Загрози інформаційній безпеці України

На сьогодні законодавством України визначено основні загрози національній безпеці України, у тому числі в інформаційній сфері.

Дозагроз національній безпеці в інформаційній сфері, серед інших, віднесено:

§ прояви обмеження свободи слова та доступу громадян до інформації;

§ комп'ютерна злочинність та комп'ютерний тероризм;

§ розголошення інформації, яка становить державну та іншу, передбачену законом, таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави або спрямована на забезпечення потреб та національних інтересів суспільства і держави;;

§ намагання маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема, шляхом поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації.

До зовнішніх факторів, які формують пріоритети і стратегічні цілі політики національної безпеки з урахування ролі та важливості інформаційної складової необхідно віднести:

§ посилення загроз національній безпеці, серед яких - прагнення ряду країн та транснаціональних об’єднань до домінування у світовому інформаційному просторі, що призводить до обмеження інтересів України,

§ витиснення України із зовнішнього та внутрішнього інформаційних ринків;

§ формування негативного іміджу України в світі шляхом поширення інформації, яка не відповідає дійсності;

§ діяльність міжнародних терористичних організацій, а також окремих осіб і груп, схильних до деструктивної інформаційної діяльності;

§ діяльність іноземних політичних, економічних, військових, розвідувальних й інформаційних структур, яка має спрямування проти інтересів України в інформаційній сфері.

§ Крім того, суттєвим зовнішнім фактором, що характеризує середовище формування пріоритетів національно безпеки є глобалізація інформаційного обміну та невідповідність інформаційної інфраструктури України та рівня її розвитку та захищеності вимогам сучасності.

Серед внутрішніх факторів, які стають внутрішніми загрозами національній безпеці держави з позиції формування стратегічних напрямків діяльності щодо забезпечення її інформаційної безпеки, є:

· помітне відставання України від провідних держав світу в галузі створення і впровадження сучасних інформаційних технологій, у сфері розвитку індустрії інформаційних послуг та, як наслідок, вимушене широке використання закордонних програмно-технічних засобів обміну інформацією та її захисту при розбудові національної інформаційної інфраструктури.

Наслідком такого відставання може стати реалізація стратегій інформаційного протиборства проти України, поява реальної можливості несанкціонованого проникнення в інформаційні системи та бази даних, блокування систем та мереж, особливо тих, що функціонують в інтересах управління державою.

· недостатній рівень захищеності державних інформаційних ресурсів, розповсюдження комп’ютерних вірусів, програмних та апаратних закладок спричиняють появу реальної можливості втрати стратегічного важливої інформації, порушення її цілісності та блокування доступу до неї. Крім того, це може призвести до порушення нормального функціонування систем управління об’єктів критичної інфраструктури.

Протягом останніх років спостерігається стійка тенденція до різкого збільшення загроз з точки зору кількості спроб несанкціонованого втручання в роботу інформаційних та телекомунікаційних систем та несанкціонованого доступу до інформації, яка в них циркулює, а також появи нових методів та алгоритмів щодо їх здійснення. Зазначене являє собою реальну загрозу національному інформаційному простору України та у разі неприйняття необхідних заходів може призвести у найближчому майбутньому (у тому числі до 2015 року) до втрати державою контролю над частиною її інформаційного простору та, відповідно, неможливості забезпечення прав громадян у цій сфері.

· недостатня узгодженість діяльності державних органів України щодо формування і реалізації єдиної державної політики забезпечення інформаційної безпеки, порушення встановлених режимів функціонування інформаційно-телекомунікаційних систем органів державної влади та місцевого самоврядування, інформаційно-телекомунікаційних систем, які забезпечують потреби оборони та безпеки держави, кредитно-банківської та інших сфер економіки держави, систем управління життєзабезпеченням;

· об’єктивна неспроможність промисловості України задовольнити попит на сучасне комп’ютерне обладнання та обладнання зв’язку сприяє широкому застосуванню закордонних засобів обчислювальної і комунікаційної техніки.

Ці загрози, як фактори формування державної політики у безпековому секторі держави, необхідно врахувати при підготовці стратегій та концепції забезпечення національної безпеки Україні, моделі сектору безпеки України, що сприятиме гармонічному розвитку безпекового сектору, та приведенню його до європейський стандартів.

Як свідчить досвід провідних країн світу, ефективна діяльність у сфері забезпечення інформаційної безпеки повинна проходити шляхом нарощування потужностей тих структур, на які покладено реалізацію державної політики за основними, технологічними її складовими: заходів щодо захисту інформаційних ресурсів, захисту інформації, забезпечення безпеки інформаційного обміну.

Це дозволяє не тільки створити додаткові важелі впливу на процеси реалізації державної політики у сфері інформаційної безпеки, але й забезпечити, в умовах подальшої демократизації суспільства, відкритість заходів, що впроваджуються для підтримання та забезпечення інформаційної безпеки особи, суспільства і держави.