Аналіз існуючого стану галузей житлово-комунального господарства області

1.1 Житлове господарство

Станом на 01.01.2010 житловий фонд області складає 55,3 млн м², в тому числі: державний, комунальний, фонд ЖБК, МЖК, ОСББ - 30,1 млн м² (через припинення масового житлового будівництва та вибуття аварійного житлового фонду приросту житлового фонду за 2007-2009 рр. не відбувалося). Кількість житлових будинків, що мають 5 поверхів і більше становить 4356 одиниць.

З моменту приватизації житлового фонду у власність громадян передано 21,9 млн м², що становить 81,7 % від житлового фонду, який підлягає приватизації (на 01.01.2008 – приватизовано 21,2 млн кв. м, або 79,3 %: на 01.01.2009 – 21,7 млн кв. м, або 81,3 %; на 01.01.2010 – 21,9 млн кв. м, або 81,7 %).

Через кризові явища в економіці уповільнилися обсяги ремонту житла та надання послуг. Якщо на початку 90-х років минулого століття щороку після капітального ремонту вводилося в експлуатацію понад 100 тис. м² загальної площі, то останніми роками через відсутність джерел фінансування виконуються тільки ремонти основних конструктивів будинків.

Кошти на капітальний ремонт житла виділяються в обсягах 10-15 % від нормативної потреби. Так, на капітальний ремонт житла з місцевих бюджетів було направлено у 2007 році 24,9 млн грн, або 15,8 % від нормативу; у 2008 – 16,7 млн грн, або 8,6 %; у 2009 – 22,6 млн грн, або 9,0 %. У зв’язку із цим 80 % житлових будинків потребує капітального або поточного ремонту. Із загальної кількості житла 213 будинків належать до аварійних, мешканці яких потребують відселення.

Підлягають реконструкції 6670 житлових будинків, збудованих за проектами перших масових серій, загальною площею понад 10,1 млн м²_.

У найгіршому технічному стані знаходиться житло, прийняте у комунальну власність територіальних громад від міністерств і відомств без фінансової підтримки з державного бюджету.

Існуюча система обслуговування й ремонту житла, в якій житлово-експлуатаційна організація є водночас замовником і виконавцем робіт (послуг) з утримання та ремонту житлових будинків, неефективна і не може забезпечити мешканців житловими послугами у необхідних обсягах та необхідної якості.

У той же час органами місцевого самоврядування не виконуються підзаконні акти, розроблені Мінжитлокомунгоспом щодо впровадження договірних взаємовідносин між виробниками, виконавцями та споживачами житлово-комунальних послуг. До цього часу, за винятком окремих територій, не визначено виконавця з надання житлових і комунальних послуг у житлових будинках комунальної власності, що унеможливлює забезпечення сталої роботи комунальних підприємств, визначення зони відповідальності за експлуатацію та ремонт інженерних мереж, роботу приладів обліку тепла і води тощо.

Проблемною залишається робота ліфтового господарства.

З існуючих 3866 ліфтів з різних причин не працюють 1163 (30,1 %). Із загальної кількості 1633 ліфти вичерпали нормативний термін експлуатації й потребують модернізації чи заміни (на 01.01.2008 з наявних 3504 ліфтів не працювало 1264 (36,1 %), вичерпали ресурс 1262 од.; на 01.01.2009 – з наявних 3806 ліфтів не працювало 1188 (31,2 %), вичерпала ресурс 1501 од.; на 01.01.2010 – з наявних 3866 ліфтів не працювало 1163 (30,1 %), вичерпали ресурс 1633 од.).

Із 53 систем пожежогасіння не працює 51.

Програма оснащення наявного житлового фонду засобами обліку й регулювання споживання води та теплової енергії виконується незадовільно. Оснащено інженерних вводів лічильниками будинкового обліку: холодної води - 18,8 %, гарячої води - 1,5 %, теплової енергії - 14,4 %.

Проведено роботу з передачі державного житлового фонду в комунальну власність. За період з 1997 року передано понад 10,0 млн м² житла, у тому числі підприємствами вугільної галузі у зв’язку з її реформуванням - 8,2 млн м².

1.2 Водопровідно-каналізаційне господарство

Водопостачання населених пунктів області здійснюють 10 спеціалізованих підприємств, у тому числі ТОВ “Луганськвода”, яке надає послуги з водопостачання та водовідведення 82 % мешканців області.

Водопостачання здійснюється в основному за рахунок підземних вод (більше 80 %) і лише частково з поверхневих джерел (Західна та Янівська фільтрувальні станції).

У господарському веденні підприємств водопровідно-каналізаційного господарства перебувають:

- мережі водопостачання - 9933,9 км, у тому числі 5459,3 (54,9 %) застарілих та аварійних;

- мережі водовідведення – 2724,3 км, у тому числі 1006,5 (36,9 %) застарілих та аварійних;

- артезіанські свердловини - 919 одиниць;

- каналізаційні очисні споруди - 65 одиниць;

- водопровідні насосні станції -118 одиниць;

- каналізаційні насосні станції - 114 одиниць.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.03.1997 № 280 “Про хід структурної перебудови вугільної промисловості” процес закриття шахт призвів до скорочення обсягів водоспоживання у три рази при збереженні існуючих потужностей систем водопостачання.

За останні 10 років споживання води із централізованих систем господарсько-питного водопостачання в цілому по області знизилося на 250 млн м³ (майже у 2 рази), з них на потреби промисловості - до 200 млн м³, або в 5 разів.

Зараз наявні водопровідні джерела можуть цілком забезпечити потреби області у питній воді в повному обсязі, але по її території вони розташовані нерівномірно, тому існує проблема водозабезпечення південної частини. Міста Свердловськ, Ровеньки, Антрацит, Суходільськ, Брянка не мають власних водозаборів і забезпечуються водою з джерел, значно віддалених (більше 200 км) від споживачів і з підйомом води за рельєфом місцевості на висоту до 350 м. Це формує високу вартість води.

Разом з тим спостерігається стійка тенденція погіршення якості питної води. На діючих водозаборах збільшився рівень мінералізації та жорсткості води, що викликано змінюваними природними та техногенними факторами.

Через це значна частина води (більше 80 %), що збирається з підземних джерел (24 водозабори), не відповідає вимогам ДОСТу 2874-82 “Вода питна”.

Окремі джерела водопостачання, особливо в Рубіжансько-Лисичанському промисловому районі, зазнають забруднення внаслідок міграції промислових відходів із спеціальних накопичувачів хімічних і нафтохімічних підприємств.

Несприятливий стан склався в області також із системами розподілу води. Фізичне й моральне старіння водогонів і водопровідних мереж населених пунктів значно випереджає темпи їх відновлення. Потребує заміни або санації 40% водоводів і мереж, що складає по довжині більше 2,5 тис. км.

До специфічних особливостей роботи систем водопостачання Луганської області слід віднести:

- розташування водоводів у районах гірничих виробок, що значною мірою підвищує їх аварійність. Рельєф місцевості має істотні перепади у висотах, унаслідок чого в системах використовується підвищений тиск води, що також значно впливає на підвищення ступеня їхньої аварійності;

- закриття нерентабельних вугледобувних шахт призводить до підвищення рівня ґрунтових вод. При цьому, крім безпосереднього впливу на якість води у водоносних горизонтах, різко збільшується можливість виникнення аварій у системах водопостачання через розвиток інтенсивних корозійних процесів у трубопроводах;

- використання у системах водопостачання фізично і морально застарілого насосного устаткування, яке має більш високу енергоємність, ніж сучасні аналоги;

- вплив на якість підземних вод господарської діяльності великих промислових комплексів і, особливо, хімічної і нафто-, газохімічної промисловості;

- використання підземних шахтних вод для господарського й питного водопостачання після її очистки.