Слина і ротова рідина

Слина – секрет слинних залоз, що виділяється в порожнину рота. Слід розрізняти слину, одержану з вивідних проток, і змішану слину, або ротову рідину. Змішана слина (ротова рідина), крім секрету слинних залоз, містить злущені клітини епітелію, мікроорганізми та продукти їх життєдіяльності, нейтрофільні лейкоцити, іноді лімфоцити, що мігрують у порожнину рота через епітелій ясеневих сосочків, залишки їжі або пилові частки. Змішана слина — це мутна тягуча рідина без запаху, що злегка опалесцирує.

За добу в дорослої людини слинними залозами виділяється близько 1500 мол слини. Однак швидкість секреції нерівномірна й залежить від ряду факторів: віку (після 55-60 років слиновиділення вповільнюється), нервових порушень, харчового подразника. Під час сну слини виділяється дуже мало (0,05 мл/хв), при бодрствуванні – до 0,5 мл/хв, а при стимуляції – до 2,0-2,3 мл/хв. Швидкість слиновиділення пов'язана з ураженням зубів карієсом: чим більше виділяється слини, тем менше зуби ушкоджуються карієсом.

Відносна густина слини 1,002-1,017.

Слина і ротова рідина мають певну в'язкість – внутрішнє тертя, або опором течії. В'язкість – величина мінлива, і в міру зберігання слини вона поступово знижується. В'язкість, виміряна за методом Оствальда відразу після одержання слини із протоки, становить 1,2-2,4 од. Встановлено, що в осіб з підвищеною в'язкістю слини, зуби інтенсивно уражуються карієсом.

Слина має буферну ємність – здатність нейтралізувати кислоти й луги і визначається бікарбонатною, фосфатною та білковою системами.

Бікарбонатний буфер відіграє важливу роль у розвитку карієсу. Бікарбонат утворюється з Gl. parotis і G1. submandibulans. При збільшенні секреції слини підвищується вміст бікарбонату в слині, а також рівень рН. Це впливає на рівень рН бляшки, якщо стимулятори слини (наприклад, їжа) не містять надмірної кількості цукру, тому що бікарбонат дифундує в бляшку і нейтралізує органічні кислоти. Таким чином, продовжується період ремінералізації вже демінералізованих ділянок зуба. Буферна ємність слини змінюється під впливом ряду факторів. Так, застосування протягом тривалого часу вуглеводневої дієти знижує буферну ємність слини, а дотримання високобілкової дієти – підвищує її. Стимульована слина (зібрана під час їжі) має більш високу буферну ємність, ніж слина, виділена в проміжку між прийманнями їжі. За численними літературними даними, ураженість зубів карієсом менша у осіб з високою буферною ємністю слини.

Концентрація водневих іонів (рН) слини визначається наявністю кислот у ротовій рідині. Це питання має велику історію, тому що вивчення водневих іонів у слині розпочато більш 100 років тому.

Вважалось, що ураження зубів карієсом пов'язане зі значним збільшенням числа водневих іонів у слині (Міллер, 1884). Дослідження рН ротової рідини, проведені у осіб з різною інтенсивністю каріозного процесу, не встановили між ними прямої залежності. Відзначене деяке підвищення рН ротової рідини у вагітних жінок і в осіб, що проходили променеву терапію.

У нормі рН слини коливається в межах 6,5-6,9 і для кожного індивідуума цей показник постійний. Встановлені незначні коливання рН протягом дня і ночі (зниження в нічний час), зниження його після приймання їжі. Особливо слід вказати на зниження рН після приймання вуглеводів, яке тримається близько 30 хв. і довше.