Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Правове становище населення в державах Стародавнього Сходу.




Процес економічного розвитку призвів до зростання соціальних суперечностей, внаслідок чого суспільство, з одного боку, розкололося на вільних і рабів, а з іншого, серед вільного населення що більше відособилися різні соціальні групи.У середовищі вільного населення почали виділятися:панівний клас - зосереджував у своїх руках велику кількість рабів, був власником землі, худоби та іншого майна, тримав най-ішжливіші посади у державному апараті, мав усю повноту економічної та політичної сили. Був представлений правителем, спадковою аристократією, воєначальниками, жрецтвом, а також новою майновою знаттю, подібною до торговців-лихварів;вільні селяни (общинники і ремісники) - відбували різноманіт-ш податі: натуральну (зерном, худобою, домашньою птицею тощо), будівельну, військову та інші, внаслідок чого досить швидко зубожіли. Працювали на будівництві храмів, палаців, царських гробниць, іригаційних споруд, прокладанні шляхів тощо. У разі війни повинні були зі зброєю виступати у похід, будувати оборонні споруди.На протилежному полюсі від вільного населення знаходилися раби. Джерелами рабства ставали військовий полон, боргове рабство, продаж батьками в рабство своїх дітей, віддання в рабство злочинців. Раби працювали в царському, храмовому господарстві, на будівництві різних споруд, доріг, іригаційних систем, в ремісничих майстернях, на рудниках; значну кількість рабів використовували в домашньому господарстві як слуг. До рабів ставилися як до худоби: їх таврували, відрізали їм вуха, карали на розсуд господаря, аж до смертної кари включно, приносили в жертву, примушували виконувати найважчу, брудну роботу. Раби у величезній кількості гинули на будівництві пірамід, храмів і палаців, у каменоломня; їх продавали, дарували, обмінювали, закладали, передавали у спадщину. Але слід відзначити, що в залежності від тієї або іншої; країни Стародавнього Сходу умови рабства значно відрізнялися.Кастовий поділКастовий поділ у тій або іншій мірі був властивий усім давнь осхідним суспільствам, а його сутністю було те, що все вільне населення поділялося на зв’язані однією професією замкнені касти, які мали різні права та обов’язки.Кастовий поділ був обумовлений: а) бажанням правлячої верхівки законсервувати власне економічне, політичне та правове привілейоване становище та за допомогою цього припинити про-1 никнення до свого середовища інших членів суспільства; б) необ- і хідністю в умовах складних іригаційних робіт і постійної загро- • зи ззовні чітко диференціювати усе населення на замкнені групи,] кожна з яких професійно займалася б певним видом стратегічно важливої діяльності.Особливості кастового поділу у країнах Стародавнього СходуВ Єгипті відособленими групами були жерці, воїни, переписувачі та інші.У Стародавньому Вавилоні:вільне населення поділялося на дві категорії: авілуми (людина, син людини) і мушкенуми (дрібний люд);за своїм правовим становищем авілум стояв вище мушкенума. Його особа, життя, здоров’я, честь, сім’я охоронялися більш суворо;різниця між авілумами і мушкенумами полягала в тому, що авілуми були повноправними общинниками, а мушкенуми - людьми, які стояли поза общиною і були пов’язані з царським або храмовим господарством.У Стародавній Індії:все вільне населення оділялося на чотири замкнені групи варни: брахманів, кшатріїв, вайшіїв і шудр;поділ на варни було оголошено споконвічно існуючим, він іі\ и освячений релігією;для кожної варни жерцями було розроблено свою дхарму, іиіУіо закон, що регламентував спосіб життя, визначав права та иґкж’язки;на підтвердження кастового поділу жерцями було створено іі'і сі іду про те, що великий Пуруша (божество) створив брахманів 11 « моїх, уст, кшатріїв - із рук, вайшіїв — із стегон, шудр - із сту-щчіі.;від варни залежали тяжкість покарання, розмір одержаної і шідщини, відсоток за договором позики;

до варни брахманів входили жерці, до кшатріїв - воїни та Н|н іс іавники світської знаті, правителі Індії (раджі), до вайшіїв і « няни-общинники і торговці, до шудр - особисто вільні люди, мїї і повинні були вірно служити трьом вищим варнам;в Індії були ще й чандали - вільні люди, що опинилися за ме-і ї м и чотирьох варн. Здебільшого це були представники відсталих іиіімеп. їх вважали „нечистими”, вони виконували брудну роботу, и|иіцювали на цвинтарях, повинні були носити одяг, знятий з мерши їм заборонялося входити вдень у селища, користуватися гро-мііщ ькими колодязями та купальнями. Чандали повинні були все ■ мім життя кочувати, переходячи з одного місця на інше.

 

5. Джерела та основні риси права країн Стародавнього Сходу.Джерела праваДо основних джерел права у країнах Стародавнього Сходу підносилися:звичаї, які були тісно пов’язані з міфічними приписами та релегійними нормами;закони;правові збірники;судові рішення правителів;адміністративні розпорядження вищих посадових осіб;збірники релігійно-моральних та правових приписів (наприклад, у Індії - дхармашастри);міжнародні договори.Право власності

•Передусім приватна власність у країнах Стародавнього Сходу ни никла на рухоме майно.•Досить рано з’явилася приватна власність на рабів.•Щодо такого об’єкту права власності, як земля, переважала общинна земельна власність. Поступово розвинулися державна (двірцева) та храмова земельна власність, а згодом і приватнії•До об’єктів власності належали: раби, худоба, зерно, знаряддя праці, коштовності.Зобов’язальне правоПраву країн Стародавнього Сходу були відомі такі види до-і опорів, як договір купівлі-продажу, дарування, міни, перевезення, оренди, зберігання тощо.Об’єктами здійснюваних угод виступали різноманітні товари, земля, раби.Під час продажу землі потрібно було дотримуватись особливих формальностей.Найбільшу і найстараннішу правову розробку у країнах Стародавнього Сходу отримав договір позики.Наприкінці рабовласницького періоду набрав поширення договір >собистого найму, а найманих робітників почали використо-' вуваті У землеробстві, ремісництві,торгівлі.ШлюбносімейнеправоХарактерною рисою шлюбно-сімейних відносин у країнах Стародавнього Сходу була наявність великої патріархальної сім’ї і майже необмеженою владою її глави.Ще однією рисою сімейних відносин було багатоженство.Хоч форми шлюбу були різні, часто він був неприхованим продажем дівчини. Шлюбний договір укладали батьки моло-ДИХ.Жінка у сім’ї займала підпорядковане становище та часто ми на досить обмежені майнові права.Розірвання шлюбу міг вимагати, як правило, лише чоловік.Злочинам і покаранням у праві країн Стародавнього Сходу приділялася особлива увага.У давньосхідному праві можна помітити зародки пошгш злочину.Були відомі вже поняття крайньої необхідності, необхідної оборони, а також у деяких збірниках розрізнялися злочини навмисні, випадкові та вчинені через незнання.Як правило, перелік злочинів і проступків був досить великим.Розрізнялися злочини державного характеру (змова, заколот, видача державної таємниці), злочини проти особи (вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень, образа), злочини проти власності (крадіжка, грабіж, знищення чужого майна), військові злочини (перехід на бік ворога, порушення військової дисципліни, спізнення на місце збору), релігійні злочини (чаклунство, виготовлення зілля, вбивство священних тварин), злочини проти сім’ї (подружня зрада дружини, статеві зносини з близькими родичами).Широко застосовувалася кара на смерть. Крім того, здійснювалися: спалювання, утоплення, посадження на кіл, розрізання на частини, відрубування ноги, руки, відрізання язика, носа, обернення в рабство, конфіскація майна, заслання, виключення з варни, стягнення штрафів та ін.Практикувалося і таврування злочинців.Зберігалися пережитки родового ладу. Зокрема, передбачалися можливість самосуду і принцип колективної відповідальності общини.Діяв принцип таліону - „око за око, зуб за зуб”.Судовий процесУ країнах Стародвнього Сходу застосовувався обвинувально-змагальний процес, який починався за ініціативою потерпілого.Сторони особисто повинні були з’явитися на судовий розгляд і довести свої вимоги.

Поширеними видами доказів були: показання свідків, судові клятви, письмові документи, ордадії тощо.Пізніше з’явилися елементи розшукового процесу. Це проявилося у тому, що держава почала відігравати все активнішу роль у виявленні та затриманні злочинця, використовуючи з цією метою спеціальних агентів, а головним доказом стало особисте зізнання обвинуваченого. Звичайно, з метоіо його отримання широко почали вживатися тортури.

 

6.Державний устрій та суспільний лад Єгипту.Вершиною усього державного механізму в Єгипті був фараон. фараон вважався сином бога сонця Ра, тому він не вмирав, а «заходив за свій горизонт».Першим і найближчим помічником правителя в управлінні, довіреною особою, яка очолювала величезну кількість різноманітних чиновників, був у Єгипті дворецький — чатіУ Єгипті найголовнішим з державних сановників був чаті (візир). Він очолював весь чиновницький апарат, охоплюючи і адміністративну, і судову владу. Чаті був управителем усіх царських скарбниць, усіх складів і сховищ, керівником усіх державних і царських робіт, його називали «начальником усієї держави, півдня і півночі». Візир очолював також Раду десяти — дуже важливий орган у системі управління. Високим державним сановником був зберігач царської печатки, або головний скарбник, якого називали «завідувачем того, що дає небо, родить земля і приносить Ніл». Усі чиновники, які займалися організацією громадських робіт, будівництвом і експлуатацією іригаційних споруд, підпорядковувалися «начальнику всіх царських робіт».В умовах двірцевої системи управління спостерігаємо відсутність постійно діючої державної установи з точно визначеною компетенцією, в ній були лише особи, слуги, яким давали доручення.Провідними напрямками в роботі державного механізму були: фінансове відомство; військове відомство, і відомство громадських або публічних робіт, головним завданням якого була турбота про іригаційну систему.Ці відомства діяли в тісному взаємозв'язку, їхні функції часто перепліталися, бо чіткого розмежування компетенції між ними не було. Часто одні і ті ж державні органи ви­конували різні функції.Двірцевій системі був властивий дуже високий ступінь центра­лізації управління, що знаходило свій вияв у намаганні перенести рішення всіх важливих питань до центральних органів — в палац. Звідси — переважний зв'язок між ланками державного механізму за вертикаллю, вирішення найвищим сановником — чаті.Місцевий апарат безпосередньо реалізував основні державні функції. Чиновникам, що стояли на чолі адміністративних одиниць, надавалися дуже великі повноваження.Низовою ланкою в системі управління протягом усієї історії давньосхідних держав була сільська община, яка мала свої органи самоврядування. Представники общинної адміністрації стежили за виконанням общинниками різноманітних повинностей і сплатою податків, забезпечували охорону села, виконували судові функції, організовували працю селян.Суспільство Стародавнього Сходу було складалося з різноманітних груп, що мали різний правовий статус. Для Стародавнього Сходу характерна відсутність чітких соціально-класових меж. Існувала значна кількість різноманітних перехідних соціальних категорій. Населення поділялося на вільне та невільне (рабів). Очолювала суспільну ієрархію аристократія, до складу якої входили правителі, їх родичі, вищі службовці, жерці. Вони здійснювали управлінські функції. За це держава наділяла їх винятковими правами та привілеями. Проміжною категорією населення були, висловлюючись сучасною мовою, люди вільних професій, як-то: середнє та дрібне чиновництво, вояки, купці, ремісники, лихварі тощо. Вони несли державні повинності і були обмежені в правах. Основну масу вільного населення становили селяни общинники. Саме вони виробляли основну масу продукції, сплачували податки, залучалися до виконання громадських робіт (побудова та підтримка в належному стані іригаційних споруд, розбудова фортець, шляхів, храмів тощо). З селян-общинників формувалося військо. Вони були обмежені в своїх правах. Однак будучи основною виробничою силою общинники знаходилися під захистом держави. Невільне населення було представлене рабами. Рабство, як вже зазначалося мало патріархальний характер. Раб ще не став річчю. У Єгипті раб міг мати сім’ю, майно, складати угоди щодо цього майна (продавати, здавати в оренду, позичати тощо). В Єгипті рабам могла надаватися ділянка землі, яку можна було передавати у спадщину. Там же раб міг скаржитися на жорстоке ставлення з боку пана й шукати притулку в храмі. Джерелами рабства були полон, народження від батьків рабів, засудження за злочин чи правопорушення, самопродаж.

 


Поделиться:

Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 216; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.007 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты