Аналіз і оцінка державної політики, що регулює конкуренцію на певному товарному ринку

ТЕМА 8. РОЛЬ ДЕРЖАВИ У РОЗВИТКУ КОНКУРЕНЦІЇ НА ТОВАРНИХ РИНКАХ

Аналіз і оцінка державної політики, що регулює конкуренцію на певному товарному ринку.

Основні напрями антимонопольної політики.

Система органів Антимонопольного комітету України .

Аналіз і оцінка державної політики, що регулює конкуренцію на певному товарному ринку

Конкурентна боротьба між товаровиробниками постійно тримає їх у стані активного пошуку, необхідності впровадження нових ви­робничо-технологічних досягнень, стимулює економію ресурсів, зму­шує розширювати й оновлювати товарний асортимент, підвищувати якість товарів і послуг.

Свобода вибору виробниками сфери діяльності в умовах конку­рентного товарно-ринкового господарювання забезпечує високу гнучкість і пристосування суспільного виробництва до всіх змін еко­номічної кон'юнктури, а також високу здатність виробництва до своєчасного задоволення потреб покупців і споживачів.

Проте є й певні межі сприятливого впливу конкурентно-ринко­вого середовища на національне суспільне виробництво. Через еко­номічну відокремленість підприємств товарно-ринкова організація суспільного господарства не гарантує повної зайнятості працездатно­го населення, не забезпечує фундаментальних наукових досліджень, часом ігнорує можливі негативні наслідки прийнятих рішень щодо охорони навколишнього природного середовища, не сприяє збережен­ню ресурсів, схильна до нестабільного розвитку, кризових явищ, інфляційних процесів. Розвиток монополізму порушує конкурентний порядок в економіці й загрожує її спонтанним саморегулювальним основам. Запобігання й виправлення цих та інших негативних наслідків функціонування ринкової економіки є функцією держави.

Держава забезпечує:

· юридичні, політичні та соціальні основи, що сприяють ефектив­ному функціонуванню ринкової економіки;

· регулювання економіки за допомогою економічних важелів впли­ву на поведінку суб'єктів ринкових відносин.

Держава створює ефективні загальні умови відтворення, розвива­ючи виробничу, природоохоронну та соціальну інфраструктуру, ста­білізує відтворення на мікрорівні проведення інвестиційно-струк­турної політики, фінансового та податкового контролю за рівнем виробництва, безробіттям, інфляції, забезпечує принципи справедли­вості та соціальних гарантій перерозподілом доходів.

Особливою функцією держави в ринковому господарстві є здійснення антимонопольної політики й підтримка конкурентного по­рядку в економіці. Монополізм породжує ринкову владу. Вона спот­ворює економічний розвиток країни й не сумісна з правами та свобо­дами людини, що можуть бути реально забезпечені лише в ринково­му середовищі. Отже, будь-який захист і сприяння розвитку конкурентного порядку на товарному ринку є одним із основних зав­дань економічної політики України в сучасних умовах становлення соціально орієнтованої ринкової економіки.

Конкурентне середовище в умовах дії різних форм конкуренції формується під впливом багатьох чинників, що різняться періодом, інтенсивністю тощо.

Основними чинниками конкурентного середовища товарного рин­ку є такі:

держава та її політика у сфері регулювання конкуренції;

· підприємства, що з'являються на ринку і тим самим посилюють конкуренцію;

· споживачі товарів, які здійснюють тиск на підприємства галузі;

· постачальники сировини, матеріалів і комплектуючих виробів;

· виробники товарів-замінників, які охоплюють значну частку га­лузевого ринку;

· • підприємства-виробники та продавці певних товарів. Вивчення перелічених чинників є важливою передумовою форму­вання системного бачення конкурентного середовища, без якого не­можлива практична робота на товарному ринку.

Аналіз і оцінка державної політики, що регулює конкуренцію на конкретному товарному ринку, здійснюється за такими напрямами:

1. Антимонопольна політика:

· визначення способів і методів контролю та обмеження природних і державних монополій;

· умови визначення монопольного становища на ринку та відповідні санкції держави (аж до примусового розукрупнення підприємств-монополістів);

· порядок державного контролю за злиттям і поглинанням підприємств з метою запобігання появі нових монопольних структур;

· межі державного впливу на зовнішню торгівлю;

· умови прямого контролю за цінами й заробітною платою (в екст­рених випадках);

· системи заохочення створення нових і функціонування діючих конкуруючих виробництв і підприємств;

· квотування та ліцензування різних видів діяльності;

· заходи щодо стимулювання малого бізнесу наданням податкових пільг, дотацій і пільгових кредитів;

· спрощення умов організації бізнесу в певній галузі.

Суб'єктом формування антимонопольної політики в Україні є

Антимонопольний комітет України.

2. Фінансова політика. Фінансова політика стимулювання конку-
ренції здійснюється Міністерством фінансів України, Національним
банком України, Міністерством економіки України.

Ці органи регулюють обсяги та умови надання кредитів, депозит­них ставок, систему оподатковування, динаміку й розподіл доходів суб'єктів ринку, норм рентабельності виробництва та реалізації про­дукції, товарів.

3. Регулювання експорту та імпорту на основі ліцензування, квотування, змін у митній політиці, що здійснюється Державною митною службою України та іншими спеціальними відомствами.

4. Участь держави у виробництві та реалізації продукції за рахунок:

· установлення певної частки державної власності на галузевих підприємствах (державний сектор);

· державних капітальних вкладень;

· державних замовлень;

· пільгових державних кредитів і позик.

5. Державна стандартизація продукції, товарів, технологій, умов
безпеки та екологічності виробництва, охорони довкілля.

Державне регулювання видобутку корисних копалин, цін на си­ровину та матеріали, енергію, воду, землю.

Патентно-ліцензійна політика, що законодавчо закріплює ви­няткові права на відкриття, на винаходи, раціоналізаторські пропо­зиції, "ноу-хау" на іншу інтелектуальну власність.

Соціальний захист споживачів законодавчим закріпленням прав споживачів, створенням об'єднань споживачів, використанням системи дотацій та пільг, іншими заходами.

Суб'єктами демонополізації, антимонопольного регулювання та застосування антимонопольного законодавства є державні органи, що забезпечують процес демонополізації економіки й розвитку кон­куренції:

Президент України ухвалює рішення з питань демонополізації економіки та її розвитку в межах своїх повноважень;

Верховна Рада України ухвалює законодавчі акти з питань демо­нополізації економіки й розвитку конкуренції, зокрема антимоно-польне законодавство, затверджує Державну програму демонопо­лізації економіки й розвитку конкуренції;

Кабінет Міністрів України забезпечує розробку Державної про­грами демонополізації економіки й розвитку конкуренції, ухва­лює рішення з питань забезпечення процесу демонополізації та антимонопольного регулювання, делегує повноваження щодо де­монополізації та антимонопольного регулювання міністерствам, відомствам, іншим центральним, а також місцевим органам дер­жавної влади, встановлює основні показники й параметри анти-монопольного регулювання;

Антимонопольний комітет України бере участь у розробці Про­грами та проведенні демонополізації окремих об'єктів, здійснює державний контроль за дотриманням антимонопольного законо­давства, забезпечує захист інтересів підприємців від його пору­шень, приймає розпорядження про примусовий розподіл моно­польних утворень у разі зловживання ними монопольним стано­вищем, вносить до відповідних органів пропозиції щодо змін у сфері антимонопольного регулювання;

Фонд державного майна України, місцеві органи приватизації здійснюють приватизацію майна державних підприємств з ураху­ванням вимог антимонопольного законодавства; органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю розроб­ляють і здійснюють заходи щодо демонополізації економіки й розвитку конкуренції, що є складовою галузевих і регіональних програм ринкових перетворень, виступають з ініціативою щодо демонополізації конкретних об'єктів господарювання, уживають заходів щодо регулювання певних ринків і діяльності монополь­них утворень.

Суб'єктами демонополізації також можуть бути:

· керівництво та трудові колективи підприємств (об'єднань), що виступають з ініціативою щодо розукрупнення підприємств (об'єднань) з метою усунення їхнього монопольного становища, створення на основі структурних підрозділів (одиниць) само­стійних суб'єктів господарювання, виходу підприємств зі складу об'єднань;

· покупці, які проявляють ініціативу з приватизації структурних підрозділів підприємств, а також структурних одиниць об'єднань, що не привели свій статус у відповідність з чинним законодав­ством.

Об'єктами демонополізації та антимонопольного регулювання є:

· монополізовані ринки в певних територіальних і товарних межах;

· суб'єкти господарювання, що посідають монопольне становище на ринках.

Крім того, для цілей демонополізації об'єктами також можуть бути:

· державні організаційні структури монопольного типу;

· органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністра­тивно-господарського управління та контролю, рішення чи дії яких негативно позначаються або можуть позначитися на конкуренції.