Періодизація психічного розвитку дорослої людини

Враховуючи соціальні, психологічні і біологічні чинни­ки, дослідники окреслюють межі дорослості по-різному.

Наприклад, Е. Еріксон виокремлює:

· ранню дорослість (20- 45 років),

· середню дорослість (40-60 років)

· пізню дорос­лість (понад 60 років).

На думку американського психолога Джона Бромлея (1929-2000), дорослість складається з чо­тирьох стадій:

· ранньої (20-25 років),

· середньої (25-40 ро­ків),

· пізньої дорослості (40-55 років)

· передпенсійного ві­ку (55-65 років).

· Після неї настає старіння, в якому виок­ремлюють стадії «віддалення від справ», або «відставки» (65-70 років), старості (70 років і більше) і дряхлості, хво­робливої старості і смерті.

За періодизацією російського психолога Бориса Ананьєва (1907-1972), середній вік (зрілість) складається із двох фаз (від 21-22 до 35 років і від 36 до 55-60 років), потім настає похилий вік (від 55-60 до 75 років), далі - старість (75-90 років) і вік довгожителів.

Загалом, дорослість є найтривалішим періодом життя людини, який складається з таких стадій:

1) рання дорослість (від 20 до 40 років);

2) зріла дорослість (від 40 до 60 років).

Та навіть і ця періодизація є умовною. Стверджува­ти, що конкретна людина перебуває на певній стадії до­рослості, досить складно, оскільки суттєво впливають на її поведінку, розвиток особливості життєвого шляху, суб'єктивне уявлення про себе і свій вік. Тому часто що­до дорослої людини використовують поняття «віковий час» — внутрішній часовий графік життя; спосіб вста­новлення, наскільки людина у своєму розвитку випере­джає ключові соціальні події, що припадають на період дорослості, або відстає від них. Такими подіями є нав­чання у вищому навчальному закладі, одруження, на­родження дітей, досягнення певного соціального стату­су, вихід на пенсію тощо.

Для визначення віку людини використовують також поняття «біологічний вік», «соціальний вік» і «психоло­гічний вік».

Психологічний віквказує на рівень адаптованості людини до вимог навколишнього світу, характеризує розвиток її інтелекту, здатність до навчання, рухові на­вички, а також такі суб'єктивні фактори, як ідентич­ність, життєвий план, переживання, установки, мотиви, сенси тощо.

Соціальний віквизначають з огляду на від­повідність становища людини існуючим у конкретному соціумі нормам. Біологічний вік найчастіше вказує на відповідність стану організму та його функціональних систем певному моменту життя людини. Межі його не є чітко окресленими, оскільки існують значні відмінності тривалості життя, стану здоров'я людей. Його беруть до уваги передусім під час розгляду закономірностей роз­витку когнітивної сфери, зіставляючи її особливості з особливостями динаміки психофізіологічних функцій, які визначають закономірності дії пізнавальних процесів. Це зумовлене тим, що будь-яка психічна властивість фор­мується як певне поєднання психофізіологічних функцій (сенсорної, мнемічної, моторної), дій з різними операція­ми (перцептивні, мнемічні, логічні та ін.) і мотивацій (по­треби, настанови, інтереси і ціннісні орієнтації).