, необхідні для впровадження цієї продукції, сфери її застосування, умови матеріально-технічного забезпечення науково-пошукових та інших робіт.

Чинним законодавством визначено порядок передачі науково-технічної продукції замовника. Передача і прийняття оформляються складанням спеціального акта передачі-прийняття, який підписується сторонами і скріплюється печатками замовника і виконавця науково-технічної продукції.

3. Договори матеріально-технічного забезпечення.

Господарська діяльність сільськогосподарських товаровиробників значною мірою залежить від рівня їхнього матеріально-технічного забезпечення продукцією виробничо-технічного призначення (сільськогосподарськими машинами, устаткуванням, запасними частинами до них, паливно-мастильними матеріалами, мінеральними добривами, засобами захисту рослин, тощо).

Основною правовою формою, за допомогою якої вирішуються питання постачання продукції виробничо-технічного призначення є господарський договір. Правове регулювання договору забезпечується Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими нормативними актами.

В договорі постачання вказуються такі основні умови: найменування, кількість, розгорнутий асортимент продукції, а разі потреби – комплектність машин та устаткування, державний стандарт або технічні умови; вимоги до якості і упаковки; строк дії договору; ціна продукції, порядок і строки розрахунків, форми розрахунків; порядок виконання договору; відповідальність сторін за порушення умов договору; порядок розв’язання спорів між сторонами по договору; підстави дострокового розірвання договору; способи забезпечення виконання договору; реквізити сторін. Сторони мають право внести в договір любі додаткові умови, якщо вони будуть вважати їх необхідними.

У відповідності з чинним законодавством договір вважається укладеним тоді, коли між сторонами досягнуто згоди з усіх існуючих його умов. Момент укладення договору визначається моментом надання угоді встановленої юридичної форми. Якщо одна із сторін не погоджується з якою-небудь умовою договору, то складається протокол розбіжностей, умови якого або приймаються сторонами за погодженням, або передаються на розгляд господарського суду в 20-ти денний строк.

В умовах розвитку ринкових відносин одне з провідних місць належить налагодженню прямих зв’язків аграрних підприємств із безпосередніми виробниками техніки, запасних частин до неї, мінеральних добрив та іншої продукції виробничо-технічного призначення. Юридичне оформлення таких відносин здійснюється шляхом прийняття замовлення до виконання, оформивши додатково специфікацію на конкретну продукцію, яка замовляється. Саме замовлення і специфікація повинні бути підписані сторонами і завірені печатками, тільки тоді вони набувають юридичної сили.

Невід’ємною складовою технологічного процесу виробництва продукції рослинництва є роботи, які виконують суб’єкти агрохімічного обслуговування. Дані відносини регулюються ЗУ: «Про пестициди і агрохімікати», «Про меліорацію земель».

Агрохімічне обслуговування можуть здійснювати підприємства, установи, організації всіх форм власності та громадяни. Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про пестициди і агрохімікати» особи, які здійснюють агрохімічне обслуговування, повинні мати допуск на право роботи з пестицидами та агрохімікатами.

Об’єктом договору про виконання агрохімічних робіт є виконання певного комплексу агрохімічних робіт: а) внесення у грунт відповідних мінеральних добрив з використанням спеціальної авіації, інших технічних засобів; б) застосування пестицидів і агрохімікатів з дотриманням вимог Закону України «Про пестициди і агрохімікати»; в) захист рослин, який включає в себе комплекс заходів щодо запобігання зменшенню втрат врожаю сільськогосподарських культур від шкідників, хвороб та бур’янів; г) інші роботи.

Іншим видом договорів є договори про виконання меліоративних робіт.
В. О. Ситник розглядає меліоративні договори як договори про надання послуг. У той самий час він визначає, що результатом меліоративного договору практично завжди є ділянки покращення природних ресурсів чи комплексів як матеріальних об’єктів, які після застосування людської праці для їх покращення набувають споживчих товарних якостей.

Відповідно до ЗУ «Про меліорацію земель» об’єктом договору про виконання меліоративних робіт є здійснення певного комплексу меліоративних робіт: створення спеціальних гідротехнічних споруд на схилах та інших землях; викорчовування дерев і чагарників, розчищення від каміння, зрізування купин, вирівнювання поверхні, меліоративна оранка, залуження тощо; гіпсування, вапнування та фосфоритування грунтів; плантажна оранка, глибоке меліоративне розпушення, щілювання, кротовий аераційний дренаж, піскування, глинування; інші види робіт.

4. Договори щодо виробництва цукру, м’ясо-молочних та інших харчових продуктів.

Провідне місце в системі господарських договорів в агропромисловому комплексі займають договори на виробництво цукру, м’ясо-молочних та інших харчових продуктів. Сторонами в цих договорах виступають виробники сільськогосподарської продукції і сировини – агрофірми, товариства, фермерські господарства, виробничі сільськогосподарські кооперативи, і підприємства, на яких переробляється сільськогосподарська сировина і виготовляються продукти харчування. В першу чергу – це цукрокомбінати, цукрозаводи, м’ясокомбінати, молокозаводи або молококомбінати.

Правове забезпечення функціонування зазначених господарчо-підприємницьких відносин здійснюється нормами чинного законодавства, статутів господарюючих суб’єктів, між якими укладається договір, а також нормами цивільного законодавства. Основне місце в правовому регулюванню договірних відносин між товаровиробником і переробним підприємством належить все-таки договору.

ЗУ «Про безпечність та якість харчових продуктів» вимагає від цукропереробних заводів, м’ясокомбінатів, молокозаводів, овочеконсервних, виробничих та інших підприємств додержання законодавства про якість та безпеку харчових продуктів.

Відносини щодо виробництва цукру регулюються ЗУ «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру» та Наказом Міністерства аграрної політики Про затвердження Типових умов господарських договорів між цукровими заводами, бурякосіючими господарствами та іншими суб’єктами бурякоцукрового комплексу незалежно від форм власності щодо вирощування та закупівлі цукрових буряків для виробництва цукру квоти «А».

Предметом договору по вирощуванню цукрових буряків, їх збирання і переробку є співробітництво між сільськогосподарськими підприємствами як товаровиробниками і переробними підприємствами – цукрозаводами, цукрокомбінатами. Завод як друга сторона приймає сировину, переробляє її і виробляє належну продукцію.

Метою договору є досягнення сторонами оптимально можливої прибутковості від цього виробництва. Договір укладається терміном на один рік. Договором визначаються права і обов’язки сторін, порядок , строки і форми розрахунків, відповідальність сторін за порушення умов договору.

Договірні відносини у сфері виробництва молокопродуктів регулюються Законом України «Про молоко та молочні продукти», Наказом Міністерства аграрної політики Про затвердження примірного договору на закупівлю молока для дитячого харчування.

Предметом договору щодо виробництва молока і молочної продукції є види молокосировини, що її виробляє товаровиробник. Молокозаводи в цьому договорі наділені правомочностями покупця молокосировини (молоко незбиране, молоко знежирене, вершки, тощо). В договорі визначається порядок постачання сировини на завод (як правило, за графіком, погодженим між сторонами). Молокосировина повинна відповідати відповідним вимогам стандартів, мати відповідний сертифікат якості.

На покупця покладаються обов’язки вчасно прийняти сировину за узгодженим графіком, визначити кількість і якість у відповідності до вимог стандартів, забезпечити розвантаження, миття та дезинфекцію молоко цистерн, та виконати інші дії, передбачені договором. Результати приймання сировини оформляються спеціальним актом.

В договорі визначається ціна на молочну сировину, яка формується в залежності від якості, кількості та періодичності постачання. Покупець зобов’язаний своєчасно оплачувати за сировину за погодженими цінами. Згідно взаємної домовленості, ціни на сировину можуть змінюватися залежно від сезону, умов ринку, якості і кількості сировини. У випадку, коли сировина перевозиться транспортом товаровиробника, покупець відшкодовує витрати на автотранспорт відповідно до калькуляції, але не вище зазначених розцінок.

В системі аграрно-договірних зобов’язань сільськогосподарських товаровиробників визначне місце належить договорам з м’ясокомбінатами. Частково дані відносини регулюються Законом України «Про державну підтримку сільського господарства України».

Згідно з договором товаровиробник (господарство) доставляє на м’ясокомбінат відповідну партію худоби, птиці або готового м’яса, які повинні відповідати за якістю діючим стандартам, технічним умовам, ветеринарним вимогам для забійних тварин. Ціни на цю продукцію визначаються за домовленістю між сторонами в кожному конкретному випадку. М’ясокомбінат розраховується за прийняту худобу згідно з її вагою та якістю м’яса, одержаного після забою, не пізніше 10 днів після переробки і оформлення приймально-здавальних документів.

За порушення умов договору сторони несуть певну відповідальність, яка визначена самим договором. Так, за невиконання зобов’язання по прийманню худоби, передбаченого договором, заготівельник сплачує господарству неустойку в розмірі вартості неприйнятої продукції за цінами, визначеними в договорі. В свою чергу господарство за невиконання своїх зобов’язань щодо постачання продукції, сплачує м’ясокомбінату неустойку в розмірі вартості недопоставленої продукції, за цінами, обумовленими в договорі.

У зв’язку з фінансовими труднощами та економічної нестабільності сільськогосподарські підприємства реалізовують вироблену ними продукцію тваринництва шляхом її обміну на пальне і мастильні матеріали, запасні частини до с/г машин, та інші послуги.

В окремих випадках певні обставини змушують сільськогосподарських товаровиробників у своїх економічних відносинах застосовувати договір міни (так званий бартер). Ці відносини за своєю юридичною суттю є цивільно-правовими і регулюються нормами Цивільного кодексу України. До взаємовідносин, що складаються внаслідок міни майна застосовуються відповідно правила про договір купівлі-продажу, якщо інше сторони не визначили в самому договорі.