Мотиваційні настанови раннього дорослого віку.

Про­тягом періоду ранньої дорослості, як і всього дорослого життя людини, відбуваються суттєві зміни в її спонукаль­ній сфері. Вони лише незначною мірою зумовлені специ­фічними віковими перетвореннями в організмі і передусім визначаються особистісними, соціальними і культурними чинниками.

Людина, яка вступає в доросле життя, опиняється пе­ред необхідністю розв'язання багатьох проблем, серед яких найважливішими є одруження, народження й вихо­вання дітей, вибір професійного шляху. Ці події очікує і в певний час переживає більшість людей. Такі події вимага­ють прийняття особливих рішень, що свідчать про підтри­мання, розширення чи зміну раніше сформованих погля­дів, виникнення нових потреб і мотивів поведінки.

У ранньому дорослому віці спонукальна сфера людини може суттєво змінюватися внаслідок непередбачуваних подій, якими бувають раптова смерть родичів, коханого, дитини, втрата роботи, руйнування кар'єри, хвороба тощо. Подібні події нерідко спонукають людину до неадекват­них, деструктивних учинків, які можуть кардинально змі­нити подальше її життя.

З роками імпульсивність поведінки людини знижуєть­ся незалежно від рівня передбачуваності подій, все часті­ше стає помітним врахування нею зовнішніх і внутрішніх обставин життя. Це допомагає приймати розважливі рі­шення, які ґрунтуються на усвідомлених мотивах, розумі­ти вчинки інших людей. Отже, у ранньому дорослому віці відбувається становлення соціально зрілої особистості, хо­ча окремі люди у зв'язку з певними обставинами залиша­ються ще соціально незрілими.

Ранній дорослий вік є періодом життєвих починань, які здебільшого відповідають сформованим у юнацькому віці планам щодо особистого та професійного життя, кар'єри. Тому одним із найважливіших завдань особистос­ті є узгодження мрії з реальністю, бажаного і можливого.

Цілі, що ставлять перед собою молоді люди, нерідко бу­вають нереальними. Найчастіше вони є наслідком непомір­но високих домагань чи нав'язаного батьками життєвого сценарію. У цьому разі настанови типу «Основне — вища освіта, а яка — не важливо», «Не вийшло в мене — вийде у моєї дитини» підміняють реальність нереалізованими мрі­ями інших людей. Результатом такого вибору життєвого шляху часто стають розчарування і втрата сенсу життя, а юнацька мрія про майбутні досягнення може так і зали­шитися нереалізованою. Щоб подолати таку мотиваційну настанову, людина повинна цілком перебрати на себе від­повідальність за своє життя, а для реалізації планів му­сить самостійно обрати життєву стратегію з урахуванням зовнішніх обставин і своїх можливостей.

Необхідність вибору власної життєвої стратегії є за­гальним принципом для молодих чоловіків і жінок, попри те що їхні мрії суттєво різняться між собою. Мрії чоловіків є однорідними, пов'язаними з досягненнями на роботі, кар'єрою, бізнесом. Мріям жінок властива неоднорідність: вийти заміж і зробити кар'єру. Більшого значення вони надають одруженню.

У ранньому дорослому віці особливо важливим є фор­мування мотивацій стосовно основних рішень цього періо­ду життя: одруження і неодруження, вибір професії та професійної діяльності.

Мотивація одруження.Утворення сім'ї є передбачу­ваною подією періоду ранньої дорослості. Більшість молодих людей готова до одруження, однак час його здійснення може бути різним. Власна сім'я задовольняє особливу пот­ребу кожної людини, яку американський філософ і психо­лог Еріх Фромм (1900—1980) назвав потребою у встанов­ленні зв'язків (раніше цю потребу задовольняла батьків­ська сім'я).

Створивши сім'ю, людина отримує змогу про когось турбуватися, за когось відповідати, одночасно формує умо­ви для власної безпеки та захищеності. Мотивами одру­ження у молодих людей бувають кохання, духовна близь­кість, матеріальний розрахунок, психологічна сумісність, спорідненість моральних уявлень, подібні життєві долі то­що. Кохання і духовна близькість є запорукою задоволен­ня своєю сім'єю в майбутньому. Особливо важливим при цьому є поєднання обох мотивів. Розчарування одружен­ням здебільшого переживають ті молоді люди, які орієнту­валися на свої почуття, нерідко егоїстичні, без необхідної для їх збереження духовної близькості.

Мотивація неодруженості.Мотивами вибору самот­нього способу життя часто є бажання уникнути проблем у зв'язку з одруженням. Залишаючись самотньою, молода людина не обмежує власної свободи, не переживає розча­рування, незадоволення від спілкування з людиною, яка надокучила.

Однак неодруженість нерідко зумовлює зосередження дорослого тільки на собі. Задовольняючи потребу в само-піклуванні, ці люди намагаються уникати близьких сто­сунків. Пов'язані з інтимністю вимоги і ризик вони сприймають як загрозу для власної свободи. Це породжує відчуження, незацікавленість в особистих і соціальних стосунках.

Мотивація вибору професії.Мотивами професійного вибору можуть бути:

· практичні інтереси (висока зарплата, престиж, кар'єра, умови праці та ін.);

· батьківські настанови. Осіб, котрі в дитинстві пере­бували в центрі уваги сім'ї, часто в дорослому віці приваб­люють професії, що дають змогу контактувати з людьми і відчувати їхню повагу;

· потреба реалізувати власні здібності. Людина обирає ту професію, яка може принести задоволення, сприяти самореалізації її здібностей та інтелекту, особистісному зростанню;

· інтерес до професії, відповідність її темпераменту, ха­рактеру, особливостям емоційної сфери особистості тощо;

· суспільний інтерес (вибір професії мотивується уяв­леннями про її престиж у суспільстві);

· статево-рольові фактори. Жінки рідше, ніж чолові­ки, обирають, наприклад, наукову кар'єру, оскільки час­тіше сумніваються у своїх здібностях до наукової праці. Вони надають перевагу професіям, які або дають їм змогу приділяти достатньо уваги сім'ї, або традиційно жіночі — педагог, лікар, бухгалтер та ін.

Орієнтація особистості на складну систему цінностей (теоретичні, економічні, естетичні, соціальні, політичні, релігійні) відображає глибоку усвідомленість нею всіх нас­лідків вибору професійного шляху. Період вибору профе­сії, протягом якого людина намагається усвідомити свої професійні потреби, інтереси, можливості, завершується переважно до 25 років. Тоді вона починає освоювати про­фесію, вибудовує кар'єру, намагається зайняти стійку по­зицію в обраній сфері діяльності.

Мотивація професійної діяльності.Протягом перших 7—10 років трудової діяльності людина усвідомлює пра­вильність чи помилковість обраного професійного шляху. Саме тоді найчастіше відбувається зміна роботи чи спеці­альності. Після 33—35 років домінують настрої щодо збере­ження обраної професії. Спричинене це звиканням людини до роботи, усвідомленням реальних можливостей своєї кар'єри. Однак деякі дорослі прагнуть кардинально зміни­ти своє життя, випробувати себе в новій сфері діяльності.

Збереження інтересу до роботи, відданість їй протягом усього періоду ранньої дорослості є необхідними умовами для підтримання почуття задоволення нею. Від глибини за­доволення людини власною професією залежать зміцнення або послаблення мотивів професійної діяльності і зміна ро­боти. На задоволення роботою впливають зовнішні (зарпла­та, премії, умови праці і відпочинку тощо) та внутрішні (за­доволення від особливостей діяльності, коли процес розв'язання професійних проблем є захоплюючим, цінним і значущим, підвищує професійну компетентність) фактори. До ЗО років очікування більшості працюючих молодих лю­дей стають реалістичнішими, у них починають домінувати зовнішні чинники мотивації праці, зокрема зарплата, інші матеріальні заохочення. Немало їх змінює місце праці, прагнучи отримувати вищу зарплату, зайняти відповідальнішу посаду чи працювати в комфортабельніших умовах.

До завершення раннього дорослого віку людина усві­домлює, що досягнення рубежів кар'єри дається не так лег­ко, як здавалося. Тому часто переслідують її розчарування, а усвідомлення нездійсненності мрії щодо професійного росту спричиняє зниження рівня соціальних домагань.

Отже, мотивами професійної діяльності в ранньому до­рослому віці є прагматичні інтереси (зарплата, посада, умови праці, соціальна захищеність, можливість розв'язу­вати сімейні та особисті проблеми), творча самореалізація, задоволення потреб у професійному спілкуванні та соці­альних контактах, процесуальна мотивація (відповідність умов праці функціональним особливостям людини тощо).