Становлення суб'єкта життєдіяльності й індивідуальності на етапі ранньої дорослості

Життя людини у період ранньої дорослості ускладню­ється, стає неповторним. Значно зростає його інтенсив­ність, що скорочує час для роздумів про те, чого вона хоче від життя чи правильно живе.

Становлення людини як суб'єкта життєдіяльності ви­являється в її активності у різних сферах життя, розв'язанні життєвих проблем, володінні засобами і спосо­бами самовираження, саморегуляції та організації свого життя. Молода людина як суб'єкт життєдіяльності здатна:

· обирати напрям і спосіб життя, визначати основні цілі, етапи їх досягнення і підпорядкованість цих етапів;

· розв'язувати основні суперечності життя, досягти своїх життєвих цілей і реалізувати плани;

· творити цінності свого життя, розширювати коло ін­тересів, захоплень.

Розвиток людини як суб'єкта життєдіяльності в період ранньої дорослості полягає у зміні основних видів діяль­ності, передусім професійної. Оскільки в період зрілості найповніше виражена сформованість людини як суб'єкта пізнання, спілкування та праці, то саме співвідношення цих компонентів соціальної активності визначають струк­туру особистості. Ускладнення структури особистості зу­мовлене обставинами суспільного життя, яке спонукає до­рослу людину до безперервного вдосконалення своїх знань, професійної майстерності, розширення сфери спіл­кування. Основними фазами структурного розвитку осо­бистості як суб'єкта діяльності є підготовка, старт, кульмі­нація та фініш.

Становлення і розвиток особистості у ранньому дорос­лому віці відбуваються під впливом різноманітних еконо­мічних, політичних, правових і моральних чинників, за­лежать вони і від умов її навчання, виховання, а також від її соціальної активності. Особистість завжди конкретно-іс­торична, вона є породженням своєї епохи. Тому для повно­цінного розуміння становлення особистості необхідне вра­хування системи її соціальних відносин. У цей період фор­мується спосіб життя особистості, цілеспрямованішими і осмисленішими стають засвоєння нею професійних ролей, включення її в різноманітні види соціальної активності.

Спосіб життя, діяльність кожної людини зумовлюють­ся різними обставинами і подіями. Основою способу життя особистості є її статус, тобто становище в суспільстві, місце в конкретній соціальній структурі. З моменту народження особистість формується в певному соціумі, особливості яко­го залежать від статусу, економічних, політичних і право­вих позицій, роду занять, освіти її батьків. З початком са­мостійної трудової діяльності окреслюється її власний ста­тус. Значною мірою він пов'язаний зі статусом сім'ї, з якої вона вийшла. Однак під впливом обставин життя, історич­ного часу її власний статус нерідко втрачає зв'язок зі стату­сом батьків, людина долає попередній уклад життя, збері­гаючи найприйнятніші для себе традиції.

Новий статус особистості охоплює її права та обов'язки у різних сферах життя та діяльності. Становлення його за­лежить від суспільних відносин і соціальних норм, а та­кож від активності особистості, адже вона може, усвідом­люючи своє становище в суспільстві, прагнути зміцнити його або ставитися до нього байдуже, пристосовуючись до існуючих обставин. Діяльна суб'єктивна сторона статусу постає як позиція особистості, якої вона дотримується. Крім того, статус людини створює певні можливості для її діяльності, що впливає на її розвиток.

У системі суб'єктивних параметрів особистості важли­ва роль належить життєвим планам, мотивам і цілям її ді­яльності. Як правило, 20—25-літні дорослі зорієнтовані на здобуття вищого статусу, цікавішої роботи, пошук коханої людини, щирих і вірних друзів. З наміром одружитися пов'язані їхні плани щодо створення житлових умов, мате­ріального забезпечення. У 26—30 років, після створення сім'ї, ці плани дещо змінюються. Передусім більше уваги дорослі починають звертати на поліпшення умов життя, виховання дітей. Не втрачає актуальності для них і пошук цікавої роботи, підвищення кваліфікації.

Внутрішньою основою вікової динаміки життєвих пла­нів є зміни в системі суб'єктивних цінностей особистості, які виникають унаслідок засвоєння, інтеріоризації сус­пільних цінностей і реалізації власної соціальної актив­ності. Систему суспільних цінностей утворюють матері­альні (техніка, матеріальні блага), суспільно-політичні (свобода, справедливість), духовні (освіта, наука, мистец­тво) цінності. Синтетичними цінностями є почуття патріо­тизму, праця, спілкування з людьми. Спрямованість осо­бистості на певні цінності свідчить про її ціннісні орієнта­ції. Виявами соціальної активності, яка ґрунтується на ціннісних орієнтаціях особистості, є свідоме ставлення до суспільства, праці, групи, до себе, етичні позиції і мотиви поведінки.

У період ранньої дорослості особистість, включаючись у різноманітні суспільні відносини, стає їх суб'єктом, сві­домо формуючи власне ставлення до навколишнього світу. На цьому етапі відбувається інтеграція відносин і форму­вання характеру як системи. Найзагальнішими і первин­ними рисами характеру є комунікативність, моральна ви­значеність, сила, які виникають безпосередньо із взаємин у соціальній групі й закріплюються у практиці суспільної поведінки. У свою чергу, комунікативність стає внутріш­ньою основою для утворення інших рис, які виникають у певних видах діяльності, під впливом різноманітних став­лень до життєвих обставин, власного досвіду суспільної поведінки. Цілісність характеру забезпечується форму­ванням рефлексивних властивостей і ставлень до себе.

Зміна внутрішнього світу, стосунків з оточуючими є наслідком свідомої саморегуляції людиною вчинків, обумовленої критичним ставленням до себе та переглядом своїх цінностей. Структура і спрямованість особистості формуються в соціальному оточенні. Визначальними і провідними у ній є соціальні якості, які розвиваються на основі статусу і соціальних функцій у процесі професійної діяльності людини, а також її духовні якості.

Особливо активізується в цей час соціальний розвиток особистості, відбувається максимальне включення її в різ­ні сфери суспільних відносин і діяльності, що вимагає мо­білізації всіх її ресурсів, у тому числі природних задатків. Цей процес залежить від рівня її соціальної активності.

У ранньому дорослому віці завершується формування індивідуальності людини.

Індивідуальність — неповторне, унікальне поєднання особливос­тей і рис людини, що зумовлює її несхожість на інших людей.

Тлумачать її як вияв особливостей і рис людини порів­няно з типовими параметрами певної вікової групи і як єд­ність особливостей і рис різних ієрархічних рівнів (індиві­да і особистості), вищий рівень цієї ієрархії. Перший ас­пект є недостатнім для характеристики індивідуальності, оскільки типові прояви не відображають особливостей конкретної людини. У другому плані індивідуальність пос­тає як відносно закрита система, в якій поєднуються усі особливості і риси людини.

Отже, період дорослості є найсприятливішим для фор­мування основних підструктур людини, досягнення нею зрілості як особистості, індивідуальності, суб'єкта спілку­вання, пізнання, самопізнання і діяльності.