Сутність психологічного захисту особи. Свідомі та несвідомі форми захисту.

Основні несвідомі захисні механізми психіки:

o заперечення - несвідома відмова від негативної для самооцінки інформації;

o витіснення - активний спосіб запобігання внутрішньому конфлікту, що передбачає усунення негативної інформації зі свідомості та дії, спрямовані на збереження позитивного уявлення про себе;

o раціоналізація - вербалізація на перший погляд логічних думок та висновків для неправдивого пояснення, виправдання своїх невдач; знаходження помилкових, але прийнятних дня особи пояснень, які б виправдовували ЇЇ вчинки;

o інтелектуалізація - неусвідомлюваний контроль над емоціями та Імпульсами, який особа встановлює за допомогою просторових міркувань, побудови гіпотез і теорій, які мають на меті пояснити причини певної невдачі об'єктивними життєвими обставинами, а не суб'єктивними факторами, зокрема власною нездатністю, неспроможністю на адекватну ситуації дію;

o сублімація - трансформація одного виду психічної енергії в інший (витиснена в несвідоме енергія нереалізованої потреби переводиться в інший канал). Наприклад, секс - у творчість; агресія - у політичну активність;

o трансфер (консервація) - демонстративне дотримання старих правил гри та виконання засвоєної ролі (незмінний шаблон поведінки), незважаючи на зміну ситуації;

o регресія - повернення за умов стресу до менш складних, менш структурно впорядкованих і менш розчленованих способів реагування, до типів поведінки, характерних для дитинства;

o проекція - несвідоме приписування іншій особі власних бажань, прагнень, особистих якостей, переважно негативних. Причиною такого захисту є неусвідомлене прагнення зберегти свій статус;

o ідентифікація - несвідоме ототожнення себе з іншим об'єктом, установлення з ним емоційного зв'язку, приписування собі якостей інших людей (найчастіше авторитетних), їхніх ідей та соціальних норм. Вона допомагає індивіду перебороти почуття власної неповноцінності, набути впевненості в собі. Зовнішніми ознаками ідентифікації є спроби наслідування зовнішнього вигляду, манери поведінки тощо;

o розщеплювання - неадекватне визначення позитивного й негативного при оцінюванні себе та інших, внутрішнього світу й зовнішньої ситуації. Часто відбувається різка зміна "плюсів" і "мінусів", оцінки стають нереалістичними та нечіткими. Нерідко вони протилежні, але існують паралельно ( з одного боку, звичайно.., а з іншого - поза сумнівом ...");

o ідеалізація - перебільшення сили й авторитету іншої людини. Цей захисний механізм ґрунтується на завищеній емоційній самооцінці або оцінці іншої особи. Так створюються кумири. Зворотним боком ідеалізації є знецінення - захисний механізм, оснований на заниженні цілей, досягнень інших людей і власних невдач із метою уникнення неприємних переживань;

o інтроєкція - некритичне переймання чужих переконань та установок;

o фанатизм - уявне злиття бажаного й дійсного;

o зміщення (каналізація) - спрямування емоцій (зазвичай гніву) на об'єкти, тварин або людей, які індивід сприймає як менш небезпечні, ніж ті, що справді викликають гнів;

o заміщення - звільнення людини від внутрішнього напруження через нереалізовану дію, спрямовану на недосяжний об'єкт, шляхом перенесення: а) терміну дії; б) самого об'єкта в сприятливу (доступну) ситуацію;

o виключення - послаблення внутрішнього конфлікту шляхом переживання (читаючи художній твір, людина переживає разом із його героями, і на цьому тлі її проблеми стають менш значущими);

o ізоляція - захист від травмуючих чинників шляхом розривання емоційних зв'язків з іншими людьми, припинення співпереживання. Серед прийомів ізоляції - зупинки в процесі мислення, використання формул та ритуалів і - ширше - вся сукупність прийомів, міркувань, що дають змогу перервати тимчасову послідовність думок або дій.

Свідомі форми захисту

Метою активного захисту є викриття маніпулятора й завдання йому удару у відповідь. На практиці активний захист часто становить логічне продовження пасивного. Основні фази активного захисту такі:

1. Установлення факту маніпуляції. Полягає в аналізі змін у ситуаціях взаємодії, поведінці адресата маніпулятивного впливу.

2. Оцінка ситуації. Виокремлюють фактори та обставини, які сприяють чи заважають маніпулятивному впливу.

3. Усвідомлення змісту маніпуляції. З'ясовують причини, мотиви, цілі, форми й методи маніпулятивного впливу.

4. Установлення контролю за емоціями. Вдаються до прийомів управління власними емоціями.

5. Збивання темпу й ритму маніпулятивного впливу. Досягають шляхом демонстративного мовного або фізичного виходу з контакту.

6. Відновлення силового балансу стосунків. Намагаються заблокувати канали шляхом маніпулятивного впливу та саму можливість стереотипної автоматичної реакції на дії й слова маніпулятора, актуалізуючи вміння говорити "ні", діяти без пояснень і поступок; підкреслено демонструють самостійність у поведінці тощо.

7. Зайняття й декларування чіткої позиції в питанні, яке є предметом маніпуляції. Опонентові не дають змоги обирати (висувати) альтернативу; ігнорують факти й аргументи, які наводить маніпулятор на підтвердження своїх думок; симулюють і демонструють гнів та нетерпіння.

8. Виведення маніпулятора зі стану емоційної рівноваги. Змістом цієї фази активного захисту є перенесення вістря критики аргументів опонента на його персону; виголошення насмішок, звинувачень, докорів; застосування щодо опонента некоректної аргументації й т. ін. У такий спосіб опонента доводять до стану роздратування, різкого порушення психічної рівноваги.

9. Провокування маніпулятора до "самовикриття", тобто озвучення мети маніпуляції. Ефективним провокаційним засобом є застосування "техніки зіпсованої платівки": у відповідь на посилення психологічного тиску адресат формулює й багаторазово повторює під час діалогу коротку фразу, яка містить важливе повідомлення нападаючому або маніпулятору. Техніка відома також під назвою "правило британського старшини", яке звучить так: "Спочатку скажіть їм, що саме збираєтеся їм сказати. Потім скажіть їм те, що саме ви їм сказали. І тоді вас, можливо, почують".

Потужні засоби активного захисту, що здатні вивести з рівноваги маніпулятора, - постійне акцентування на "слабких сторонах" його декларацій;

вимагання чіткої відповіді на пряме питання: "Чого ви конкретно бажаєте?", "Чого ви від мене добиваєтесь?".

10. Викриття факту маніпуляції та розкриття її суті. На цьому етапі захисту важливо розкрити мету, спосіб, призначення, особливості застосування та можливі наслідки маніпулятивного впливу і запропонувати маніпулятору зручну й безпечну модель його поведінки з метою блокування подальших спроб психологічного тиску.

11. Контрманіпуляція. У ній використовують практично весь арсенал форм, методів та прийомів маніпуляції в умовах, створених маніпулятивною дією суб'єкта нападу. До цього найпотужнішого захисту вдаються, якщо маніпулятор після викриття не припиняє психологічного тиску. У процесі здійснення контрманіпуляції доцільно застосовувати різні прийоми та методи; швидко змінювати тактику; частіше використовувати ту маніпулятивну зброю, якою він володіє найкраще.

Отже, активний захист від маніпулювання проходить у своєму розвиткові три етапи: аналіз (установлення факту маніпуляції; оцінювання ситуації; усвідомлення змісту маніпуляції); підготовка (встановлення контролю за емоціями; відновлення силового балансу стосунків); дія (збивання маніпулятивного впливу з темпу й ритму; зайняття і декларування чіткої та ясної позиції в питанні, яке є предметом маніпуляції; виведення маніпулятора зі стану емоційної рівноваги; провокування маніпулятора до "самовикриття", тобто озвучення мети маніпуляції; викриття факту маніпуляції та розкриття її суті; контрманіпуляція).

***

Найкращою профілактикою психологічного маніпулювання є розвиток у кожної особистості критичності мислення і рефлексії, формування навичок асертивної поведінки, що мають закладатися у процесі освіти та виховання молодого покоління.

Критичність мислення (critical thinking) – виявляється в здатності людини не підпадати під вплив чужих думок, об’єктивно оцінювати позитивні та негативні аспекти явища або факту, виявляти цінне та помилкове в них.

Критичне мислення трактується також як прагнення усе аналізувати, піддавати оцінці,

не приймати все на віру; уміння правильно, об’єктивно оцінювати свої дії, здібності, виявляти і визначати свої помилки, піддавати критичному розгляду пропозиції та судження інших людей.

Рефлексія (reflexion) – у соціальній психології механізм усвідомлення індивідом чи групою того, як їх насправді сприймають і оцінюють інші індивіди чи групи. У нашому контексті, рефлексія розуміється як спрямованість людини на пізнання самого себе, свого внутрішнього світу, психічних якостей і станів; вміння уявляти себе на місці іншої людини, мислено (подумки) програвати ситуацію за неї. Тому що аналіз ситуації, розуміння власних цілей і того, до чого прагне партнер по спілкуванню, дозволяє людині конструктивно взаємодіяти – іншими словами, бути асертивним.

Асертивність – якість особистості, риса характеру, яка проявляється в самоствердженні особистості; свідомому прийнятті вимог інших без страху, невпевненості, напруги, іронії і т.д. Асертивна людина не діє на шкоду іншим, поважає чужі права, при цьому з повагою відноситься і до себе самої. Асертивність (assertion) – визначається як “неконфліктна поведінка”, “уміння вирішувати конфлікти”, поведінка людини (включаючи конфліктні ситуації) на основі таких якостей:

1) повага до себе, почуття власної гідності, чесність, протидія маніпуляції;

2) повага до інших, дружелюбність, визнання права інших на власну точку зору, позицію, невикористання стосовно інших маніпулятивних технологій;

3)використання при вирішенні конфліктних ситуацій принципу співробітництва.

***

· Установити точно свої життєві цілі та пріоритетність їх досягнення. Не піддаватися на пропоновані ззовні інші цілі, ігноруючи спокуси - гроші, посади тощо.

· Визначити свої життєві принципи.

· Завжди аналізувати життєві ситуації. Перше й головне питання при цьому: "А кому це вигідно?" - мусить мати однозначну відповідь: "Мені та близьким людям" або "Мені та всім іншим". Якщо відповідь інша, це означає, що виникла небезпека стати жертвою чужих маніпуляцій.

· Не піддаватися, якщо є хоч мінімальні підозри, що хтось намагається підштовхнути до певного рішення, запитуючи себе, чи є потреба в такому рішенні.

· Ураховувати думку інших людей, а якщо вона суперечить вашій, - розібратися, хто жертва маніпуляцій - ви або ваші опоненти.

· Довіряти собі та своєму внутрішньому "Я".

· Постійно ламати стереотипи у своїй свідомості, використовуючи уяву.

· Читати, вчитися, поповнювати запас знань, але чітко аналізувати інформацію.

· Не піддаватися масовим настроям - паніці, ейфорії, злості тощо.

· Критично оцінювати ЗМІ, по можливості знати, кому належить інформаційний ресурс і чиї інтереси він представляє.

· Критично, неемоційно та без зайвої втоми чи перевтоми оцінювати одержувану інформацію.